Центральною темою візиту президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана до Росії була спроба відновлення так званої «зернової угоди» між Україною і Росією. Попри очікування, жодного прориву на переговорах Ердогана та Путіна не сталося. Обидва президенти обговорили цю тему, але при цьому лишилися при своїх позиціях: Ердоган закликав відновити «зернову угоду», а Путін заявив, що повертатися до неї не планує, поки з Росії не знімуть частину санкцій. Утім, не варто вважати, що на цьому ця тема закрита. Переговори Ердогана-Путіна не могли в принципі нічого вирішити, оскільки Туреччина не є тією стороною, яка здатна приймати конкретні рішення, необхідні для розблокування переговорів про експорт зерна. Такими сторонами лишаються Росія, Україна та країни ЄС/НАТО. Туреччина та ООН виступають тут лише посередниками, забезпечуючи обмін повідомленнями та пропозиціями між усіма сторонами. Питання експорту зерна з України морем вирішується трьома базовими способами 1. Домовленості. За моделлю попередніх «зернових угод», коли Росія, Україна та ЄС/НАТО йдуть на компроміс, і підписують міжнародний договір під гарантії та за посередництва ООН, Туреччини та, можливо, будь-яких інших зацікавлених держав. 2. Силовий тиск. Створення таких умов для РФ на морі, щоб вони були змушені розглядати наявність «зернової угоди» як кращу альтернативу, інакше під загрозою опиняються їхні порти та кораблі, а отже й торгівля у Чорному морі. Для такого тиску потрібно створити реальну військову загрозу російській портовій інфраструктурі, а це означає, що Україні потрібні на це ресурси та озброєння у великій кількості, а також час на поступове збільшення тиску і, паралельно, проведення переговорів із пропозиціями повернутися до «зернової угоди». 3. Створення коридорів без Росії. Пошук альтернативних морських маршрутів, якими можна буде експортувати зерно (а можливо, не лише зерно) без участі РФ. Очевидно, що найкращим сценарієм з погляду інтересів України є третій. Він дозволяє самостійно розв'язувати питання нашого експорту, керувати цим процесом і не залежати від третіх сторін, у тому числі від Росії, яка постійно використовує свою участь у «зерновій угоді» для шантажу та політичних торгів з країнами ЄС і НАТО. Утім, на цей момент реалізація такого сценарію є складною. По-перше, наразі не існує надійних альтернативних маршрутів, які не потрапляють під вогонь Росії, а отже не можуть бути безпечними для торгових суден. По-друге, в України недостатньо озброєння і ресурсів на те, щоб повністю і самостійно забезпечувати безпеку такого маршруту, адже для цього потрібні власні військові кораблі, дрони, ракети, літаки, додаткові сили ППО тощо. По-третє, немає гарантії, що навіть після створення такого маршруту і заяви України про готовність гарантувати його безпеку, міжнародні страхові компанії будуть впевнені, що він безпечний і надаватимуть страхування кораблям. А без страхових компаній, яким довіряють у світі, жоден коридор працювати не буде, принаймні для вивезення тих обсягів, які нам потрібні. Другий сценарій є також вигідним, оскільки дозволяє схилити Росію до більш прийнятних умов, і не торгуватися за скасування частини санкцій, як вони це роблять зараз. Однак для реалізації цього варіанту, так само необхідні силові ресурси та час, щоб такий тиск почав працювати та переконав Кремль, що їхні кораблі перебувають під реальною загрозою. На цей момент, в України недостатньо ресурсів, щоб створювати таку загрозу на морі, і систематично бити по портовій інфраструктурі РФ. Судячи з останніх подій, міжнародні гравці намагаються реалізувати перший сценарій – вийти на компроміс, який був би прийнятим для усіх сторін, і при цьому продовжив би дію «зернової угоди». Цей варіант дозволяє РФ торгуватися, і вимагати скасування частини санкцій, що суперечить інтересам України. Однак, як показав візит Ердогана до Путіна та лист генерального секретаря ООН, сторони розглядають можливість компромісу, і країни ЄС/НАТО навіть готові до нього, і пропонують скасування санкцій з російського «Россельхозбанку» та обіцяють сприяти експорту російських добрив та сільськогосподарської продукції. Схоже, у наступні місяці доля «зернової угоди» буде вирішуватися за сценарієм переговорів Туреччина зацікавлена у цьому, і буде всіляко підштовхувати до компромісу. Немає гарантії, що Україна та Росія домовляться, враховуючи безкомпромісність позицій обох держав: Київ не хоче, щоб санкції проти РФ послаблялися, а Москва прагне скасування якомога більшої кількості санкцій. У такому разі, сторони або повернуться до старого формату «зернової угоди», і їм доведеться змиритися з компромісом, який їх не влаштовуватиме повністю, або переговори проваляться, і «зернова угода» не буде відновлена. Це означатиме, що Росія буде й надалі завдавати ракетних ударів по нашій портовій інфраструктурі, намагаючись знищити нас як конкурентів на ринку на довгу перспективу, а нам доведеться шукати альтернативні шляхи експорту. Ще одним варіантом розвитку подій може стати створення альтернативного морського коридору без участі РФ, але з гарантіями країн НАТО, які забезпечать його безпеку. Це єдиний варіант, коли такий коридор може бути дійсно захищеним, і при цьому йому довірятимуть міжнародні страхові компанії. Однак для цього Україні доведеться залучити до такої гри країни ЄС/НАТО. Серед них не так багато держав, які мають військові можливості та спроможність захищати морський коридор. Туреччина, яка могла б бути першим очевидним партнером у такому проєкті, не бажає іти за цим сценарієм, і президент Ердоган чітко заявив, що не розглядає інші альтернативи старій «зерновій угоді», оскільки його країна не хоче втягуватися у війну з Росією на морі. США та Британія не мають можливості постійно захищати такий коридор і супроводжувати торгові кораблі, оскільки не можуть перебувати у Чорному морі дуже довго (відповідно до міжнародного договору про Чорне море), а також через позицію Туреччини, яка не пропускає військові кораблі жодної країни світу через свої протоки відповідно до Конвенції Монтрьо. Відтак, щоб створити експортний морський коридор без участі РФ, Україні необхідно буде такий маршрут продумати, залучити країни НАТО до його охорони, вмовити міжнародні страхові компанії у тому, що такий коридор буде надійним і безпечним, а також захистити власну портову інфраструктуру, без якої відвантаження товарів на експорт неможливе. На цей момент, таких можливостей в України немає, як і бажання країн НАТО брати участь у такій ризикованій справі. США та їхні союзники дотримуються логіки «локалізації війни» в межах України та контрольованої ескалації, яка не передбачає втягування цих держав у прямі бойові дії з Росією. До того ж вони юридично обмежені міжнародними угодами, і не можуть вільно заходити до Чорного моря, у тому числі через позицію Анкари, яка декілька разів давала зрозуміти, що не має наміру порушувати власну конвенцію, і запускати до моря військові кораблі, потенційно перетворюючи Чорноморський басейн на поле бою, і тим самим створюючи загрозу регіональній торгівлі, яка є надзвичайно важливою для інтересів Туреччини. У разі, якщо Україні вдасться у найближчі місяці наростити арсенал морських безпілотників, ракет і систем ППО, можна припускати, що нам вдасться силою тиснути на Росію, щоб вона повернулася до «зернової угоди» попереднього зразка, або щоб не погодилася на поміркований компроміс, без скасування ключових санкцій. Однак такий варіант займатиме час (протягом якого Росія продовжить бити по портовій і зерновій інфраструктурі, яку треба захищати) і потребуватиме або нарощування виробництва озброєння всередині країни (темпи цього процесу поки що були повільними), або різкого збільшення військового постачання від західних партнерів, які, як вже зазначалося, рухаються у логіці поступової, контрольованої ескалації, або банально не мають потужностей, щоб забезпечити Україну усім необхідним у короткі терміни. Найбільш вірогідним варіантом розвитку ситуації на цей момент є сценарій переговорів і тимчасового компромісу, який, утім, навряд чи буде довгостроковим. Це означає, що навіть у разі, якщо Україна буде змушена піти на такий компроміс (адже нам потрібно вивозити своє зерно, так чи інакше, щоб не спровокувати різке погіршення економічної ситуації у тилу), нам одразу ж потрібно буде готуватися до другого сценарію, накопичуючи озброєння і можливості для ведення ефективної оборони проти РФ на морі. Очевидно, що Кремль не полишить спроби шантажувати світ «зерновою угодою», а це створює ризики того, що вони знову вийдуть з договору в якийсь момент і почнуть вимагати ще більших поступок, відновлюючи удари по нашій інфраструктурі. Для нас важливо бути готовими для такого сценарію, і готувати ресурси для здійснення силового тиску у відповідь або для створення дієвих і ефективних альтернатив. Поки що, на жаль, ситуація для нас лишається доволі складною.