Про який аспект діяльності армії та її забезпечення мають говорити політики, службовці, активісти та мешканці країни, яка у стані війни? Про нове озброєння? Чи, може, корупцію під час закупівель? Ні, про взуття, в якому будуть іти курсантки під час параду. Жодна справа, пов’язана із Збройними силами України, не викликала такої уваги та тиску активістів, політиків і суспільства, як взуття на парад до Дня незалежності. У цьому весь парадокс, біль та проблема українського суспільства. Не кажу, що ця тема не варта уваги, але вона чи не єдина, яка викликала стільки емоцій! Хоча те, що жінкам в армії досі видають чоловічу білизну (інформації про інше не знайшов) не менш важливо обговорювати, але чомусь цього не роблять. Можливо, тому що не бачать проблеми? У справі зі взуттям не все так однозначно, як здається на перший погляд. Тут є навіть не дві "сторони медалі", які варто озвучити й проговорити, аби надалі уникнути таких ситуацій. Також варто розуміти, що цю ситуацію кожен бачить зі своєї бульбашки, виходячи з цінностей та переконань, які там є. Для початку треба зафіксувати, що не знаю жодного колишнього чи чинного військовослужбовця, кому б подобалось ходити стройовим кроком. І немає значення в чому і де ходити. Особисто ненавидів стройову і йти в коробці, шрами на ногах є досі. Звичайно, парад – це круто і пройти столицею під поглядами мільйонів українців – надихає та захоплює. Але весь процес до – пекло. Армія це про виконання наказів, а не демократію Право вибору – це те, за що ми боролись і вмирали. Але воно не діє завжди й всюди. Армія – це централізована структура, де не питають, а виконують наказ. Його, звичайно, можна не виконати та потрапити під розслідування. Ви можете заявити, що наказ не законний, але спершу маєте його виконати. Тому ніякого права вибору не було і не буде. Йдучи у силові структури, ви автоматично приймаєте правила, які там є і повинні їх дотримуватися. За будь-яку непокору – стягнення. Так працюють ці структури у всьому світі й відрізняються тільки ставленням до людей та умовами служби. За останні роки в Україні значно покращились як умови, так і ставлення до людей. І не варто порівнювати нас із країнами НАТО, бо, насправді, не знаємо достеменно, що відбувається в них всередині. Ми бачимо загальну картинку, яка і в нас непогана, а у порівнянні з тою ж Росією чи Північною Кореєю – ідеальна. Важливо, як все відбувається, коли ніхто не бачить. Як людина, що служила у Збройних силах у 2011 році та потім у 2015/16, а зараз регулярно спілкується з чинними військовослужбовцями, можу сказати, що зміни дуже великі. Але демократії як не було в армії, так і не буде, і це стосується, що США, що інших країн НАТО. Тут не варто наводити приклади країн, де армія це більше формальність. Тобто вона наче є, але від неї жодної користі у в разі війни, і без підтримки союзників вони нічого не зможуть. Також не варто забувати, що в нас - війна. І армія під час війни - це зовсім інша структура і навіть з іншими підходами. Вона жорсткіша та радикальніша, бо від помилки залежать життя і безпека тисяч людей. Армія – це теж частина суспільства. Там багато людей, які почали служити тоді, коли жінки працювали тільки в канцелярії. Не всі сприймають зміни й часто роблять так, як прийнято. Також є ті, що ставляться позитивно до змін, але живуть суспільними стереотипами. І допоки саме суспільство не почне сприймати права людини й роль жінки по-іншому, то й армія не буде цього робити. Не може армія, яка представляє все суспільство, бути прогресивнішою й жити за іншими правилами. «Сам дурень», або як політика дискредитує армію Зрозуміло, що рішення про форму одягу для жінок та норми було прийнято чотири роки тому, але не можна в комунікації користуватись принципом – «у всьому винні попередники». Переводити обговорення у звинувачення один одного завжди корисне для того, хто першим почав нападати, бо всі подальші дії будуть сприйматись як виправдання і тут не має значення: правду ви кажете чи ні. Не краще в цій ситуації виглядають ті політики, що розпочали атаку та підтримали її. Ніхто не розбирався в ситуації, а просто використали можливість попіаритись і наввипередки писали свої пости та роздавали коментарі й рекомендації. За кілька днів українську армію прирівняли до північнокорейської, російської, китайської та інших диктатур. Комунікаційний провал міністерства оборони Найбільший комунікаційний провал міністерства оборони, як і загалом наших посадовців, це мовчати до останнього, а потім намагатись скинути вину на когось. Тут немає значення винен ти чи ні, але як керівник та потенційно лідер, маєш взяти удар на себе, щоб відвести його від відомства. Якщо інформаційний удар по міністерству - це звична річ, то в певний момент люди перейшли на образи Збройних сил, які тут не винні й просто виконують наказ. Будь-яка комунікаційна криза в міністерстві одразу рикошетить на військових і армію загалом, що допомагає ворогу та зменшує престижність служби. Тим, що атакують, теж варто розуміти, які межі не можна переходити, бо узагальнювати всіх командирів та офіцерів не варто. Там служать різні люди з різним баченням. Так, на жаль, є ті, для кого норма сексуальні домагання до жінок, але також є ті, що готові з ними служити та разом, на рівних, іти в бій. Перших ваші образи не зачеплять, а ось других більше не стане. Також комунікаційники міністерства повинні розуміти, що в сучасному світі всі повідомлення та новини треба подавати, розуміючи, яка буде реакція на них. Критичну реакцію можна було легко передбачити! Водночас, коли уже це сталося, то не намагатися сперечатися і щось доводити. А визнати «проблему», пояснити чому так відбувається, запропонувати обговорити й почути пропозиції всіх, хто критикує. Цього не відбулось! А реакція міністерства викликала ще більше агресії, не завжди виправданої, але це не мало значення в загальному інформаційному полі. І вже під цим тиском міністр почав діяти, та ситуацію це особливо не врятувало. Права людини Говорити про права людини - це дуже добре. Ті, хто їх відстоюють, заслуговують на повагу і підтримку. Чоловіки та жінки мають бути рівні у своїх можливостях та сприйнятті суспільством. І ключове тут: обидві статті мають мати рівні права. Говорити про те, що жінки повинні мати вибір, роблячи акцент тільки на них в армії – неправильно. Можливо, чоловікам теж не подобається в чому вони марширують і вони загалом не хочуть цього робити. Але, на жаль, вкотре у нас говорять про рівність лише з погляду однієї групи. Ще один поганий аргумент, мовляв, варто захищати дівчат, бо їм важко фізично і марширування на підборах шкідливе для здоров’я. Ходіння стройовим кроком – це загалом важко фізично і шкідливо для здоров’я, якщо робити це неправильно. І можна навіть нирки собі відбити в ідеальних берцях, що вибрали «знавці» із соцмереж. Аргумент, який зараз використовують захисники дівчат, використовували й ті, хто був проти рівних прав чоловіків і жінок у службі в армії. Виглядає, що тепер має бути вибірковість. Як армія тепер має реагувати? Коли кажуть, що жінки не можуть витримувати ті ж навантаження, що й чоловіки, то їх звинувачують у сексизмі та розповідають, що жінки можуть витримати навіть більше. А тепер розповідають, що марширування - це фізично важко, хоча раніше йшлося про куди важчі навантаження. З одного боку, у нас хочуть виставити жінок мужніми й сильними, а з іншого - показують слабкими та такими, що потребують додаткової уваги. Фактично, кожна сторона говорить про жінок в армії, не зважаючи на думку самих жінок, заганяючи їхню поведінку в певні рами. Але військовослужбовиці теж повинні мати право вибору: в чому ходити і як виглядати. Армія не може обмежувати та давати вибір в межах уставу. І не варто забирати в жінок їхнє право на жіночність та красу тільки тому, що невідомий "хтось" вимагає від них бути як чоловіки. Тому наявність парадної форми та польової - це нормально. І не варто кричати, що так ми наближаємось до таких країн як Північна Корея. У Литві жінки мають навіть вечірній варіант форми. Об’єктивізація жінки Це теж зробили обидві сторони. У міністерстві – тому що виділили окрему коробку із курсанток. Ідеальний варіант – змішана коробка, яка дозволить якраз показати рівність. Хоча варто зазначити, що раніше про це всі мовчали та тішились просто її наявністю на параді. Захисники курсанток – говорили про них тільки як про жінок, забуваючи, що вони – військовослужбовиці. Також всі акценти робили тільки на зовнішніх атрибутах: краса, довжина спідниці, як футболка підкреслює жіночність, а автомат додає мужності. Замість висновків Звичайно, така реакція була далеко не у всіх. Були й правильні акценти, але в загальному інформаційному полі та більшості "бульбашок" ситуація розвивалась саме так. До чинного міністра оборони дуже багато питань, але парад – не найважливіше, бо він частково є розвагою для суспільства і частково демонстрацією сили дня нас та ворогів. Значно більше уваги потрібно приділити закупкам для армії (особливо озброєння), які провалюються одна за одною. Для прикладу, організація StateWatch повідомляє, що незважаючи на указ Володимира Зеленського, низка військових проектів під загрозою через відсутність реформи оборонного замовлення, а Міністерство оборони ігнорує указ про створення нових видів ракетного озброєння та боєприпасів. І якщо суспільству це не важливо, але охоче обговорюють як виглядають військові на параді, то це наш рівень зацікавленості у власній безпеці та обороноздатності країни. Ми дуже швидко реагуємо на теми, які дозволяють хайпанути та максимально накрутити емоції. Але куди складніші та важливіші теми залишаються за межами поля зору не тільки суспільства загалом, а й політиків та більшості журналістів. Також треба пам’ятати, що права людини важливі завжди і не треба ними маніпулювати тільки заради політичних та інформаційних дивідендів.