Внутрішня війна поляків

Внутрішня війна поляків

Майже у всьому світі спостерігається дивний і небезпечний «паритетний розкол» в суспільствах. Після того, як ідеологічні партії майже зникли, а традиційні, що лишилися у спадок від старої системи, різняться тільки історією внутрішнього протистояння та взаємною ненавистю їхніх лідерів, в суспільствах стартувала різка поляризація. З одного боку – це було дуже зручно для виборчої мобілізації, а з другого – поглиблювало прірву.

Добре, що тепер до польського Сейму увійшли малі й нові партії. Вони додають міцності політичній системі і забезпечують польську політику більшою маневреністю. Виникає більше комбінацій. Хоча це може виявитися фатальним для коаліції, коли проявляться розбіжності з принципових питань.

Складається враження, що буквально кожного десятиліття світові доводиться проходити якесь велике випробування. Це десятиліття проходить однозначно під гаслом згортання демократії. Випробовування демократії відбувається через анархізацію демократичних процедур. Доведення їх до абсурду. Цього немає тільки в авторитарних країнах, таких як Росія, Іран або Китай. Тому що там не допускається появи альтернативи. А у всіх країнах, де відбувається демократична зміна влади, чітко проглядається інша проблема – крайня поляризація суспільства. Яка в окремих моментах прибирає вигляд непримиренної внутрішньої війни.

Найгірше те, що ця внутрішня війна відбувається тоді, коли потрібно протистояти серйозним викликам, таким як війна Росії проти України і наступ Китаю на демократичний світ.  Коли є спроба підміни вічних цінностей тимчасовою вигодою. Поділи в США, Австрії, Польщі та інших країнах ділять їхні суспільства майже навпіл. Де коли долю наступного уряду або президента вирішує один відсоток, а то й менше. Що породжує підозріливість і посилює віру в обман протилежної сторони.

Таким чином розділилося суспільство Сполучених Штатів Америки. Де дві традиційні партії більше не вміщують увесь спектр настроїв. Формуються групи, чиїми заручниками стає уся партія.

На відміну від США, затиснутих у лещата двопартійної системи, в Польщі ситуація більш оптимістична. Попри непримиренні ПіС і Громадянську коаліцію (платформу) існує низка старих і нових партій, які обʼєдналися також у свого роду блоки – «Третій шлях» та «Нову Лівицю». Сумарна кількість голосів дозволила сформувати органи управління Сеймом та уряд. Наявність таких партій в коаліції на певний час витягло поляків із заклятого прокрустового ложа. Нові партії в правлячій коаліції мають виступити в ролі певного роду «шарнірів», щоб подальший хід подій країни не завів країну у глухий кут.

З огляду на надзвичайно брутальну і брудну виборчу кампанію перед новою владою також постало резонне питання, як тепер «демобілізувати» суспільство з внутрішньої війни, яка тривала щонайменше останні вісім років. Схоже на те, що така «демобілізація» мала б стати основним лейтмотивом політики нової влади. Здавалося б перед цим урядом постали цілком логічні завдання - зарити окопи взаємної ворожнечі, переглянути інформаційну політику, відмовитися від «мови ненависті» і серйозно взятися за відновлення позицій Польщі в ЄС.

Але перші засідання Сейму та дискусія навколо експозе нового премʼєр-міністра Дональда Туска про це аж ніяк не свідчать. З більшості виступів представників нової правлячої коаліції випливає, що вони прийшли мститися за приниження останніх восьми років. Помста – завжди поганий порадник. Помста є породженням емоцій і ворогом раціонального. Залишилося сподіватися, що подібні заяви робилися в стані переможної ейфорії і зникнуть в процесі важкої подальшої роботи.

Хоча правлячій коаліції спокою не обіцяє ПіС, який мусить «тримати лице» перед своїми виборцями. А тим більше «Конфедерація», завданням якої є хаотизація роботи державних органів та компрометація, як правлячої коаліції, так і їхніх конкурентів на електоральному полі – партії ПіС. «Конфедерати» будуть бити в найбільш болючі місця як одних, так і інших, намагаючись здобути підтримку у селян, націоналістів та євроскептиків. В цьому їм допоможе вигідне положення – вони ні за що не відповідають. Сприятиме також невирішеність багатьох проблем як національного рівня, так і в рамках ЄС. Попереду складні перипетії обговорення реформи ЄС та спроб перебудувати його на свого роду «обʼєднані штати Європи» з ухилом до будівництва наддержави.

У цю війну включиться й ПіС. Бо мусить продовжувати війну проти уявної «німецької гегемонії». Ярослав Качинський у своїй емоційній заяві вже назвав нового премʼєра Дональда Туска німецьким агентом. Що свідчить про те, що жодного перемирʼя не передбачається. А заповідається священна війна одних проти інших одних.

Насторожує також надмірна присутність історичної теми. Одні поляки в Сеймі приписують собі виключно подвиги, а іншим залишають гіркі невдачі. Все це можна було зчитати уже на перших засіданнях Сейму. Коли представник ПіСу Мацєревіч почав свій виступ з того, що закликав вшанувати памʼять жертв Воєнного стану, запровадженого генералом Ярузельським. На що у своєму експозе Дональд Туск відразу зреагував, засудивши цю чорну сторінку історії. Але це не відбило охоти у президента Анджея Дуди на приведенні до присяги нового уряду приблизно сорок відсотків часу присвятити цій темі.

А тому, якщо памʼятати, що правлячій коаліції доведеться діяти в умовах, коли президент держави Анджей Дуда - людина ПіСу і, що ця партія має дуже численну фракцію в Сеймі, то треба підготуватися до нових баталій. Протистояння буде жорстким і насправді не на користь демократії та Польщі. Це добре розуміє премʼєр Дональд Туск. Тому в його промові було так багато слів про єдність. Хоча виступ, на жаль, був не так про майбутнє, як про протистояння з попередниками.

Тому пропоную кілька найважливіших тез із виступу премʼєра Туска.

Дональд Туск почав свій виступ із цитування «меморандуму» Пйотра Щенсни, який покінчив з життям через самоспалення у 2017 році. Виголошення цього «меморандуму» дорівнювало заяві, що війна проти ПіСу продовжується. Потім було ще гірше. Туск згадав про «Релігію Смоленську» (найболючіше місце у Ярослава Качинського). Про ксенофобію, мову ненависті і працевлаштування на державні посади некваліфікованих осіб. Закликав пробудитися тих, хто підтримує ПіС. Зробивши висновок, що «Навіть якщо вам подобаються його постулати, то памʼятайте, що їх потрібно реалізувати в законний демократичний спосіб».

А далі спробував помʼякшити сказане. Тому закликав не воювати з виборцями ПіС, а намовляти їх до збереження демократії. Ніби ті - несвідомі кошенята, а він їм має відкрити очі.

Далі покликався на важливих авторитетів для виборців ПіСу: зацитувавши слова папи Івана Павла ІІ «не уявляю політики без любові», він згадав Солідарність. І знову слова папи, що солідарність – це не конфлікти один проти одного. Що нема альтернативи, окрім як шанувати закони, які приймаються. Що найважливіше – визнавати закони всім разом, усім народом. І що неможливо прийти до свободи через порушення права, а виключно через його суворе дотримання.

Туск намагався зачепити усі меми, які присвоїв собі ПіС: «Солідарність», папа Іван Павло ІІ, історія, Січневе повстання. І найважливіше - говорив про негайну потребу відбудови політичної спільноти. Адже в світі стає небезпечно, а польський народ розділений. І що через такий поділ поляки стають вразливими до загроз і викликів. Туск сказав, що через цей поділ Польща ніби стає у два рази меншою і, відповідно, вплив поляків стає вдвічі меншим.

У сфері зовнішньої політики Дональд Туск говорив, що  найважливіший союзник Польщі – США, і що Польща має здобути лідерство в ЄС. Виступив категорично проти ізоляціонізму, бо «самотня Польща – найбільш загрожена». І що всі розуміють, що було б, якби Росія Путіна тріумфувала, і про те, що ніхто не обіграє ЄС. А також, що поляки не мають почуватися меншовартісними в Європейській Унії.

Окреме місце в промові зайняла тема України. «Це справа, яка має нас поєднати. Зеленський показує, що ця війна – це війна проти нас всіх» - пролунало з вуст Туска. Що нема жодної іншої альтернативи. «Я не можу чути європейських політиків, що вони змучені війною в Україні. Вони сміють це казати у вічі Зеленському», - заявив премʼєр Туск. Він висловився за повне включення на боці України, але при цьому наголосив на захисті польських інтересів. З чого можна зробити висновок, що з часом може вилитися в чергові акції і блокування української продукції на кордонах.

«Всі політики, що атакують підвалини демократичної цивілізації – водночас є противниками України», - резонно зауважив польський премʼєр. Чи такий підхід знайде живий відгук у польському суспільстві - побачимо. А зараз головне, щоб внутрішня польська війна не перейшла в позиційну, і не вибила з колії одного зі стратегічних союзників України.

Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика

Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA

Аналітика

Останні новини
Переглядаючи сайт LVIV.MEDIA ви погоджуєтеся з нашою Політикою конфіденційності