8 вересня, згідно з новим церковним календарем, християни східного обряду відзначають Різдво Пресвятої Богородиці. У народі цей празник ще називають Другою Пречистою. У це Богородичне свято у багатьох містах і селах люди празнують храмове (престольне) свято. Настоятель храму Рідва Пресвятої Богородиці, що у Львові, Орест Фредина розповів LVIV.MEDIA історію свята та храму, який став одним із перших в роки Незалежності України модерних архітектурних споруд у Львові. Історія свята «Якщо про Великдень ми кажемо, що це свято всіх свят, торжество всіх торжеств, Благовіщення — це початок нашого спасіння, то Різдво Пресвятої Богородиці — це початок всіх свят. Так починається реалізовуватися обітниця у Новому Завіті, де через чисту любов і праведне життя Іокима і Анни, згідно з обітницею Божою, в них народжується дитя —Пресвята Богородиця. І це початок. Також це перше велике свято в церковному році велике. Раніше ми святкували 21-го, а тепер перейшли на 8-ме», — розповідає отець Орест Фредина. Священник зазначає, що у даті святкування є певна символіка. Число 7 в біблійному розумінні означає повнуту: 7 Святих Тайн, 7 фаз Місяця, 7 основних кольорів, 7 нот, 7 днів у тижні. А 8 — це нове. «І так гарно випадає, що тепер 8 вересня буде праздник Різдва Пресвятої Богородиці. Початок всіх великих свят», — коментує священник. Народження Богородиці пов’язане з історією двох святих — Іокима і Анни. Передання каже, що в подружжя довго не було дітей. А тоді вважалося, що це не лише брак Божого Благословення, але і кара. «На іконах Іокима і Анну завжди зображують обійнятими. Ці люди, люблячи один одного, покладали всю надію на Господа Бога. У старості літ Господь обдаровує їх і народжується „Чесніша від Херувимів і Славніша від Серафимів», — роз’яснює настоятель храму Різдва пресвятої Богородиці. Празник дуже давній. Є передання, яке каже, що в 330 році свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, збудувала в Єрусалимі Храм на честь Пресвятої Богородиці. «Обновися, Адаме, веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Йоакима і Анни: Богородиця Марія». Так співає і славить Церква: “Всечесне Твоє Різдво, Пресвята Діво чиста, множество ангелів на небі і людський рід на землі славить, бо Ти стала Матір’ю Творця всіх Христа Бога. Того благаючи, не переставай молитися за нас, що на Тебе по Бозі надію покладаємо, Богородице Всехвальна і Непорочна”. Тому це і є таке велике свято і наша радість всіх така велика», — говорить отець. Храм Різдва Пресвятої Богородиці Храм звели у період з 1995 по 2000 років. Він став однією з перших в роки Незалежності України модерних архітектурних споруд у Львові. Архітектором святині є канадієць українського походження Радослав Жук. «У 1994 році, 17 квітня, я був призначений сюди на парафію священником. А у лютому 1995-го розпочалося будівництво нашого храму. І воно надзвичайно дороге всім нам є, бо якось воно було таке народне будівництво. Всі приходили: маленькі діти, молодь, зрілі чоловіки, жінки, бабусі, дідусі. Ми разом розвантажували цеглу, разом, що треба було підносили. Очевидно, що будували і професійні будівничі. Через п’ять років нам вдалося воздвигнути Богові святиню. Ми дуже хотіли встигнути, щоб якраз на 2000 рік ювілею Різдва Христового ми могли цей рік увійти в святиню», — пригадує отець Орест Фредина. 8 жовтня 2000 року Храм освятив єпископ-помічник Львівський — владика Любомиром Гузар. Приїзд Папи Римського і півмільйона людей 26 червня 2001 року відбулася зустріч Святішого Отця Івана Павла ІІ Папи Римського з молоддю біля новозбудованого Храму Різдва Пресвятої Богородиці, де близько півмільйона людей зібралося, щоб привітати Вселенського Архиєрея. Від цього часу площа біля храму Різдва Пресвятої Богородиці стала носити ім’я Римського Архиєрея — площа ім. Івана Павла ІІ, на якій тепер часто організовуються різного роду масові зустрічі вірних. Храмове свято 21 вересня «Звичайно, що ми до того дня готуємося на парафії. Попри те, що маємо якісь такі клопоти зовнішні, ми дбаємо про красу Божої святині, про те, як причепуритися, але понад усе дбаємо про те, щоб Господь Бог простив нам наші гріхи, щоб ми були живі в молитві, щоб ми вміли на Нього покладати надію і через віру могли жити в просторі, де Господь Бог для всіх нас робить чудо. І наше покликання тоді — приймати, бачити, богославити, дякуватиі ділитися це з усіма іншими людьми», — каже отець Орест Фредина.