Творча команда LVIV.MEDIA зняла документальний фільм про життя полковника ГУР, Героя України Олега Бабія. Більшість українців дізнались про його останній подвиг лише у січні 2024 року, хоча сама операція відбулась ще в серпні 2023 року. Останньою операцією Бабія стало знищення трьох російських бомбардувальників Ту-22М3 на аеродромі «Сольці». Повертаючись із завдання, розвідувальна група на чолі з Бабієм вступила в бій зі спецслужбовцями ФСБ Росії. Прикриваючи відхід побратимів, Бабій зазнав смертельного поранення. За свій героїчний вчинок Олег Бабій посмертно нагороджений званням Героя України з присвоєнням ордену “Золота зірка”. У нього залишилося двоє маленьких дітей. Молодшій донечці на час смерті батька виповнилося лише рік. Як йому та його побратимам вдалося пішки пройти 600 кілометрів по території Росії, підібратися до стратегічного аеродрому країни-агресорки та підпалити три російські бомбардувальники? Які наслідки цієї спецоперації дотепер відчутні для Росії? Чи знали рідні, чим займався Олег? І взагалі, що це була за людина? LVIV.MEDIA підготував ексклюзивну розповідь про життя і подвиг Олега Бабія. Олег Бабій завжди хотів стати військовим Олег ледь не від народження готувався стати військовим, — розповідає нам його мама Тетяна Бабій, показуючи альбом з фотографіями із дитинства Героя. “Він колись мені сказав, що в цивільному житті себе не бачить. Бачить тільки військовим”, — каже пані Тетяна, — “Ми з його татом служили в центральній групі військ в Чехословаччині (батько Олега Бабія, Іван Бабій продовжує військову службу і бере участь у бойових діях проти окупантів, — ред.), він народився там, в Міловіце. Коли йому був рочок, ми приїхали вже в Україну і жили в Брюховичах. Там на території військового містечка був гуртожиток, і ми жили в тому гуртожитку 10 років. Інших варіантів, ким стати, у нього і не було. Мама військова, тато — військовий, жив у військовій частині, за вікном постійно шикування, солдати…” Олег навчався у львівській школі №49. На фасаді школи встановили меморіальну табличку на його честь. “Кожного ранку зараз, ідучи до школи на роботу, я вітаюся з Олегом. У мене є така можливість — вітатися з Олегом”, — говорить Мирослава Кобринець, однокласниця Олега Бабія та вчителька 49-ї школи у Львові: “Він був дуже позитивним, щирим і добрим. Він був хорошим другом. В 11 класі нас зібрав наш класний керівник на останньому дзвонику, в нашому класі, ми сидимо разом за партою: Олег, я і моя сестра. В той момент ми розповідали хто ким хоче стати, і Олег точно знав, що він піде шляхом своїх батьків. Він розумів, ким він буде, розумів, на що він іде”. Після закінчення школи Олег Бабій вступив до Національної академії сухопуутних ві́йськ і́мені Сагайдачного. Батьки Олега, хоча самі військові, не відмовляли свого сина від кар’єри в армії. “Він вступав в аеромобільні війська”, — розповідає Тетяна Бабій: “Він готувався дуже ретельно. Десь за два роки до вступу він почав кожного року бігати по стадіону. Спочатку тато з ним бігав, щоби йому самому не було так важко. А на першому поверсі в нашому під’їзді його дідусь жив. То він мені каже: Тетяно, я дивлюся — сніг, дощ, яка б не була погода, а Олег біжить… Він завжди казав, що хоче бути не таким як всі”. Однокурсник Олега Бабія, підполковник Андрій Іжевський пригадує, що познайомився із майбутнім товаришем ще перед вступом: “Ми випадково зустрілись у Львові під час подачі документів. Я дізнався, що він також поступає на факультет аеромобільних військ. І ще зі мною був товариш Юра Каракулов. Ми утрьох познайомились. І ми вирішили разом долати ці перші етапи вступні, екзамени, здачу “фізо”, польові випробування, Ми тоді ще діти були, нам було по 16-17 років, Ми хотіли себе випробувати, не шукали легкого способу для себе”. Ще один однокурсник Героя, зараз викладач Академії сухопутних військ, підполковник Володимир Вишневський відзначив, що у той час військову кар’єру обирали для себе вступники, для яких це було справді важливо: “В цей період поступали хлопці, які хотіли поєднати своє життя з армією. Тому що тоді заробітні плати були дуже низькі, Ішли в армію за ідею. Олег був одним з тих, хто ішов за ідею” 2014: Одруження і початок війни Через кілька років після закінчення Академії Олег Бабій одружився. “Ми з Олегом познайомились на весіллі наших одногрупників. Він був дружба, я була дружка… Переїхала я до Олега якраз влітку 2014 року”, — пригадує дружина Олега Юлія Бабій. Зараз вона виховує двох дітей: сина та доньку. “Тяжко далі продовжувати жити. Триматись, виховувати дітей, Але намагаємось триматися всі разом, сім’єю”, — розповідає дружина Героя: “Старший — Артем — він такий як тато, наполегливий, із загостреним відчуттям справедливості. Хоче бути таким як тато. Аня ще така маленька, дуже емоційна дівчинка.” Коли у 2014 році почалась війна, Олег Бабій пішов захищати Україну зі зброєю в руках. Тетяна Бабій розповідає, що розуміла: першими на захист держави стануть її чоловік і син: “Я розуміла, якщо почнеться щось — першими будуть вони. Він сказав мені, що поїхав на навчання. Не признавався… І влітку, так як я військова в минулому, в мене багато знайомих. Один із них мені сказав, що бачив в таборі мого Олега. Таким чином я дізналась, що він на Сході вже”. Вже тоді Олег Бабій займався розвідувальною роботою. Його товариш Андрій Іжевський розповів нам про випадкову зустріч з Олегом у 2015 році на Луганщині: “Я тоді служив в 80 десантно-штурмовій бригаді на посаді начальника взводу. В четвертій ранку мене викликає командир бригади, веде мене до танкістів, дають мені три танки, і я на БТР зі своїм взводом. Командир бригади ставить завдання: село Кримське, тоді воно було наше, на штурм села Сокільники. Визначили координати, де потрібно зустріти розвідгрупу зранку. Ця розвідгрупа мала провести нас шляхами для знищення противника. Виходить розвідгрупа, і я дивлюся: Олег іде. Підходить до мене і починає сміятися… Ми виконали завдання, повернулися, і… якщо культурно сказати, цілу ніч не спали після виконаного завдання, веселилися… Коли ти далеко від дому і зустрічаєш рідну для себе людину — емоцій не передати”. 2022: Все почалось у Бучі На початок повномасштабго вторгнення Олег Бабій із сім’єю мешкав у Бучі біля Києва. Юлія Бабій розповідає, що до вторгнення вони готувались, хоча Олег до останньго не вірив, що це станеться: ”Звичайно, Олег як військовий розповідав, що має бути тривожний рюкзачок, мають бути всі папери зібрані, продукти першої потреби, вода, Але про те, що буде такий повномасштабний наступ, він сам до кінця не вірив. Але ми про це говорили, розглядали всі варіанти… Коли вже все почалося, я прокинулась від телефонного дзвінка. Олег сказав: збирай дітей, збирай речі. Сам одягнувся і пішов. Ми переїхали до Олегових батьків. Ми з ним переговорили, я розповіла, що ми в порівняній безпеці. І потім він не був на зв’язку близько 10 днів”. Як і в 2014 році, у 2022-му Тетяна Бабій розуміла, що її чоловік та син будуть на вістрі оборони України: “Я розуміла, що мої хлопці підуть першими. Тим більше Олег в десантних військах — навіть питань не було, що він може опинитись в тиловій частині. Я завжди знала, що вся його професійна діяльність пов’язана з ризиком для життя. Постійно на краю прірви. Я це розуміла завжди. І він це розумів”. Згідно з офіційним повідомленням ГУР, полковник Олег Бабій з перших днів повномасштабного вторгнення росіян організовував і здійснював операції на тимчасово окуповани територіях України і на території противника, які насправді змінили хід цієї війни. На його рахунку: Дев’ять успішних розвідувальних виходів у тил противника. 12 спеціальних заходів з організації та забезпечення руху опору на тимчасово окупованих територіях та в тилу росіян. Виявлення до 70 важливих стратегічних об’єктів противника: командних пунктів, військової техніки, інженерно-фортифікаційного обладнання. Інформацію, яку збирала група Олега Бабія, використовували ЗСУ для планування операцій зі звільнення тимчасово окупованих територій та завдання вогневого ураження по важливих ворожих цілях. Групі полковника Бабія вдалося дезорганізувати логістику окупантів, знищити його важливі об'єкти та елементи критичної інфраструктури. Цілі підрозділи російських військ втрачали боєздатність. Систему управління військами та зброєю зазнавали порушення комунікації, а відтак і втрат оперативності у взаємодії зі своїм тилом. Дружина та мати Героя не знали, чим він займається на службі. “Така у нього робота, що не можна нічого говорити, Я це розуміла і ніколи в нього не запитувала. Я розуміла, що це небезпечно і для нього, і, можливо, для нас”, — говорить Юлія Бабій. Мама Олега Бабія пані Тетяна розповіла нам, що ніколи не обгорювала із сином його роботу, хоча й здогадувалась, чим він займається: “Це взагалі табу, це не обговорювалося… Я просто знала, що він іде. І через деякий час я знала, що десь щось сталося, на території ворога. І я розуміла, що це він”. Останній подвиг групи Олега Бабія Для того, щоби знищити російські стратегічні бомбардувальники, група під керівництвом Олега Бабія пройшла 600 кілометрів через територію Росії. “Пройти таку відстань по території ворога — це вже непроста задача. Це доволі геройський вчинок. Але одне діло пройти, а інше — це ще й виконати завдання. Я думаю, що росіяни не очікували, що у нас є такі підрозділи, які могли здійснити таку операцію в настільки глибокому тилу”, — розповів викладач Академії сухопутний війську Андрій Барабаш. Пройшовши 600 кілометрів територією Росії, група Олега Бабія вивела з ладу три стратегічні бомбардувальники Ту-22М3. Авіаційний експерт Валерій Романенко розповів LVIV.MEDIA, що цей удар був дуже болючим для ворога: “Я думаю, що там було багато людей, які після цього розпрощалися з погонами.. У Росії не так багато цих літаків, здатних брати участь в бойових діях. Їх загалом 60, а лише дві третини, дуже оптимістично, західні джерела вважають боєздатними. І одномоментно втратити 5% бойового складу — це був серйозний удар для росіян. А там літаки палали так, що було чітко видно, що варіантів ремонту не існує”. За словами Валерія Романенка, саме ці літаки використовують росіяни щоби скидати найважчі авіабомби, також лише вони здатні запускати крилатих ракети Х-22 та Х-32: “Куди б росіяни не влазили — усюди вони пхали ці літаки, бо вони здатні завдавати удари найважчими бомбами. А зараз у росіян найважча бомба - тритонна. Лише ТУ-22М3 здатні нести ці бомби. Вони активно їх використовували, коли наносили удари по “Азовсталі” на Маріуполі. Вони почали використовувати ці літаки для ракетних ударів ще з 28 лютого 2022 року, на четвертий день повномасштабного вторгнення — вони вже почали бити по Харкову. Всі удари, які наносилися ракетами Х-22 і Х-32 — ці ракети можуть використовуватись лише з бомбардувальника Ту-22М3”. Володимир Вишневський, викладач Академії сухопутних військ та однокурсник Олега Бабія так оцінює результат останньої операції Героя: “Вони зробили величезний вклад, насамперед психологічний. Тому що дали зрозуміти росіянам, що війна можлива не тільки на нашій території, але і на їхній. І що вони не зможуть спати спокійно десь за 600-700 кілометрів, що наші хлопці їх дістануть і там. А знищивши літаки вони врятували не одну сотню життів. Тому що ці літаки випускають ракети, які вбивають мирних людей”. Юлія Бабій розповіла нам про останнє спілкування з чоловіком: “Він перед своїм останнім виходом написав: Будь сильна, бережи дітей, я вас дуже сильно люблю. Я постійно ці слова собі повторюю в голові: я пообіцяла і мушу триматись. Мушу бути сильною”. Олег Бабій загинув на території Росії 30 серпня 2023 року, прикриваючи відхід своєї групи у бою зі спецслужбовцями ФСБ Росії. А вже 1 вересня його син вперше пішов до школи. Юлія Бабій так згадує цей день: “Я зібрала Аню, Артема, і повела в школу, на свято. Я була в такому стані, що не всі свої дії пам’ятаю, але я добре пам’ятаю щасливі очі своєї дитини. Коли він стояв на лінійці святковій, лунав гімн, і він тримав свою маленьку ручку на сердечку і гордо співав гімн України. Він не знав в той момент, що його тато вже загинув”. Зараз у Львівській міській раді визначають місце пам’яті Героя. Це буде сквер, названий на його честь. Наразі ми знаємо лише про останній епізод діяльності Олега Бабія. Його рідні сподіваються, що колись вони, разом з усіма українцями, зможуть дізнатись про усі його подвиги.