Остання експертиза від Віталія Портнікова про те, що Україна вже перебуває в одному авторитарному клубі разом з Білоруссю і Росією, заслуговує на увагу хоча б тому, що ситуація в Україні є насправді діаметрально протилежною до представленої в цій накинутій маніпуляції. Це чергова порція пояснень своїх прогнозів, які не справдилися. Пояснень того, чому актор естрадного жанру переміг ледве не всіх маститих політиків, відірвався від олігархів і, о горе, дійшов до рівня майже ручного управління країною. Такі різні опозиції Тут важливим є наголосити на двох моментах. По-перше, в Україні не було справжньої опозиції в 2019 році. Ті, хто програв демократичні вибори з розгромним рахунком 73% «за» Зеленського, не змогли швидко розібратися, в чому має полягати їхня опозиційність. Щоб хоч якось прикрити свій відвертий реваншизм, спрямований особисто проти Зеленського, вирішили назвати себе національною опозицією. Але ідеї та гасла, які виходили від них, були звичайними образами на адресу Зеленського та його виборців. А також різного роду залякуваннями та віщуваннями швидкого провалу України. Коротко кажучи, «опозиція» з моменту оголошення результатів виборів узяла курс на відсторонення від влади Володимира Зеленського. Через що й, з погляду семи років, зазнала поразки. По-друге, неадекватність такого порівняння полягає в тому, що і в Росії, і в Білорусі владу зберегла і зацементувала кланово-олігархічна система. А прихід до влади «гебешного» Путіна знищив усе, що могло мати навіть натяк на власну думку. В обох системах опозиція знищена фізично. Варто тільки пригадати вбивства харизматичного Нємцова і Навального. Тисячі людей увʼязнені за пост в соціальних мережах, за вірші, літературні твори, за одиничний виступ проти війни. А тепер порівняймо це зі ситуацією в сучасній Україні. Чи боровся Володимир Зеленський з опозицією? Звичайно, що ні. Видимими були тільки постійні нападки на президента, причому з мотивів, які вже через кілька місяців розвалювалися і виглядали як безпідставні прискіпування та дошкуляння. Проглядався брак ідей, окрім однієї – реваншистської. Більшість дій була спрямована на те, як найшвидше загнати недосвідченого Зеленського в глухий кут, змусити до відставки і повернутися на насиджені десятиліттями місця. Якщо бути до кінця відвертим, то теперішній президент Зеленський – це політик, який пройшов загартування не тільки страхітливою війною на знищення, але й потоком інтриг з боку старої гвардії кланово-олігархічної системи. Значна частина здобутого ним досвіду і, що гріха таїти, різких поведінкових рухів – набуті в боротьбі зі системою, яка чомусь назвала себе опозицією. А насправді – різношерстих реваншистів зі старої системи. Що є доказом тому, що обрання Володимира Зеленського президентом – це не аналог подій в Білорусі і Росії, а зовсім навпаки – електоральна революція і спроба усунення від влади старої кланово-олігархічної системи. Якщо простежити усі етапи формування Зеленського як політика, то стане очевидним, він вистояв у надзвичайно складних умовах відсутності власних кадрів, підкилимної протидії і саботажу з боку системи. І навіть кількох скоординованих з українською «опозицією» зовнішніх атак. Мова про заяви росіян, українських «опозиціонерів» і президента Трампа про диктаторські замашки Зеленського. Про те, що його електоральна підтримка впала до рівня 4%. Доходило і до більш небезпечних маніпуляцій, Наприклад, у тому, що він зацікавлений у продовженні війни, бо боїться втратити владу. І кожного разу за такого роду звинуваченнями проглядався незмінний інтерес – усунути від влади Зеленського, поставити маріонетку, яка довершить справу за «грузинським сценарієм». Справа в тому, що в противників Зеленського не було не тільки свіжих ідей, але й кандидатури, яка б усіх задовольнила. Росіян – у перетворенні України на «ґау», де б усе залагоджував покірний Москві ґауляйтер. Американців – з їхнім бажанням розміняти Україну на можливість керувати світом разом з Путіним, отримавши доступ до енергетичних ресурсів Росії і стратегічними можливостями «доїти» Європу. Ну і, звичайно, українських «опозиціонерів», які були готовими хоч зараз запропонувати на роль ґауляйтера досвідченого творця поетапного знищення України через якийсь наступний, скажімо, Мінськ-3. Всі ці марення розбилися об особистість президента Зеленського. Авторитарні тенденції, чи диктат війни Епідемія коронавірусу, а потім повномасштабне вторгнення Росії в Україну фактично звели політичний процес в країні до бою на рингу між командою Зеленського та «національними опозиціонерами». Багато з яких кинулися в бій за збереження «намолених» місць, щоб остаточно не випасти з обойми. Лунала і посутня критика, але вона топилася в хвилі особистого хейту та доскіпуваннях. Журналісти, громадські активісти, моральні авторитети «на зарплаті», «штабні» лідери суспільної думки, довічно призначені перед кінцем каденції Порошенка судді і купка галасливих депутатів від ПЄС у Верховній Раді, які далі заломлювали руки і оголошували себе «совістю нації». Це і саботаж з боку призначених наприкінці завершення каденції Порошенка суддів. Бойкот з боку цілих регіонів, куди Зеленському було краще не потикатися. Практично недосвідченому Зеленському увімкнули таймер до дня ганебної відставки. Все це супроводжувалося відвертим шельмуванням і цькуванням в соціальних медіа, влаштуванням вуличних протестів, приписуванням йому неправдивих цілей. Мова може йти навіть про якусь із форм «розлюднення» із погрозами не тільки відставки, але й знищення. Люди, які зненацька назвалися опозицією, не знайшли нічого кращого, як звинуватити Зеленського у змові з Путіним і бажанні ліквідувати українську державність. Посипалися прокляття на адресу 72% тих, що проголосували за Зеленського. Що в результаті мало зворотний ефект: Зеленський перестав зважати на групу самопроголошених патріотів, а 72% стали для нього опорою у цьому протистоянні. Фактично попередні еліти самі себе маргіналізували у впливах на політичний процес. А Зеленський перестав з ними комунікувати і повів жорстку лінію на ігнорування такої форми суспільної думки. Поступово це почало поширюватися і на інші сфери суспільної комунікації. Особливо помітним це стало на прикладі реагування на закиди в корупції у його найближчому оточенні. Виглядає на те, що це особливо болюча для Зеленського тема. Оскільки він, обпікаючись на кожному третьому, зумів сформувати тісне коло соратників, яким щиро довіряв. А вибуття з обойми через звинувачення в корупції Зеленський особливо гостро переживає. Можна припустити, що кожного разу для нього це як особиста зрада. Але в правовій державі усе має відбуватися за буквою закону і через роботу і відповідальність інституцій. Те, що українцям залишається невідомою справжня, жива реакція на корупцію в команді президента, породжує масу домислів та припущень. Аж до того, що президент особисто покриває наближених до нього осіб. Проте швидкість звільнень та оголошення підозр вказують радше на режим повної нетерпимості до корупції. А от тасування кадрової колоди вручну викликає все більше запитань. Викликає певні застереження й підміна функцій Кабміну і парламенту роботою Офісу президента.Хоча це свого часу виглядало на оперативну необхідність зосередити на час війни в руках президента усю повноту влади. Проте, за сім років сталося й багато змін. На які президент більше не може не реагувати. Особливо небезпечним тут видається «пошук» голосів у Верховній Раді за кожне важливе рішення. Оскільки цей «пошук» на практиці може означати низку прихованих домовленостей та залежностей, які з часом не факт, що не вибухнуть новими скандалами. «Ручне» управління це не те, що сприяє формуванню здорового політичного процесу і ефективного управління країною. Але Україна попри все – це вільна демократична країна, яка вистояла і врятувала свою незалежність. Показала світові силу і незламність, зупинивши Росію. Не зламалася під ударами ворога і навіть інтриги союзників. Велика заслуга в цьому і президента країни особисто. А тому нема чого її запихати в російсько-білоруську компанію авторитарних режимів. Тільки на підставі чиїхось поганих прогнозів та недолугої імітації опозиції. З Днем незалежності, Україно! Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA