Неймовірно цікаві події відбулися на свято Преображення у Львові під час відкриття нового корпусу реабілітаційного центру UNBROKEN. Зараз, після того як вляглися перші емоції, можна сміливо назвати це релігійною містерією, а не просто «проколом». Бо як інакше зрозуміти, що майже за два тижні нікому так і не вдалося пояснити природу появи на цьому заході митрополита Львівського та Галицького Філарета, в миру – Сергія Кучерова, ієрарха УПЦ (Московського патріархату)? Чудо як воно є. Нікому невідомо, звідки він взявся, оскільки ніхто його не запрошував. Подарував місту приміщення, яким не володів. І отримав слово, яке ніхто йому не надавав. І це навіть не найголовніше, бо ще з 2023 року у Львові було урочисто проголошено, що з Московським патріархатом в місті покінчено, а тут цілий митрополит матеріалізувався… Була спроба керівництва Першого медоб’єднання «викликати вогонь на себе» і тут треба віддати належне вірності чиновників від медицини. Але якась квола і не дуже ефективна: мовляв, запросили, але не освячувати, а побути на відкритті. Приміщення Сергій Кучеров уже не «дарував», а «передавав» (що б це не означало). Та й ясно, що ніхто не буде «розпинати» маловідомого чиновника, якщо можна дотягнутись до «влади», викрити «тріумф Московського патріархату» в столиці українського націоналізму, в крайньому разі – закликати СБУ не дрімати… Це ж і комісію навіть можна якусь створити, а на цій хвилі вже мчати не на одну телепередачу. Щоб таврувати і засуджувати. Кожен маловірний парафіянин вже давно мав би задатися резонним питанням – а чому присутні на заході патріоти не нагнали «ворожого агента в рясі» прямо під час відкриття медичного центру? Але тут, як це не прикро, все на поверхні – нікого це насправді не хвилює, а коли ти не в темі і особисто не знайомий, то легко не зорієнтуватися. Стоїть собі чоловік – так вони завжди стоять в таких випадках, іноді навіть кроплять водичкою… Бо ж як відрізнити поганого православного від хорошого, якщо він мовчить і про Путіна не згадує? А якщо вчора він був московським, а сьогодні уже київський? Насправді ж питання слід ставити по-іншому. Наприклад, чи володіють секуляризовані еліти предметом, який взялися регулювати? Чи готові вони дійсно увійти в конфлікт з п’ятою колоною, яка досі контролює парафії, храми, кар’єри, готелі та власних «лідерів думок»? Чи розуміють політики настрої суспільства, чи як завжди – намагаються просто вгадати «виграшне число», при цьому не забуваючи поставити дві свічки на всякий випадок? Це в США заведено питати про конфесійну приналежність, щоб скласти враження про людину, в нас таке не працює. У нас це частина незрозумілого, але обов’язкового ритуалу, де схожість костюмів поганих і добрих персонажів робить ситуацію ще абсурднішою. А ще ж треба нагадати, що два роки тому, в серпні 2024 р., Верховна Рада ухвалила, а Президент підписав закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій». Тоді свідомі громадяни переконували скептиків, що тепер нарешті візьмуться за московських попів, Державна служба з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) як проведе перевірку, як виведе на чисту воду всіх цих агентів в рясах… Скептики виявилися правими - Київську митрополію УПЦ визнали афілійованою з РПЦ, написали припис зв’язки ці усунути, ніхто нічого не усував – а далі все застрягло в судах. А якщо врахувати, що УПЦ (МП) давно готувалися до такої пародії на гоніння й існує у вигляді численних начебто незалежних громад – ця коломийка на десятиліття. В цій ситуації, як і загалом «по палаті», все починається з неправильних дефініцій і намагання виміряти температуру циркулем. Наприклад, якщо мова йде про пособництво агресору, значить справа явно не релігійна, а кримінальна. Якщо ж використовувати термін «представник церкви окупанта», то чого потім дивуватися закидам в релігійних переслідуваннях. Або сподіватися на якісь судові перспективи при такій постановці питання – у нас же світське законодавство. Так само і в чудесній львівській історії – що означає «добровільно передав приміщення»? Це що за такий вид благодійності, коли не вдалося урвати і довелося віддати? Непогано було б подивитися на цю «дарчу»: хто, кому, коли і на якій підставі передав стільки квадратних метрів в центрі міста. Може УПЦ (МП) тут взагалі ні до чого, і це був акт доброї волі громадянина Кучерова? Зрозуміло, що для того, щоб передати або подарувати, тим чимось треба володіти. А яка юридична база тієї туманної історії про передачу Януковичем-Азаровим земельної ділянки під будівництво величного православного храму на вулиці Пекарській? Тобто, Янукович з Азаровим давно втекли і насолоджуються життям в країні-агресорці – Росії. Але, виявляється, їх справа живе і процвітає в українському Львові. Дивно, що за стільки років питання законної приналежності «козирної» земельної ділянки так і не було вирішено. Тоді виникає закономірне питання, а на якій підставі відбулося «відчуження» земельної ділянки і приміщень на користь університету UNBROKEN? Чи не зʼявляться за якийсь час «спадкоємці документообігу» Азарова з юридично завіреними документами на право володіння елітною нерухомістю. Зрозуміло, що у Львові «боротися з патріархатом ворога» на словах набагато ефектніше, але за стільки років пора б уже зрозуміти, що й ефективність якась повинна бути. Але найцікавіше – це позиція «колег по цеху». Якщо в нас релігійний диспут, то що на цю тему говорять наші єпископи? Неправильно молитися в УПЦ (МП), чи канонічно це? Хотілося б почути аргументи, але бажано трохи інші, ніж у світських діячів. А то виходить як завжди: про ракети в нас говорять професійні антикорупціонери, а про релігію – менеджери середньої ланки. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA