Недавній неанонсований візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви став не просто черговою сенсацією у стрічках новин, але маркером, який вказує на можливу фундаментальну зміну у стилі та архітектурі американської зовнішньої політики. Здається, Сполучені Штати починають відходити від кулуарної «човникової дипломатії» у відносинах з Росією і повертаються до жорсткого міждержавного діалогу на рівні спецслужб та офіційних інституцій. Відомо, що довгий час характерною рисою дипломатії Дональда Трампа було використання неформальних довірених осіб — таких як зять Джаред Кушнер чи давній друг Стівен Віткофф. Феномен цих спецпосланців полягав у тому, що вони діяли як особисті емісари президента, а не як посадовці з чіткими державними мандатами. Ця модель давала Білому дому унікальну тактичну перевагу: за дії, домовленості, успіхи чи гучні провали цих людей не несли офіційної відповідальності ані уряд США, ані сам Трамп. Це дозволяло американському лідеру займатися нескінченною словесною еквілібристикою — то посилаючись на абстрактні «домовленості», то різко заперечуючи їхнє існування, що яскраво демонструвалося під час дипломатичних маневрів (зокрема навколо аналогічних зіткнень інтересів в Анкориджі). У цьому руслі Кушнера і Віткоффа можна назвати класичними кур'єрами Трампа — втаємниченими, довіреними, але відірваними від класичної вертикалі важливих державних службовців і розвідувальних даних. Це також призводило до непорозумінь на рівні цілих служб і відомств. Кремль грав у схожу гру, виставляючи на передній план власних неформальних комунікаторів на кшталт Дмітрієва. Проте тепер ця зручна для маніпуляцій сіра зона вичерпала себе. За Дмітрієвим взагалі і слід загув, а Кушнер і Віткофф, здається, забули дорогу до Москви. Чому Вашингтон змінив правила гри? Повернення до прямих інституційних каналів через керівника американської розвідки свідчить про те, що ставки сягнули рівня, де приватна дипломатія стала надто небезпечною. Або й просто вичерпала себе, не давши американцям бажаних результатів. Стосовно Москви, то вона досить успішно скористалася із цієї тактики, затягуючи процес і ставлячи Трампа в позицію очікування української поразки. Аналітики виділяють кілька ключових причин та гіпотез такого різкого розвороту. Однією з найбільш обговорюваних причин є загроза гібридної ескалації та мобілізації в Росії. За інформацією західних розвідок, Кремль міг готувати підґрунтя для масштабніших кроків, включно з новою хвилею мобілізації, потенційно спрямованою на гібридні провокації проти країн НАТО. Візит директора ЦРУ міг служити прямим і безальтернативним попередженням на державному рівні: спроби винести конфлікт за межі України отримають нищівну відповідь. Наступною за обговорюваністю є червона лінія щодо ядерного шантажу. Використання Росією ядерної зброї проти України у військовому сенсі є звичайною пропагандистською фігурою залякування Заходу, адже тактичний заряд не змінить стратегічного перебігу війни, проте неминуче спровокує ланцюгову реакцію та пряме зіткнення з НАТО. Крім того, категорично проти подібних сценаріїв виступає Пекін — головний геополітичний ментор Москви. Проте на тлі успішних та нищівних ударів українських сил по російському паливно-енергетичному комплексу й мережі критичної логістики Вашингтон вирішив чітко окреслити межі для Росії: навіть перед обличчям економічного колапсу застосування ядерного арсеналу є неприпустимим. Ще однією можливою темою могло стати попередження про економічний колапс та невідворотність катастрофи розвалу Росії. І тут в описі причин візиту директора ЦРУ до Москви з'являється дуже багато припущень. Аж до таких, що межують з теорією змов. Серед яких «почесне» місце посідає припущення про те, що Трамп знову кидає рятівне коло своєму другові Путіну, повідомляючи йому «дійсний стан речей у Росії», а то навіть сигналізуючи про можливість заколоту еліт і державного перевороту. Гіпотетично, Трамп, який тривалий час виношував ідею стратегічного відриву Росії від Китаю, міг передати вкрай тверезі дані про реальний стан російської економіки. Фактом також залишається те, що Захід дійсно не зацікавлений у неконтрольованому розвалі ядерної держави та появі хаосу у вигляді озброєної хунти. Мета послання могла полягати в ультимативному сигналі: або припинення війни проти України, або неминучий системний крах. Повернення на державний, непублічний рівень Попри конспірологічні теорії про те, що американський президент намагається врятувати свого «друга» від перевороту чи внутрішніх змов еліт, реальність може виявитися значно прозаїчнішою. Мотиви візиту дійсно можуть бути різними, але висновок очевидний: довіряти питання глобальної безпеки та запобігання Третій світовій війні «людям без повноважень» більше неможливо. Тому в гру включився директор американського розвідувального управління — Джон Реткліфф. І тут доречно спитатися, чому саме повернення американо-російських відносин на міждержавний рівень відбулося через візит директора ЦРУ? Найпростіше пояснення — це те, що спецслужби обох країн ніколи не припиняли контактів. А тому такий жест виглядав досить природно. Але там, де спецслужби, — там немає прозорості і публічності. Такі контакти не супроводжуються пулом журналістів та пресконференціями. Після переговорів не видають офіційних комюніке. Знову ж таки, такі домовленості ні до чого не зобов'язують. Це також відповідає «стилеві» Дональда Трампа: таємничий візит з неокресленою метою, але з американським військовим транспортним літаком, який картинно приземляється в Москві. З невідомими контактними особами в Росії і змістом розмов. Покритий мороком таємності (бо це ж спецслужби!) і, відповідно, з необмеженим полем для спекуляцій. Все як любить Трамп. Тобто американський президент, нібито повертаючи міжнародні відносини державі, знайшов вихід, як не ставати на твердий ґрунт державного і міжнародного права. Мовляв, вони там про щось неважливе говорили, а ми далі бережемо світ від переростання воєн, що тривають, у Третю світову. Це знову змушує аналітиків та журналістів з крупинок кавової гущі складати усілякі карколомні комбінації. Наприклад, знічев'я заявивши, що Росія досить правильно поводилася під час конфлікту навколо Ормузької протоки, Трамп викликав цілу хвилю домислів, що метою візиту Реткліффа було узгодження позицій Америки і Росії щодо війни в Ірані. Відповідно, російські пропагандисти знову починають лементувати, що Україна для США неважлива. Українські «всепропальщики» посипають один одному голову попелом і задихаються від чергової «зради». Насправді ж ситуація для України через включення у «гру» директора ЦРУ виглядає більш оптимістичною, ніж за часів «човникової дипломатії» а ля Кушнер-Віткофф. Бо це зовсім інший рівень відповідальності. Бо між американською спецслужбою і українською не просто контакти, а відлагоджена співпраця. І Реткліффа цікавлять не «посікунчики» в московських харчевнях, а перспективи завершення війни. ПС. Здається, для такого важливого візиту в Москву було обрано саме директора ЦРУ ще й з огляду на одержимість російського суспільства «спецслужбами» та роздутим еґо їхнього верховного «розвідника». Що ж, наступний сезон «серіалу» розпочато. І присутність у ньому державних органів обнадіює. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA