Два десятиліття тому, коли адміністрація президента США Джорджа Буша прийняла рішення про початок війни проти Іраку, міністр оборони США Дональд Рамсфельд накликав на світ те, що тепер називають метафорично пост-холодною війною. Він був переконаний, що «нова Європа» стане надійним союзником у війні проти Іраку. Про це пише The Washington post. Довідка: Пост-холодна війна — період у світовій історії після розпаду Радянського Союзу. Тоді ж значно поширився вплив Заходу, а західна експансія та переваги у військовій, економічній, технологічній сферах, сферах впливу, ідеології та культурі не стикалися з суттєвими викликами. Східну Європу заповнили країни, які вийшли з СРСР, тому економічні відносини там тільки налагоджувалися. З чого все почалося Рамсфельд вбачав основних союзників у тих державах, які тільки-но вийшли з Радянського Союзу, тобто у східній Європі. Він був переконаний, що «центр тяжіння зміщується на схід», а «стара Європа» втрачає позицію першості. Натомість уряди так званої «старої» Європи, як-от Великобританія, Іспанія та Італія у той час підтримували позицію Сполучених Штатів щодо Іраку. А країни Східної та Центральної Європи заявили, що підтримають операцію США лише за умови, що вона отримає дозвіл від Ради Безпеки, однак цього не сталося. Світ занурився у «незаконну війну», яка дестабілізувала Близький Схід на довгі роки. Що відбувається зараз Думка про «стару» та «нову», більш піддатливу з точки зору Вашингтона, Європу відродилася через 20 років. Причиною стала війна в Україні. Лідери урядів Польщі та країн Балтії були найбільш непохитними у підтримці Києва та з підозрою ставилися до будь-яких дипломатичних звернень до президента Росії Владіміра Путіна. Під час візиту до Вашингтона прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький підкреслив відродження цієї позиції. Він згадав про суперечки із президентом Франції, який намагався встановити зв’язок із Путіним перед російським вторгненням в Україну та його нещодавній візит до Китаю в компанії десятків лідерів французького бізнесу. «Стара Європа вірила в угоду з Росією, і стара Європа зазнала невдачі, але є нова Європа — Європа, яка пам’ятає, чим був російський комунізм. І Польща є лідером цієї нової Європи», — сказав Моравецький на спільній пресконференції з віцепрезидентом Гаррісом. До чого тут війна в Україні Війна в Україні стала поштовхом для цих змін та шоком для усталеної системи. Здавалося, що саме країни, які довгий час були під впливом Росії, були найбільш готовими реагувати на нього. Наслідки такого розколу для повсякденної роботи європейської геополітики виглядають туманними. За словами польського прем’єр-міністра, Центральна та Східна Європа «можуть бути рушійною силою в глобальній конкуренції та захисті нашої свободи», зміцнюючи європейську оборону за рахунок збільшення військових витрат, одночасно відмовляючись від залежності від російського імпорту енергоносіїв. Під час іншого свого виступу Моравецький сказав, що «колективний Захід теж прагне перемоги України, але не обов’язково такою ж мірою», і знову нарікав, що західноєвропейські країни занадто зосереджуються на своїх економічних інтересах, дозволяючи Китаю і Росії мати значні важелі впливу у вигляді китайських товарів та російської енергії. Інші аналітики описують суть справи більш прямолінійно: «Вторгнення Росії в Україну виявило глибоку залежність європейців від США щодо їхньої безпеки попри зусилля ЄС досягти „стратегічної автономії“, — написали Джеремі Шапіро та Яна Пульєрін з Європейської ради із закордонних справ. Ситуація з Тайванем Моравецький пов’язав війну в Україні з потенційним вторгненням Китаю на Тайвань. Раніше французький президент викликав суперечки після того, як сказав журналістам, що Європа не зацікавлена у конфлікті навколо острівної демократії, який керується «американським ритмом і китайською надмірною реакцією». «Ви повинні підтримувати Україну, якщо хочете, щоб Тайвань залишився таким, яким він є… якщо Україну завоюють, наступного дня Китай може напасти на Тайвань», — заявив Моравецький. Проте європейські чиновники зі «старої» частини континенту теж висловлювали подібні думки. Під час візиту до Пекіна міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок заявила, що військова ескалація навколо Тайваню буде «жахливим сценарієм», який матиме «неминучі наслідки» для Європи. Вона також розповіла журналістам, що Німеччина засвоїла урок надмірної залежності від російських енергоресурсів, тож не потрапить у ту ж саму пастку з китайським ринком. «Ми заплатили високу ціну за нашу енергетичну залежність від Росії, і добре відомо, що не можна робити ту саму помилку двічі», — сказала Бербок. Майбутнє Європи Жозеп Боррель, головний дипломат ЄС, заявив, що Китай повинен використати свій вплив, щоб змусити Росію відмовитися від війни в Україні. Проте Боррель, і більшість його європейських колег, ймовірно, поділять небажання Макрона повністю пов’язати європейську зовнішню політику з зовнішньою політикою Сполучених Штатів. «Васалізація не є розумною політикою для майбутньої ери інтенсивної геополітичної конкуренції — чи для США, чи для Європи. Альянс зі США залишається вирішальним для європейської безпеки, але повна опора на розсіяну та заглиблену у внутрішню політику у кращому випадку зробить Європу геополітично нерелевантною, а у гіршому вона стане маріонеткою супердержави», — написали Шапіро та Пульєрін. Двадцять років тому речник французького уряду Жан-Франсуа Копе, представник «старої Європи», запропонував м’яку відповідь ідеологам у Вашингтоні та їхнім союзникам. «Старий» континент — континент, дещо давній за своїми історичними, культурними, політичними та економічними традиціями — інколи може бути наповнений певною мудрістю, а мудрість може дати добру пораду». Нагадаємо, Через війну Польща стала провідним гравцем у європейській політиці.