Два перші дні листопада у Католицькій Церкві присвячені пам’яті померлих: День всіх святих (1 листопада) і День усіх вірних померлих (2 листопада). На заході України у ці дати віряни різних конфесій відвідують могили родичів, запалюють свічки та ставлять квіти, а священники відправляють панахиди. Втім, як стверджують етнографи, українці віддавна мали інші дні вшанування померлих. На які дати вони припадають та якими є українські поминальні традиції, — у матеріалі LVIV.MEDIA. День усіх святих День усіх святих – християнське свято, яке має давнє язичницьке коріння. Ще у кельтських племен 1 листопада було святкування Нового року, переддень якого називався Самайн (Самхейн). Існував ритуал “Мовчазної вечері”, коли за столом накривали додаткове вільне місце для померлого предка. Ніч Самайну вважалася межею між двома половинами року, між світлом і темрявою. Кельти вірили, що в цей магічний час відчиняються двері між фізичним світом і світом духів, а душі померлих повертаються до своїх домівок і чекають на жертовну їжу від живих родичів. Згодом на зміну язичництву прийшло християнство і у VIII столітті у Англії та Ірландії замість Самайну почали святкувати День усіх святих. Пізніше цю традицію перейняв Рим. А від X століття нова дата була офіційно затверджена у всіх християн західного обряду. Вшанування покійних в Україні “Якщо брати річний цикл, то в Україні можна виділити кілька періодів коли поминають померлих: різдвяно-новорічний, великодній, субота перед святом Трійці та субота перед святом Дмитрія. При чому зауважте, не було прив'язки до числа, а тільки до дня, тобто до суботи. Ми і досі говоримо “поминальна субота”, “задушна субота”, “дідівна чи дідова субота”, – розповідає етнографиня Марія Олійник-Баглай. Восени звичай поминати предків в українців є в суботу перед Дмитром (за старим церковним календарем свято припадало на 8 листопада, тепер — 26 жовтня). “Ніколи не було пошанування померлих 1 листопада, це нашарування католицьких країн. А якщо проводити паралелі, між українськими звичаями та святом Хеловін (яке у світі відзначають у ніч з 31 на 1 листопада), то у нас теж є свій Хеловін і рядження, але у час Різдва. Маю на увазі колядників та меланкування. Щоправда, ці рядження різняться, та все ж у такий спосіб ми запрошуємо померлих до світу живих”, — каже етнографиня. Вона також зазначає, що український народ ніколи не вважав, що душі предків — це щось страшне. Навпаки, коли поминають покійних, то готують нібито спільну вечерю родини з душами рідних. “Звичай залишати їжу після Різдвяної Святої Вечері на столі є саме для того, щоб покійні могли прийти повечеряти. Окрім того, атрибутом, що пов'язаний з поминанням померлих у цей час, є також і різдвяний сніп, більш поширена назва якого Дідух, або Дід”, — пояснює Марія Олійник-Баглай. У великодньому періоді, за словами етнографині, є поминальна неділя через тиждень після свята Воскресіння. “Це теж не прив’язано до дати, оскільки свято Великодня є рухомим. Ця неділя має назву “Провідної”, тобто здійснювали проводи предків. На Поліссі здавна робили цього дня частування на цвинтарі, стелили полотно на загальних стежках між могилами, приносили туди їжу та поминали померлих”. Ще один поминальний день — субота перед Зеленими святами. “Знову ж субота. Цього дня поминали абсолютно всіх покійників (самогубців, утоплеників, ненароджених дітей). Тоді також носили почастунок та зелене клечання на могили ”, — додає етнографиня Марія Олійник-Баглай. Осінні Діди Як розповідає письменниця Дара Корній, в ці дні 31 жовтня-1 листопада наші предки мали “Осінні Діди”. Календарна середина між осіннім рівноденням та зимовим сонцестоянням вважалася порою, коли ворота вічності відчиняються і до живих у гості можуть приходити духи Роду. Їхній прихід урочисто вітався та шанувався. “Я ще застала той час, коли таємничих осінніх дідів, пращурів роду, шанували та поминали молитвою, ритуальними стравами, живим вогнем, традицією.Моя бабця пекла хліб для дідів.Три найкращі хлібини вважалися ритуальними і неслися до церкви суботнього поминального дня (субота перед Дмитрієм). Перша хлібина призначалася для давно померлих пращурів роду, імена яких вже забулися, але про них спадкоємці пам’ятають, дякують за дар життя і просять сприяння. Друга хлібина — для покійних дідів і бабів, кровних близьких роду, котрі пішли за межу, імена яких не забулися і в поминальний день з особливою пошанівкою згадуються. Третя хлібина – в пам’ять про тих, хто загинув на війні, боронячи землю від ворога, для тих, хто помер наглою смертю (утопленики, самогубці, потерчата, усі неупокоєні душі)”, — пише Дара Корній. Обов'язковою ритуальною стравою, яка готувалася до "Дідівського дня" було коливо. З коливом та хлібом першого листопада йшли на цвинтар поминати померлих. А увечері напередодні мали вечерю. “Оскільки це був особливий день і особлива вечеря, час, коли душам покійників вільно заходити в оселі живих, то разом з ними в хату могли припертися і ті нечисті покійники, котрі приносять з собою лихо і нещастя. Це були непрошені гості і їх зупиняли ще перед порогом. Господиня клала на поріг цибулю та часник, інколи під поріг сипали свячену сіль та мак-видюк”, — зазначає письменниця. Молитви за померлими. Їх важливість Священник Петро Верхоляк зауважив, що поминальні дні 1 та 2 листопада – це не є традиція Церкви східного обряду, вона до нас прийшла під впливом латинської римо-католицької Церкви. “Але я не бачу нічого поганого в тому. Бо молитву за покійних, Господь радо прийме й у Дмитрієву суботу, й у День всіх Святих. Те, що люди йдуть на цвинтарі та запалюють свічки — це видимий знак нашої молитви. Питання, наскільки Україна є християнською чи радше ліберальною державою. Та коли людина молиться до Бога, робить ті чи інші молитовні практики, забагато цього не буває”, — зазначає священник.