У питанні "Чи спорт – політика?" – все дуже просто. Однозначна відповідь – так! Але проблема в тому, що в Україні в поняття "політика" вкладають дуже багато. Або взагалі не розуміють, що це, або об’єднують кілька значень в одне. Поняття "політика" стало страшилкою і всі бояться, щоб їхню діяльність не назвали політикою, бо тоді – все. Друга проблема – у нас відсутня культура дискусій, обговорень і навіть запитань для уточнення. Усі хочуть емоцію і треш. Інформаційні хвилі та інформаційний шум піднімалися сотні разів, але жодного разу не було обговорення і висновків. За емоцією йшла порожнеча та очікування нової емоції. У ситуації із каратистом Станіславом Горуною не все так просто. А ще важче із поведінкою ЗМІ, лідерів думок, блогерів та звичайних українців. Горуна дав те, чого не вистачало – емоцію. Депутати у відпустці, зашкварів від влади й політиків немає, великих перемог, щоб радіти, теж. А емоцій хочеться. Саме тому його висловлювання підхопили, тиражували, а іноді додумували те, чого він не писав. Спробую розкласти по полицях історію Горуни та Магучіх та в ріках емоцій знайти раціональне зерно. Зазначу, що автор особисто знайомий з обома спортсменами. Станіслава знаю краще і записав з ним не одне інтерв’ю, в тому числі й про політику. З Ярославою знайомий менше, але достатньо, щоб зробити висновки про неї, як людину і її погляди. Комунікаційний треш Заява Горуни – це комунікаційний треш. Його пост стане зразком, як не треба писати й провокувати аудиторію. Навіть якщо тобі здається, що результат досягнуто, це все одно неправильний крок. Так не пишуть. За обуренням і бажанням захистити Ярославу не було позиції і думки. Якщо порівняти його пост з іншими текстами на сторінці, то можна побачити багато емоцій, але мало логіки та раціонального мислення. І це – проблема. Він не врахував фактор, що сам є депутатом Львівської районної ради й значна частина хейту поллється саме в цьому напрямку. Він не пояснює власну поїздку в Росію зі семінаром, що теж спричинило багато негативу. Другий його пост – більш обдуманий, але теж на емоціях. Станіслав сам себе підставив, бо коментували його пост реально всі. Від депутатів до блогерів, від таксистів до спортивних агентів. Кожен хоча б трошки відомий дописувач чи дописувачка намагалися використати емоцію Горуни на свою користь. Саме на свою користь та для розваги, а не заради державної політики чи зміни суспільного дискурсу. Висновків як не було, так і немає. Рекомендацій теж. Були дописи із цікавими думками та пропозиціями, але вкрай мало. Висловлювання каратиста стали для багатьох можливістю нагадати про себе, пропіарити свій "патріотизм" та навіть продовжити міжпартійні війни. Але я б радив партіям розібратись зі своїми депутатами, які запрошують в Україну російських артистів, зокрема зі санкційного списку, та намагаються "порішати" з Державною прикордонною службою питання їхнього пропуску. Детальніше можете подивитися у програмі «Схеми: корупція в деталях» №286. Чи постраждає Горуна Однозначної відповіді немає. Інформаційний шум спаде і це забудуть. Але він є депутатом, тому опоненти іноді нагадуватимуть про цей текст. Тож політична кар’єра спортсмена може розвиватися повільніше. Досі невідомо, як відреагує його партія публічно. Якщо напруження не спаде, то восени можуть навіть відкликати з депутатів. Як спортсмен та людина Горуна не постраждає. У нас був приклад поїздки в Росію сестер Музичук. Крім цькування більше нічого не було. І багато з тих, що зараз нападають на Горуну, тоді рекомендувати сестрам їхати в РФ. Чергова перемога реабілітує і буде як з Усиком – писатимуть про козака, що відстоює честь країни. Можливе шоу на сесії Львівської міської ради, коли стоятиме питання про премії та квартири від міста для Олімпійських призерів. Будуть закликати нічого не давати Горуні, вимагатимуть публічних вибачень і будуть «на камеру» ставити питання «Чий Крим?». Мінус 150 тисяч гривень і квартира у Львові – це наразі єдина реальна загроза для Горуни. Як влаштовані залаштунки змагань Якщо вдома і ніхто не бачить, то можна все. Так стереотипно думає наше суспільство. Так навіть в законі про мову написано. Але запитайте, як поводяться наші спортсмени та тренери на змаганнях, де є росіяни, коли камер немає. Так от, я вас розчарую. У 2014 році більшість не прозріли й не почали поводитись по-іншому. Вони як дружили за межами змагань, так і залишилися друзями. Тренери як влаштовували "спільні пиятики", так і продовжили це робити (тут не стверджую, а передаю слова атлетів, з якими спілкувався). Реально залишали росіян в ізоляції всі, крім спортсменів і тренерів із колишнього СРСР. Чому? Бо незнання англійської не давало їм можливості спілкуватися з іншими атлетами. Тож говорили з тими, хто їх розумів. Тому і виникали контакти й навіть дружба. Враховуйте ще й вік тренерів - вони дружать десятки років. Парадоксально, що Ярослава Магучіх активно комунікує з представницями інших країн. Для неї росіянки – це просто одні із суперниць, а не великі друзі. Команда каратистів була однією з тих, хто ігнорували росіян і активно спілкувалися з іншими командами. Але зараз "прилітає" саме тим, хто серед спортсменів підтримував росіян найменше. Також варто розуміти, що для будь-якого атлета важлива підтримка на змаганнях. На Олімпіаді ми побачили як федерації формують список делегації, коли немає персональних тренерів і спортсмени залишаються в секторі для змагань самі. Якщо ви думаєте, що це рідкість, помиляєтеся. Так є завжди. І хто перший приходить на допомогу у важкі хвилини? Росіяни та білоруси. Політика, політики, політизація Чи все є політика? І так, і ні. Усе точно можна зробити політикою. Але треба розуміти, що політика – це діяльність політичних партій, міністерств, президента, Верховної Ради. Нагадаю, що на рівні міжнародної політики з Росією у нас все ок. Її не визнано агресором, дипломатичні відносини є, навіть торгівля триває. Політики – це прийняті рішення та програми для розвитку сфери. Вони більш конкретні та прикладні. Це певні кроки та діяльність органів влади на центральному та місцевому рівнях. Політизація – це посилення зв’язку з політикою. Коли випадковому фото надають політичної ваги міжнародного рівня. Саме політизація відбулась у ситуації із Магучих. Саме про політизацію виступів та дій говорять спортсмени. Але не вміють це пояснити, тому виходить, що спорт поза політикою. Це не бажання виправдати всіх (багато хто саме так і вважає). Це бажання розібратись в трактуванні. Війна – це не політика. Це безсилля політики. У випадку з російським вторгненням тут і не було бажання про щось говорити й домовитися. Прямий акт насильства і все. Політики та активісти роблять велику помилку, коли сталять дорівнює між війною і політикою. Це різні речі. Через це нерозуміння, частина суспільства теж вважає, що війна – це забавки політиків. Ефект зіпсутого телефону Знаю обох спортсменів і можу з впевненістю сказати, вони розуміють, що в Донецькій і Луганській областях війна, вона відбувається через агресію Росії, Крим український. Хоча під дописом достатньо коментарів, начебто спортсмени не визнають цих речей. Людське бажання використати якусь модель поведінки для спортсменів призводить тільки до емоцій і конфлікту. Політика на Олімпіаді На цій Олімпіаді в другий день змагань був політичний скандал - дзюдоїст з Алжиру відмовився битись з ізраїльтянином. Він аргументував це тим, що дружньо ставиться до палестинського народу, який воює з Ізраїлем. Таку позицію він демонстрував неодноразово. Чи можна вимагати такої позиції від українських спортсменів? Можна! Коли це буде усвідомлене рішення конкретного спортсмена або консолідована позиція держави чи міністерства. А також після того, як в Україну не будуть їздити російські артисти, українці перестануть дивитися російське телебачення і споживати російські продукти. А голова Конституційного суду перестане їздити в Крим. Також як приклад наводять позицію грузинського атлета щодо росіянина в Ріо у 2016 році. Цілком її підтримую і толерую. Але є один нюанс. Війна Грузії та Росії визнана світом та в обох країнах. А в нас досі не визнано, що війна з Росією. І у світі так не вважають. Українські "патріоти" ж вранці ганяють Басту по Києву (він заслужив), а ввечері слухають російські гурти на фестивалі Файне місто. У нас немає кровної ненависті між народами, як це є між ізраїльтянами й палестинцями чи вірменами та азербайджанцями. І проти цього першими виступають деякі критики Горуни, бо вони вважають ніби є хороші російські ліберали, хороша російська інтелігенція, хороша музика чи правильні опозиціонери. Якщо виступ російської групи «Порнофільми» для українського суспільства – норма, підтримка лібералів, що вважать Крим російським теж, то чому спортсмени мають поводитись якось по-іншому? Робота в Росії Факт, що у Горуни в Росії був семінар. Він не приховував цього і це дуже легко було знайти. Це був його вибір і відповідати за нього має він, а не хтось інший. Проте варто наголосити, що на час проведення семінару не було заборони чи навіть рекомендації не їхати в Росію, повноцінно велась торгівля і навіть гроші з держбюджету витрачали на закупівлі в Росії. А вони витрачалися в Росії на патрони для вбивства наших солдат. Та й не так давно в Москві виступала збірна України з важкої атлетики. А її перемозі раділи всі разом: і "патріоти", і блогери, і політики. Спортсмени в силових відомствах 60 українських спортсменів на Олімпіаді представляли силові відомства. Такий рудимент дуже популярний в країнах, які колись були в складі СРСР. Не чув і не читав, щоб таке було у США чи в інших країнах Європи. Можу, звичайно, помилятися, але це точно не масове явище, щоб професійні спортсмени були на контрактах у силовиків. У нас не тільки Збройні Сили мають своїх спортсменів. Є вони й в Нацгвардії, СБУ. Зазвичай, це просто спосіб спортсменів заробити більше, а відомствам – зберегти структури відповідальні за спорт, відповідно, працівників і бюджетне фінансування. Доцільності такої підтримки спорту немає. Є Чемпіонат світу серед військовослужбовців, але це не настільки престижне змагання і спортсмени відбувають там "повинність" та відробляють свою зарплату. Цікаво, що проводяться і Всесвітні Ігри серед військовослужбовців, такий собі аналог Олімпіади. Девіз організації, що цим займається – «Дружба через спорт». Спортсмени неохоче розповідають про свою службу. Усі, з ким спілкувався особисто, або відповідають загальними фразами, або просять нічого не питати та не хочуть розказувати, які накази отримують. Росії на Олімпіаді не було Це не прискіпування до слів людей, а констатація факту. На Олімпійських іграх в Токіо виступала команда ROC (команда російського олімпійського комітету). Такої країни як Росія не було на Олімпіаді. Це важливо, бо не варто легалізувати їх спортсменів і втягуватись в інформаційні війни росіян. Піар на крові Російські окупаційні війська вбили українського 16-річного голкіпера краматорського ФК «Авангард» Степана Чубенка. Це факт і від нього нікуди не дінешся. Але дуже ницо, коли політики та інтелектуали піаряться на цьому. Його вбили не через те, що він спортсмен і футболіст, а тому, що він – українець і був проти окупантів. Чому Стерненко став суддею Сергій Стерненко в якийсь момент перетворився на суддю для частини суспільства, яке вважає себе великими "патріотами" та "українцями". Він вказує: хто винен, а хто ні. Хто правильно поводиться, а на кого варто нападати. Проте Сергій став заручником своїх цілей – максимальна кількість хайпу та уваги. Більшість його відео – по суті. Але іноді він б’є в штангу. Подібний випадок як атака на Магучіх вже був у його блогерській діяльності. Він зняв відео про стронгмена Олексія Новікова, коли той здобув титул Найсильнішого у світі. Тоді претензією було, що Олексій дружить із російським стронгменом Шивляковим. Новіков цього не заперечував. І тут "понеслася". Але ніхто не сказав, що Олексій чітко завив, що Росія агресор, Крим український, він підтримує армію, готовий воювати й відмовився від змагань в РФ та дуже "жирного" гонорару. Це було не важливо – важливе тільки фото і розставлені акценти. Так само і з Магучих. Емоції, радість від медалі, необачну поведінку сприйняли за зраду. Але хочу наголосити, що сам Стерненко ніколи не воював. Коли 18-річні хлопці вмирали на фронті, а саме ними Сергій часто прикривається, він якось придбав хорошу дорогу машину. Це прості речі, на які варто звертати вагу і думати перед тим, як щось пишете. Автор був на війні рік, відправляв труни додому, знає що таке служба там, а не в теплій Одесі. А якщо завтра війна Цікаво, що більшість із коментаторів у випадку повномасштабних військових дій не будуть призвані в першій чи навіть другій хвилі мобілізації. А от Горуна, Магучіх поступлять у розпорядження командирів і поїдуть на війну, тому, що вони – чинні військовослужбовці ЗСУ. У чому проблема Ми все зводимо на емоції та не обговорюємо по суті. Тепер не важливо, що Станіслав був одним з тих, хто займався українізацією збірної України з карате. Не важливо, що ти робив раніше і на що готовий. Не важлива твоя думка про Росію і її агресію. Ми живемо в суспільстві постправди й в словах "спорт поза політикою" кожен бачить свою правду та не готовий її дискутувати. P.S. Деяким коментаторам треба бути обережними зі словами про комунікацію і позиціювання Горуни як депутата, бо саме вони вчили його перед виборами. А значить гроші взяли, а знання не дали, не красиво якось виходить, більше ніхто не звернеться про допомогу.