24 лютого стало певною межею, що розділила життя українців на «до» та «після». До цього люди жили у світі відносної стабільності та комфортну, і багато хто не міг уявити, що таке війна. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало моментом, який зруйнував безпечний світ. LVIV.MEDIA поспілкувалося з клінічним психологом, психотерапевтом у напрямку психоаналіз та провідним спеціалістом простору ментального здоров’я AIM Павлом Дзіковським, аби дізнатися, як війна вплинула на психічне здоров’я та буденність кожного з нас. Які зміни у свідомості українців відбулися від початку війни Переживаючи такий неочікуваний ментальний шок, всередині людини відбувається сильна трансформація. Її прояви є дуже різними й залежать безпосередньо від конкретної людини. Хтось сприйняв війну як загрозливу ситуацію від якої хочеться втекти. Інші ж навпаки почали проявляти героїзм та максимальну згуртованість, аби допомогти іншим. І кожен прояв є абсолютно нормальним. За словами психоаналітика, у нас усіх спрацював стандартний механізм захисту: спочатку заперечення, а далі — поступова адаптація до нової реальності. Павло Дзіковський цитує відомого психотерапевта Віктора Франкла: Першими гинуть ті, хто вірить, що все якнайшвидше закінчиться, далі гинуть ті, хто взагалі не вірив що це коли-небудь скінчиться, а виживають лише ті, хто приймає цю реальність такою як вона є, і адаптовуються до цих подій. Віктор Франкл . Однак, протягом певного часу реакції можуть змінюватися. Спочатку людина може переживати ці страшні події як загрозу для життя та певний стрес, а потім віднайти в собі сили й активно діяти задля перемоги. Але є й ті, хто після активної діяльності вигоріли й входять в депресивний стан. Людина, яка забороняє собі страждати, згодом втрачає можливість радіти Психотерапевт Павло Дзіковський зазначає, що маючи травматичний досвід, у часі війни дуже важливо по справжньому проживати всі емоції. Не заперечувати їх, не пригнічувати в собі, а дати волю усім відчуттям: бурхливо реагувати на події, хвилюватись, плакати чи вірити у швидку перемогу. Це нормальні реакції, які дають людині можливість адаптуватися до теперішніх подій. Тільки переживши негативні емоції, ми зможемо радіти. Також дуже важливо давати собі можливість злитися та проявляти агресія, але, звісно ж, не на близьких людей. «Водночас в деяких людей може виникнути бажання “похизуватися” пережитим негативним досвідом. Причиною цього є потреба у співчутті та привернені уваги до власного болю. Також ми можемо використовувати трагедію для підняття власної самооцінки. Таку реакцію породжує відчуття власного безсилля чи безпорадності. Спекулюючи темою війни ми помилково можемо применшувати чийсь біль спеціально, аби люди звернули увагу на наш негативний досвід», — каже Павло Дзіньковий. Як боротися із власною безпорадністю Кожен день життя під час війни є травматичним, адже в тій чи іншій ситуації людина може відчувати власну безпорадність. У декого в такий час домінує бажання уникнути всіх переживань: обмежувати себе інформацією, не читати новини, не дивитися відео з пораненими чи бойовими діями. Такі люди намагаються себе «заморозити», жити ніби не відчуваючи усіх реалій війни. Інші ж люди навпаки є надто тривожними. Їм здається, що якщо вони не будуть знати усього, що відбувається навколо, то вони втратять контроль над своїм життям. «У таких ситуаціях тривожним людям радять не читати новини, однак я проти цього. Від цього людина буде ще більше почувати себе у небезпеці. Нехай вона купу разів перечитає і врешті решт заспокоїться, а якщо людину позбавити цього, то вона буде відчувати ще більше тривогу від відсутності інформації», — розповідає психоаналітик. Окрім цього, Павло Дзіньковий наголошує, що якщо все ж людина відчуває себе начебто нормально: не хвилюється, живе своїм життя, то найімовірніше вона просто намагаєтесь заперечити власні негативні емоції. Якийсь час, звісно, людина може так функціонувати, але надалі це призведе до депресивного стану та психосоматичних розладів. Тож дуже важливо в такий час ділитися своїми переживаннями. Розділити з кимось свій біль та страхи, адже найгірше — це залишатися сам на сам зі своїми емоціями. Якщо ж не має близьких друзів чи родичів, за потреби, можна звертатись до психолога. Ми живемо без майбутнього Війна повністю змінила картинку світу українців. Вона вже не здається такою контрольованою і прогнозованою. Раніше люди могли планувати своє майбутнє, і це давало певний запал жити далі. Однак тепер обставини інші, слід прийняти, що ми більше не є повними господарями свого життя. Відтак, психолог радить не планувати щось масштабне на майбутнє. «Планувати — ні, а от мріяти — так. Коли ми плануємо події на якийсь довгостроковий термін, ми входимо в зону, яка зараз нам непідконтрольна. Ми можемо запланувати зустріч з друзями чи похід по магазинах, але планувати поїздку в Крим вже цього літа чи будувати конкретний план на рік точно не можемо», — зазначає Павло Дзіковський. Як продовжувати жити у війні й не втратити віру в перемогу За словами психолога, важливо розуміти ту зону відповідальності, де можна щось змінити: як покращити життя собі чи іншим, що безпосередньо можна змінити у своєму житті зараз, як можна комусь допомогти й, особливо важливо, як можна отримати задоволення та радість. «Зараз ми в кризовій ситуації, і потрібно намагатися керувати тільки тим, що нам підвладне. Потрібно прийняти те, що є речі, які ми змінити не в силі. Зараз цей процес в нашій країні є непідконтрольним для кожного з нас, тому нам потрібно просто спокійно прийняти це», — каже психоаналітик. Дуже важливо не хапатися за спогади, не триматися за старе життя чи минулі уявлення. Чим довше людина відмовляється прийняти нову реальність, тим їй важче. Також ми маємо усвідомити, що того, як було раніше вже не буде. «Нам вже ніколи не вдасться повернутися до попереднього стану спокою та безтурботного життя. Ми до 24 лютого і після — це різні люди. Ми не можемо повернутися до того, що вже втрачено. Ми можемо лише переосмислити цю втрату, і з тим жити далі вже в новому світі після перемоги», — розповідає Павло Дзіковський. Якщо все ж після війни залишиться певний дискомфорт, психолог радить віднайти для себе нові сенси: змінити роботу, місце проживання, спосіб та стиль життя. Це допоможе почати жити «по-новому» і будувати майбутнє з більш потужними цілями. Що на нас чекає далі З часом люди звикли жити у війні, пристосувалися до ракетної небезпеки та обстрілів. Психолог зазначає, що такий процес — це здоровий механізм адаптації. Люди мусять звикати, адже попри все мають жити далі. Однак, дещо все ж буде переслідувати українців протягом всього життя. Наприклад, рефлексії від сигналу повітряної тривоги. «З часом наша психіка сформувала певні реакції при звучанні сирени: страх, тривожність та паніка. Ми навіть можемо всюди чути звуки схожі на сигнал повітряної тривоги, адже сирена була першим, що ми почули вранці 24 лютого», — зазначає психоаналітик. Він пояснює, що це певний знак, який тепер асоціюється з війною та початком жахливої реальності. Навіть почувши цей сигнал через 10 чи 20 років, українці все одно на мить опиняться в тих емоціях, які відчули в перший день повномасштабної війни. Нагадаємо, LVIV.MEDIA підготувало чек-лист порад як впоратися з емоціями й скерувати їх на спільну справу перемоги.