Днями двоє американських лідерів думок правого спрямування, одні з найбільш затятих «прапорів» МАГА та прихильників Дональда Трампа, знову потрапили в український медіапростір. Головна новина – те, що «перевзулася» Лора Лумер, яка знову їде в Україну і навіть бере інтерв’ю у Володимира Зеленського. Хоча факт навіть публічної зміни риторики відбувся дещо раніше, ще після її першого приїзду в Україну, але тоді це не стало топ-темою. Другим «прозрілим» виявився Тім Пул, але він є не настільки цікавим для українців, ще й ніби повторив за Лорою, тобто неоригінальним. Лора Лумер не просто блогерка з великою аудиторією, вона ще й МАГА-активістка і, подейкують, має безпосередній вплив на Трампа. Зараз вона підтримує Україну в середовищі, яке роками вважалося недружнім, яке в Росії бачило «православну країну традиційних цінностей» і яке виступало проти допомоги Києву в протистоянні російській агресії. Зрозуміло, що в контексті Трампа і теперішньої війни з Росією є очевидним, що кожна соломинка не зашкодить, якщо її покласти на спину американського скепсису. Не зашкодить і ще один впливовий блогер. Але це важливо і на довшу перспективу, коли Трамп залишить посаду, а американські праві нікуди не зникнуть. Україні завжди потрібно працювати над двопартійною підтримкою в США, щоб не доводилося в авральному режимі гасити «дипломатичну пожежу» як після останньої перемоги Дональда Трампа на виборах президента США. Досі лідери думок такого штибу, а отже – і їхня аудиторія, воліли «не помічати українців», і на це в них були свої аргументи. Війна в Україні вважалася «темою Демпартії» з її «істеблішментом», «ліберальними медіа» та «консенсусом світових еліт». Отже, якщо трампісти «бунтували» проти всього цього, то вони створювали собі і альтернативну точку зору на російську агресію. Сюди ж можна додати і популярність різних російських наративів, які часто виглядають ідеологічно правими, і конспірологію, і ізоляціонізм. Але і Україна, якщо уважніше подивитися в дзеркало, теж «в боргу не залишалася». Протягом всього періоду незалежності українські еліти співпрацювали перш за все з американськими демократами. І це не можна пояснити лише тим, що республіканці – прихильники ізоляціонізму й Україною не цікавилися. І зовсім не тому, що українцям та українським політикам ближча ідеологія демократів, навіть навпаки. Зате демократи значно щедріше фінансували реформи в державному секторі, а також громадські організації: виділяли кошти на боротьбу з корупцією, прозорість, лідерство, доброчесність і все те, за що досі не прийнято звітувати перед простим народом. Зараз, до речі, мали б тривати слідчі дії стосовно розкрадання коштів американських платників податків українськими «реформаторами», тому «надія на перемогу демократів» восени цього року серед професійних антикорупціонерів не згасає. Все це, звісно, дрібниці, порівняно з епічним виходом на світову геополітичну шахівницю української Генеральної прокуратури під керівництвом Юрія Луценка у 2019 році, коли за посередництва Руді Джуліані тема корупції в Україні отримала не просто ім’я та прізвище, а ім’я та прізвище Хантера Байдена. Чий батько через півтора роки став президентом Сполучених Штатів Америки. Загалом це відома історія, виплутування з якої Володимира Зеленського можна вважати справжнім дипломатичним чудом. Або реалізацією стратегії «все обіцяти, нічого не робити, нікого не здавати». Зважаючи на все це, риторика Трампа стосовно України, зокрема щодо «розтриньканих 350 мільярдів доларів» була як мінімум очікуваною. І добре, що тепер все помаленьку починає змінюватися в кращу сторону. Головне зараз – відмовитися від традиційної політики «пересидіти республіканців» і нарешті почати працювати з обома таборами американського політикуму. Тим більше, що для цього є всі, в тому числі ідеологічні підстави. А також позитивні приклади «низової дипломатії», хоча б на рівні протестантських церков. Хоча тут теж є нюанс – українським політикам, принаймні тим, які декларують релігійні цінності, варто було б цікавитися церковними справами не лише для самопіару, а священнослужителями – не відпрацьовувати свою нехитру роль один чи два рази на рік. Ритуали це добре, і декорації непогано, але американська релігійність дещо відрізняється від української, особливо коли йдеться про участь в житті спільнот, тому легковажити таким не варто. «Прозріння» Лори Лумер не відбулося якимось чарівним ірраціональним чином, як це намагаються подавати у нас в пресі. Україна дійсно європейська, переважно християнська країна, яка зазнала нападу з боку Росії. І не тому, що хотіла легалізувати одностатеві шлюби, вивести заражених комарів і заразити прекрасну Росію невідомими бацилами. А тому що обрала західний вектор розвитку. Тоді як Росія є по суті продовженням комуністичної агресивної імперії, чия цивілізаційна приналежність – під значно більшим питанням. На місці типового американського «реднека» чи правого консерватиста тут і думати нічого – варто допомагати Україні. Фактично, підтримка таких правих блогерів є логічною і ставить американський МАГА-дискурс з голови на ноги. Є надія, що досвід 2019 року таки чогось навчив українських «спеціалістів від дипломатії». Як мінімум – не плутати свої інтереси з нашими, а домовленості окремих персонажів – з міжнародними відносинами. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA