Уявіть, ви хочете стати в Україні відомим та успішним політиком національного рівня. Вам пощастило і є достатньо коштів або партнерів, щоб фінансувати політичну діяльність. Ви змогли найняти гарну команду, маєте впізнаваність, домовленості про співпрацю з деякими медіа. Але є питання: що Ви будете писати чи говорити? Якої думки з багатьох важливих питань будете дотримуватись? Як будете говорити про інших політиків, конкурентів? Кого Ви взагалі бачите своїм виборцем? Тут і починаються труднощі. Бо з кожним реченням в Україні ви можете здобувати або втрачати підтримку. Іноді втрачати назавжди. Ваші слова миттєво накладаються на емоції і погляди українців. А чи є слова які сподобаються усім, більшості чи хоча б чверті українців? Українське суспільство різне і суперечливе. Тут багато різних груп зі своїми поглядами, стереотипами, героями-антигероями. Ці погляди часто суперечливі та мінливі. Не дарма, більшість українських президентів і парламентів швидко втрачають підтримку після обрання. А ще згадайте, що у суспільстві є відмінності у поглядах за віковими, гендерними ознаками, регіоном проживання, світоглядом. Щоб бути успішним політиком/політикинею потрібно дуже добре розуміти й відчувати суспільні настрої. Шкода, що це мало кому вдалось надовго. Про що мріють українці До святкування 30 років Незалежності України соціологічна група «Рейтинг» провела комплексне дослідження. Одне з питань було про мрії. З’ясувалось, що найбільше українці мріють про міцне здоров’я (58%), підвищення зарплат, пенсій (40%), дітей, онуків (40%). Також 17% мріють про подорожі, 16% – про великий будинок, квартиру, 14% – про щасливе кохання, 12% – про власну справу, 10% – про кар’єрне зростання, 4% – про еміграцію. Аудиторія дослідження: населення України віком від 16 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Опитано 20000 респондентів методом телефонних інтерв'ю. Помилка репрезентативності 0,95%. Терміни проведення: 20 липня – 9 серпня 2021 року. Звичайно, мрії відрізняються залежно від віку респондентів. У 16-24 роки найважливіші мрії про власний бізнес та кар’єру, а пізніше про дітей/онуків, здоров’я, заробітні плати. Як держава та політики можуть сприяти досягненню усіх цих мрій? Для міцного здоров’я потрібні і реформована система медицини, і гарна екологія з якісними продуктами харчування, і можливість займатись спортом. Усе це потребує грошей. Те саме з подорожами, нерухомістю, іншими благами. Часто питання народження дітей та онуків впирається в можливість їх фінансово забезпечувати. Одяг, продукти, освіту теж треба оплачувати. Тому мрія про зарплати, пенсії, кар’єру, власну справу тут наскрізні і логічні. Це говорить про необхідність економічних реформ, полегшення податкового тиску, судову реформу для залучення міжнародних інвестицій і так далі. Та чи усвідомлює суспільство, саме потрібно від держави, щоб мрії стали реальністю? Можна мріяти про заробітні плати, здоров’я, особисте щастя, але вимагати тоді треба реформ, сервісів, нової бюджетної політики. Тут українцями маніпулюють вперше. Підмінюють мрії і способи їх втілення. І так створюють підґрунтя для парадоксів та суперечностей мрій. Проблеми та перепони для втілення мрій Під час опитувань до ТОП-10 проблем українці відносять: корупцію (антикорупційну та правоохоронну реформи), соціальний пакет (зарплати, пенсії, ціни, тарифи, безробіття, стабільність гривні, податки), війну на Донбасі та деокупацію Криму, медичну реформу, деолігархізацію, верховенство права, зміцнення української армії, налагодження стосунків з ЄС/США, дороги, еміграцію. Також серед пріоритетів – злочинність, екологія, культура, люстрація, освіта та енергетика. Українці розуміють, що корупція поїдає соціальні блага, які вони могли б отримати. Розуміють жахливий людський та економічний тягар, який впав на країну через війну. Розуміють токсичність олігархів, відсутність верховенства закону, поганих стосунків із Заходом. Але розуміють по-різному. І тут українцями маніпулюють вдруге. Маніпулюють порядком денним країни. Значення одних проблем перебільшують, інших применшують, відволікають. І так створюють підґрунтя для парадоксів та суперечностей бачень проблем. Суспільство непослідовності та парадоксів Українське суспільство – складний організм. Він досі дещо залежний від радянського минулого, але й перебуває під впливом сучасного Заходу. Різноманіття поглядів та свобода дискусій про них – ознаки демократичності українського суспільства. Але свобода – це також і відповідальність. На погляди груп суспільства, особливо старшого покоління, продовжують впливати як олігархічні, так і проросійські медіа. На осіб середнього віку впливають герої Facebook, на молодь – герої Instagram, Tik-Tok та Youtube. Свій вклад роблять традиційні політики, які десятиліттями штучно поділяли і роздирали суспільство у своїх передвиборчих цілях. Як наслідок – парадокси. У чому ці парадокси? Бачення майбутнього. Для когось майбутнє – це інтеграція в сучасний світ, в ЄС та НАТО, за вступ у які понад 50-60%. Для когось – реконструкція минулого, особливо для 32% ностальгуючих за "совком". А ще є невеликий запит на варіанти нейтралітету (самотності). Загалом, громадянами України ідентифікують себе 75% опитаних, європейцями – 26%, "радянською людиною" – 21%. При цьому, з плином 30-ти років незалежність України досі не підтримують аж 15% українців. 13% підтримують тезу статті російського президента про "один народ". 44% українців, як не дивно частково проєвропейських, негативні щодо декомунізації. У свій час кандидат в президенти Володимир Зеленський переміг, бо у певному сенсі розірвав традицію поділу виборців на "проєвропейських" і "проросійських". Він провів межу між "новим" та "старим". Але тримати цей тренд не вдається, все одно доводиться звужувати поле прихильності. Бачення щодо війни. Хтось вважає, що єдиний вихід – силовий. Хтось – за дипломатію. Ще хтось, що в межах дипломатичного можна йти на значні поступки, а хтось поступок майже не допускає. Ми (суспільство) за мир, але без капітуляції. Ми за повернення Донбасу на наших умовах, але деякі не впевнені, що він нам треба. Ми проти Росії, але купуємо їх енергоносії, телекомунікаційні послуги, товари, хтось досі полюбляє російську культуру, хтось далі там працює. Бачення щодо управління державою. Ми – за незалежні державні органи, але не проти, щоб іноді президент "понагинав" розбійників, позвільняв усіх суддів. Ми за верховенство права, але щоб президент особисто вирішив питання тарифів та посадив олігархів, а самі порушуємо правила дорожнього руху. Ми проти корупції, але щоб чиновники, що розпоряджаються мільярдами, жили на "мінімалку". Також ми за демократію, але деколи – за сильну руку. 36% у 2021 році досі довіряють білоруському диктатору та фальсифікатору Лукашенку, 18% позитивно сприймають постать ката народів Сталіна. Ми і за силу особистості, але нехай все зробить держава, президент, депутати, ГО. Зате в нашій країні аж 5%, тобто майже 2 мільйони людей, що хотіли би бути президентом. 2 мільйони президентів, друзі! Ми проти корупції, але 53% "за" зарплати у конверті, деколи за "мені треба" і "щоб міг кум порішати", продовжуємо "віддячувати", хтось продає голос на виборах, хтось працює на корумпованих політичних осіб. А ще ми за ринкову економіку, свободу підприємництва, але щоб держава багато що зарегулювала. Ми проти податків, але щоб соцвиплати зростали. Парадокс на парадоксі! Ми критикуємо бюджетну політику в Україні. А чи провели усі персональний аудит раціональності власних витрат? Ми критикуємо Україну, що вона залежна від Заходу, що залежна від траншів МВФ. Але чи всі є самостійними особистостями, що самі сформували свої погляди, незалежні у прийнятті рішень, фінансово незалежні від кредитів? Ми "за" системні реформи, проти піару та популізму, але результат вже, зараз і гучно. Ми критикуємо країну за дефіцит реформ, але є особисті реформи, що притаманні новому часу, які ми могли би впровадити самостійно. Наприклад, застосування нових технологій, самоосвіта, сортування сміття, дбайливе ставлення до природи та тварин, енергозберігання, екологічно чисте та здорове харчування. І ми за права людини і Європу, але трохи проти прав ЛГБТ, чайлдфрі, атеїстів. У ціннісному спектрі українців домінує, зокрема, доброта. При цьому, 51% підтримують ідею відновлення смертної кари в Україні. І це з нашими показниками релігійності, де основою мали би бути гуманізм і мораль. Суспільство залишається частково архаїчним і у своїх гендерних стереотипах. Згідно з результатами дослідження цінностей в Україні високий відсоток негативного ставлення до людей, хворих на ВІЛ, іммігрантів, іншомовних, іноземців; неодружених пар, що живуть разом. А ще є питання абортів, легалізації проституції, канабісу. Ми за екологічну чистоту, але не сортуємо сміття, викидаємо недопалки, не прибираємо за собачками, беремо у маркетах купу "кульочків". Ми за культуру, але по-хамськи дискутуємо у соціальних мережах. Здоров’я є найпопулярнішою мрією, але більше половини не планує вакцинуватись від Covid-19. Тобто не планують власний порятунок життя і здоров’я. Бачення щодо політиків. Ми хочемо і нові обличчя, і старих політиків. І гарні команди, але щоб на чолі з черговим вождем. Щоб партії були ідеологічні, але обіцяли побільше про соціально-економічне, про "хліб з маслом". Ми за великі стратегії, але щоб почали з "латання малих дірок".Бачення щодо компетентності. Ми за професіоналізм політиків, але 40% українців ніколи не перевіряють інформацію на достовірність. А ще дві третини українців переконані, що коронавірус створили спеціально. Певний відсоток думає, що коронавірус винайшли, щоб зменшити населення Землі.Бачення щодо власного життя. Багато українців заявляють, що щасливі. При цьому, головними емоціями українців щодо країни є сум (37%), гордість (34%), зацікавленість (20%), радість і сором (по 18%), страх (16%). Більшість ніби-то щаслива, але і незадоволена, засмучена. Також українці цікаво характеризують одне одного. Понад 70% оцінюють українців як "люблять свободу", але менше 50% як "прогресивні", "чесні". Цікаво, мова про чесність з іншими чи чесність перед самим собою? Непослідовність та суперечливість як спільний продукт У підсумку усіх згаданих факторів, у політичному сенсі суспільство, як і політика, дуже мозаїчні. Люди бажають протилежних речей, швидко змінюють свої вподобання. Тому багато популярних політиків є політиками протилежних речей, які виголошують суперечливі заяви. Вони деколи нагадують ідеологічних хамелеонів. Оскільки їх виборець сумнівається та висуває розмиті вимоги, політики також провадять політику сумніву та розмитості. Ці політики перебувають у межах суспільства, у межах своїх електоральних прихильників. І ці межі вони самі собі збудували протягом політичної історії нашої країни. На жаль, багато хто грає на відмінностях. Не лише російський агресор, але й українські політики. Вони часто культивують несприйняття, неприйняття, ненависть, щоб збуджувати, консервувати потрібні їм групи суспільства. У 2019 році Зеленському вдалось виграти у абсолютній більшості областей України. Це була відносна і тимчасова електоральна єдність країни, що не перейшла у міцну політичну єдність. Таке у меншій мірі, але було і під час деяких інших президентських виборів. Політика вже президента Зеленського, що спрямована на об’єднання країни, була новинкою для нашої політичної традиції. Вона наштовхнулась на багато справедливих і несправедливих зауважень. Бо важко шукати спільне. Так само, новинкою було те, що президент настільки звертає увагу на соціологію, громадську думку. Він зламав деякі правила у політиці, адже став ледь не першим президентом, який за 2 роки після обрання у підсумку майже не втратив електоральної підтримки. Але навіть попри це у певні періоди його рейтинг серйозно "просідав" і далі з "хмарними перспективами". Тобто навіть йому неймовірно складно задовольняти усі суперечливі вимоги українців. Навіть якби були можливості та воля задовільняти більшість з них швидко. Тому постає логічне питання: а чи можна і як можна в принципі задовольнити вимоги такого різноманітного суспільства, яке поки досі не демонструє стабільності та логіки у своїх запитах?