У Львові 4 травня на конференції «Безбар’єрна Україна» відбулася презентація «Довідника безбар’єрності». Також там обговорили, з якими бар’єрами стикається кожен з нас протягом свого життя та як їх усунути. Про це повідомляє журналістка LVIV.MEDIA, яка відвідала конференцію. «Довідник безбар’єрності» За словами організаторів конференції, «Довідник безбар’єрності» не про якусь конкретну верству населення, а про кожного з нас, адже в певний момент життя всі ми стикаємось із певними бар’єрами. «Альбом стане у нагоді архітекторам, проєктувальникам, будівельникам, замовникам, держслужбовцям та тим, хто опікується рівнем якості безбар’єрності», — розповіла глава жіночого крила партії «Слуга народу» Наталія Серватяк. Вона також зазначила, що всі рекомендації у книзі враховують наші сьогоднішні реалії — війну. Першу частину книги було презентовано ще до початку повномасштабного вторгнення, але потім її адаптували до воєнного часу. Країна рівних можливостей Голова Львівської обласної державної адміністрації Максим Козицький у коментарі LVIV.MEDIA розповів, що реалізовувати програму безбар’єрності будуть і на Львівщині. «Ми ставимо перед собою завдання зробити країну рівних можливостей. Безбар’єрну країну, щоб можна було реалізовувати плани і мрії, незважаючи на те, в якому фізичному чи психологічному стані є людина», — зазначив очільник ЛОВА. На заході також підписали Декларацію про підтримку Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року. «Ми хочемо реалізувати цю програму так, щоб залучити якомога більше громад і людей. Цю проблему можна подолати тільки спільними зусиллями, коли кожен буде включеним у процес. Для цього ми зробимо обласну програму співфінансування цих проєктів для громад. І якщо вони хочуть робити покращення у сфері безбар’єрності, ми будемо дофінансовувати їх коштами з обласного бюджету», — сказав Максим Козицький. Безбар’єрний транспорт Програму безбар’єрності вже реалізовують на Львівщині. Пересування громадським транспортом може стати справжнім випробуванням для людини з інвалідністю, якщо він не має належних умов. Представник департаменту транспорту Львівської ОВА, радник міністра інфраструктури України 2017-2019 Святослав Товстига розвовів LVIV.MEDIA про ситуацію з безба’рним транспортом у регіоні. «Станом на зараз у Львівській області, з урахуванням Львова, є 21% транспорту, облаштованого для осіб з інвалідністю. Потенційно на 1 січня 2025 року показник має бути 30%», — зазначив Товстига. Він також зазначив, що задля покращення безбар’єрності, перевізники зобов’язані подавати на конкурс транспортні засоби, обладнані місцями для людей з інвалідністю. Потрібно створити умови Аби люди з інвалідністю подолали ще один бар’єр, а саме отримали якісну освіту, потрібно створити у навчальних закладах необхідні умови. Керівниця СЦ «Регіна» Наталія Кулик розповіла, що заклад освіти повинен бути доступним зі всіх сторін. За її словами, у кожній школі, де є інклюзивний клас, має бути співпраця із громадськими організаціями та бізнесом. Оскільки, щоб зробити інклюзивний навчальний заклад потрібно створити умови. У соціальному центрі «Регіна» є державний супровід у освіті та працевлаштуванні. «До 18 років створюються умови, щоб дітки там в спецшколах, або в звичайних школах [перебували — ред.] на індивідуальному навчанні. Навіть, якщо їм вдалося з маленькою нозологією закінчити інститути, то потім теоретично в нас працевлаштування є, а практично його немає», — розповіла Кулик. Вона додала, що саме тому виникла ініціатива відкрити творчу майстерню для людей з інвалідністю, де вони можуть реалізувати себе. Система не працює На конференції була присутня Ірина Царук, керівниця відділу продажу у першому інклюзивному ательє України «Леді Ді». Вона пересувається в інвалідному візку і на власному досвіді дізналася, що таке відсутність безбар’єрності. Вона наголошувала на вадах системи та закликала говорити про створення належних умов для людей з інвалідністю. Ми зараз сидимо в якійсь ілюзії, що у нас щось є, але насправді у нас нічого немає. У нас не працює система взагалі. Я 10 років навчалася вдома, тому що не було можливості, адже інклюзія в 90-х роках взагалі була відсутня. Ірина Царук, керівниця відділу продажу у першому інклюзивному ательє України «Леді Ді». Станом на сьогодні ситуація краща, але все є над чим працювати. Зараз створили інклюзивні класи у школах, але є питання, як дістатися до цього класу. Ірина розповідає, що три роки «воювала» з директором школи, у якій вчиться її син, щоб там створили пандус. За її словами, рівень травматизму не зменшиться, а навпаки збільшиться, адже потрібно зважати на те, що триває війна. На її думку, це основна причина, чому важливо зараз говорити про це та працювати задля розвитку безбар’єрності. Доступність старих будівель На Львівщині моніторять об’єкти на доступність для людей з інвалідністю. Цим займаються органи місцевого самоврядування. Про це журналістка LVIV.MEDIA дізналася під час виступу керівниці Департаменту архітектури та розвитку містобудування ЛОВА Василько Олени на регіональній конференції з безбар’єрності на тему «Безбар’єрна Україна». За її словами, є спеціальні критерії, за якими визначається доступність — чи об’єкт частково безбар’єрний чи повністю бар’єрний. «Тоді ухвалюється рішення щодо вигоди його адаптації — чи вигідно його хоч якось перелаштувати на безбар’єрний. Ми повинні залучити експертів і безпосередньо, які працюють у цій сфері, бо архітектори не завжди все враховують», — розповіла Олена Василько. Не лише фізичні бар’єри Важливо, що в Україні почали говорити, що існують не лише фізичні бар’єри, а й культурні та економічні, розповіла керівниця ГО «Батьки в дії» Юлія Гвоздович. За її словами, один із тих бар’єрів, з якими стикається жінка — через декрет втрачається кваліфікація як спеціалістки, а на чоловікові залишається утримання всієї сім’ї, через що і виникає домашнє насильство. Ситуації, коли жінка має сидіти вдома і доглядати дітей, а чоловік заробляти гроші, Гвоздович називає «культурними бар’єрами». «Якщо проаналізувати, звідки беруться факти домашнього насильства, розлучень тощо, то це все починається з питань народження дітей. Особливо у перші 2 роки, коли жінка випадає з професійного життя. Очевидно, що жінка втрачає кваліфікацію. Якщо друга чи третя дитина, то це 4-6 років вильоту з кар’єри. Логічно, що жінка стає більш залежною від чоловіка. І з цього моменту розпочинається домашнє насильство, розлучення і величезний тиск на чоловіка, самостійно утримувати на належному рівні сім’ю», — каже Юлія. Якщо у 2017 році у Львові народжувалося 7 тисяч дітей, то зараз ця цифра ледь дотягує до 5 тисяч. Люди — це наш актив Керівник Департаменту соціального захисту Львівщини Роман Андрес теж висловився з приводу реалізації програми безбар’єрності у регіоні, повідомляє LVIV.MEDIA. Він наголосив, що суспільство має ставитися до людей з інвалідністю як до потенційних платників податків, успішних та незалежних людей. «Я розумію, що люди з інвалідністю — це наш актив. Ми маємо не “для”, а “з” ними поруч ми маємо будувати нову країну». Він також наголосив, що його мета як керівника Департаменту соцзахисту — зробити все, щоб аудиторія соціального захисту зменшилась. Змістити акценти «Коли ти спілкуєшся з людиною з інвалідністю, то розумієш наскільки у цих людей неймовірне почуття гумору, особливий склад розуму. В них настільки шалена енергія», — сказав народний депутат партії «Слуга народу» Ростислав Тістик.