Світовий інформаційний простір просто мерехтить повідомленнями: «Трамп застряг в Ірані» або «Поразка американців на Близькому Сході». Складається враження, що добрих пів світу заклякли в очікуванні подій, які б «збили пиху» з нахабного господаря Білого дому. Навіть якщо це обернеться важкими наслідками для того ж таки Заходу. Це виглядає дивно, бо насправді ніхто ніде не застряг: Вашингтон досить успішно використовує тактику зашморгу на шиї Ісламської республіки та водночас батога для розніженої Європи. Насправді «іранську війну» варто розглядати не лише як один з етапів глобального протистояння між Америкою та Китаєм, а й як зміну системи відносин усередині Заходу. Йдеться про спроби Трампа поставити Європу у пряму васальну залежність від США – що для нього є пріоритетним. Питання лише в тому, виграє чи програє Америка у цій «неоголошеній війні». «Ні обіцянок, ні пробачень» До Трампа відносини США з Європою нагадували гру в мовчазний консенсус: американці гарантують безпеку, а європейці демонструють лояльність. Суть цієї гри «за замовчуванням» полягала в тому, що ніхто не перевіряв готовність американців «вписатися» за будь-яку європейську країну в разі нападу, а європейців не обмежували в масштабній торгівлі з головними ворогами Америки – Китаєм та Росією. За час «епохи удавання» стара геополітична конструкція почала розповзатися. Америка більше не хотіла задарма тримати «парасольку», а Європа дедалі частіше демонструвала нелояльність. Натомість Китай розпочав успішну експансію планетою, узалежнивши від себе не тільки держави Азії та Африки, а й ЄС, перетворившись завдяки дешевій праці на його головний виробничий цех. Каталізатором змін стало вторгнення Росії в суверенну Україну. Це сталося за безпосереднього заступництва Китаю і продемонструвало безпорадність Заходу. Спроби вмовляння Путіна знищили підвалини міжнародної безпеки, показавши, що НАТО – це лише «пугало», а міжнародне право – це право сильного. Російська агресія фактично дала старт новому перерозподілу світу за злочинного мовчання Європи та безвідповідального «дистанціювання» Америки від європейських проблем. У результаті основна відповідальність за безпеку континенту була покладена на Україну. Їй надавали рівно стільки допомоги, щоб вона не програла, але й Росія не виграла. Щоб переконатися в цьому, варто простежити етапи надання виключно оборонної зброї та тривалу відмову в передачі наступальних озброєнь. Українцям доводилося буквально випрошувати засоби для захисту. Ситуація почала змінюватися лише тоді, коли Україна не впала за два тижні після повномасштабного вторгнення. Відтоді ЄС також почав зі швидкістю равлика обмежувати закупівлю енергоносіїв у агресора, який роками тримав Німеччину та інші країни на межі катастрофічної залежності. Переворот Трампа Президентські каденції Трампа мали покласти край «системі вдавання». Він розпочав активний тиск на Європу, вимагаючи скорочення економічних зв’язків із Китаєм і зменшення енергетичної залежності від РФ. Але робив він це не з турботи про безпеку союзників. Трамп вирішив скористатися слабкістю ЄС, щоб перетворити його на васала. Він заповзявся відкрито демонтувати стару геополітичну конструкцію і перейшов до шантажу під соусом: «Ми більше не витрачатимемося на вашу безпеку, ви більше не під нашою парасолькою, важать лише інтереси Америки». Раптом з'ясувалося, що неймовірно багата Європа не здатна себе захистити. А її стратегія Wandel durch Handel («Зміни через торгівлю»), що мала б прив’язати Росію та Китай до цивілізованого світу, обернулася проти неї самої. Замість протидії диктатурам Європа сама стала заручницею їхніх ресурсів та ринків. З цього моменту Трамп розпочав «неоголошену війну» за завоювання Європи. Тепер США вимагають від ЄС розриву з Китаєм, і Європа опиняється перед вибором: втратити прибутки від торгівлі з Пекіном, довівши власну економіку до колапсу, або потрапити в повну ресурсну залежність від Вашингтона. Для Трампа Європа – не партнер, а в кращому разі багатий тил, який він збирається «розкуркулювати» через мита на авто, сталь та тиск на енергетичний сектор. Він хоче змусити ЄС купувати американський газ та зброю, щоб вибір постачальника диктувався не ринком, а волею сюзерена. Питання виживання Чи вистоїть Європа? Очевидно, що команда Трампа прорахувала ситуацію: на ЄС сьогодні лягає колосальне навантаження – і стримування РФ (через підтримку України), і економічне виживання. Енергетичний дефіцит може призвести до того, що європейська економіка остаточно втратить конкурентоспроможність порівняно з американською. Проте є чинники і на користь Європи: Обопільні ризики: розвал європейського ринку неминуче вдарить по самих США. Нова мілітаризація: тиск може стимулювати європейські країни до створення власних військових союзів та розвитку ВПК. Відмова від американської зброї на користь власної налаштує проти Трампа американських виробників та виборців. Об’єднана армія: прихована війна США проти ЄС може нарешті прискорити створення європейських сил швидкого реагування. Якщо Європа відкине пиху і звернеться до досвідченого українського сусіда, потрактувавши його як рівного, результат може бути швидким і позитивним. Якщо Трамп нав’яже свої правила, США отримають колосальний ресурс для боротьби з Китаєм, а Європа стане лише ринком збуту та політичним відлунням не обовʼязково демократичного Вашингтона. Але якщо справа дійде до створення армії ЄС із власними балістичними ракетами, США втратять важіль «безпекового шантажу». Іспитом на виживання ЄС тут стане саме Україна. Якщо Європа зможе самостійно забезпечити стійкість України без вирішальної ролі США, це означатиме, що Америка Трампа програла війну за васалізацію континенту. Замість висновків Америка Трампа справді веде гру на пониження статусу Європи, намагаючись змінити архітектуру світу з «атлантичного партнерства» на «американську центричність». Якщо Європа не консолідується навколо підтримки України та власної безпеки, вона ризикує перетворитися на великий «музей» під протекторатом США. Якщо ж виклик Трампа стане каталізатором європейського переозброєння – ми побачимо народження нової Європи, де гідне місце посяде Україна. Тому варто побажати успіху американцям у протистоянні з «віссю зла» (Москва-Тегеран-Пекін), але водночас сподіватися на їхню умовну поразку на європейському напрямку. Є надія, що Трамп таки «розбудить» Європу, але об спробу перетворити її на васала – зламає зуби. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA