Поки Вільнюс розпочинає сьогодні проведення довгожданого саміту НАТО, під час якого очікується прийняття низки надзвичайно важливих рішень для всього Східноєвропейського регіону, ми отримали «авангардні» інсайди: перший — країни-члени НАТО досягли консенсусу щодо скасування ПДЧ для вступу України до НАТО; Довідково. ПДЧ є «попереднім етапом» в якому країна-претендент отримує індивідуальну програму підготовки. Сьогодні Україні замість ПДЧ пропонують «Програму практичної підтримки» та створення «Ради Україна-НАТО». Другий — президент Туреччини погодився розблокувати вступ Швеції до Альянсу. Де окремо повідомляється, що Туреччина отримала запевнення від Швеції щодо своїх головних вимог, включаючи курдське питання. Звісно, що Кремль знову не очікував такого повороту подій, хоча після повернення командирів «Азова» до України та кейсу «зернової угоди» міг би почати здогадуватися. Або хоча б після рішення про будівництво на території України заводу з виробництва «Байрактарів». Інформаційно. Заява Міністра промисловості: «В Україні почали будувати завод із виробництва БПЛА Bayraktar, — Камишин. Отже, якщо протягом липня-серпня такий ритм в системі воєнно-політичного середовища збережеться й надалі, то ми невдовзі перейдемо до розгляду наступного сценарію — ескалації та прискорення конфлікту, де істотну роль відіграватимуть внутрішні виклики для режиму Путіна. Що стосується дій ворога та його союзників Між тим, аналізуючи кремлівські образи стосовно дій Туреччини ми вкотре переконуємося в тому, що зміна кремлівської парадигми буде дуже хворобливою, оскільки для прийняття нової парадигми буде потрібний ширший суспільний консенсус, ніж той, на який сьогодні спирається команда Путіна. Інформаційно. Формат «кремлівської образи»: коли Ердогану потрібно було вигравати вибори — Кремль продовжив «зернову угоду». Коли Кремль не захотів продовжувати її далі — Ердоган повернув Києву полонених командирів. А тепер Ердоган чекає зустрічі з Путіним — тільки Путін нехай сам до нього приїжджає, ймовірно щоб арештувати. Тим часом в самій команді Путіна вирує шторм, образи і кадровий хаос. Так французькі ЗМІ («Ліберасьйон») розкрили секрет, що виявляється Путін через 5 днів після заколоту зустрічався у Кремлі з Пригожиним та його підлеглими «зеками» у кількості 35 осіб. Такий формат змусив кремлівця Пескова визнати, що це дійсно правда, а також додати, що зустріч тривала аж 3 години. Для врахування. Путін 26 червня: «організатори заколоту зрадили свою країну. Путін 29 червня: провів 3-годинну зустріч зі зрадниками. Отже, якщо навіть уявити не уявне — величезну тригодинну зустріч «президента країни» з бунтівниками та зрадниками, не тільки з самим Пригожиним, але й ще з 35-ма «зеками», то дійсно не залишається ніяких сумнівів, що Росія стоїть на порозі грандіозних змін. Більш того, така повістка вказує на те, що незабаром настане цікава розв’язка подій серед російських генералів. Проте наразі все залежить, як поведуть себе та які кроки зроблять два генеральських блоки Шойгу — Герасимов та Суровікін — Теплінський. В будь-якому разі у передчутті негативної для Росії осені, особливо якщо протягом липня-серпня новий воєнно-політичний ритм збережеться й надалі, ми станемо свідками розв’язки одних вузлів та зав’язки інших. Більш того, якщо літо не розрядить зростаючу напругу в Кремлі, наприклад, через успішне ініціативне позиціонування Росії країнам «БРІКС» під час саміту цієї організації (22-24 серпня) то восени ця напруга синхронно переміститься в середину країни. В результаті чого, заколоти, гучні відставки і ще більш гучні посадки, зміни політичних парадигм, зради як на державному, так і на особистому рівні зроблять цієї осені політичний ландшафт Росії суттєво різноманітнішим. А тим часом, і знову ж таки в контексті літа, черговий крок робить Африка, який цілком лягає в канву саміту Росія — Африка (27 липня). Так, лідери країн Африканського Союзу зажадали, щоб Путін перед вищезазначеним самітом продемонстрував свою «прихильність до миру хоча б у гуманітарному плані і здійснив обмін полоненими та повернення в Україну вкрадених ним дітей». Останні слова цієї тези виокремлені із заяви Президента Сенегалу. Зазначений крок з боку Африки з одного боку є нічим іншим як тролінгом особисто кремлівського диктатора, який перед цим зазнав суттєвих іміджевих втрат від повернення командирів «Азова» до України. А з іншого боку, це є підґрунтя, для того щоб цей саміт «Росія — Африка», знову перенести або взагалі відмінити, в залежності від того, який результат покаже саміт НАТО. Що стосується внутрішньо-політичної обстановки Тим часом в Україні ми фіксуємо дві важливі цифри: 89 та 25 тисяч. Де: 89 — це відсоток українців, які за підсумками опитування КМІС підтримують вступ України до НАТО; Довідково. В усіх регіонах абсолютна більшість підтримує такий крок: від 79% на Сході до 93% на Заході. Натомість 18% опитуваних вважають, що Україні варто відмовитися від вступу до Альянсу, а для 76% опитаних така ціна є неприйнятною, а 25 тисяч — це позиція українців та швидкість з якою петиція з вимогою залишити український дубляж у кіно набрала необхідну кількість голосів. Довідково. Західні політики навчали історію за російськими підручниками — саме тому Україна досі не в НАТО, упевнений секретар РНБО Олексій Данилов. Отже, процент, позиція та швидкість яскраво демонструє нам, що українське суспільство в унісон рішучості Президента України отримати від НАТО швидкі гарантії, не погоджується з нещодавнім рішенням Мінкультури проводити «довгі обговорення» щодо скасування українського дубляжу. Тим паче, що такий комунікаційний прийом, як «довге обговорення» може стати підґрунтям для появи розірваного інформаційного простору в Україні. На додачу до цього, український дубляж уже давно став окремим культурним явищем і частиною культурного надбання. Його скасування, нехай поступово, неминуче призведе до значного зменшення популярності української мови, оскільки саме дубляж свого часу сприяв її значній популяризації. Висновки 1. Кейс Вільнюського саміту НАТО задає новий більш прискорений ритм в системі воєнно-політичної комунікації, на який будуть орієнтуватися всі світові союзи, на кшталт Африканського Союзу сьогодні. 2. Тим часом, кейс із зустріччю Путіна та Пригожина показав нам не тільки те, що пропаганда та реальний світ перебувають у зовсім різних вимірах, але й те, що кремлівський диктатор стоїть на порозі внутрішніх зрад та розколів, якіза своїм масштабом будуть куди більшими за так звані «зовнішні зради». 3. Одночасно з цим кейс щодо залишення українського дубляжу в Україні демонструє нам готовність українського суспільства убезпечити державу від подібного вищесказаного кремлівського сценарію.