Суспільство розриває від страху, істерик, образ і "патріотичних" поривів на тлі інформаційного напруження створеного Росією. І вже традиційно багато хто обходить суть та зміст і говорять тільки про емоції та картинки. Найбільша проблема всіх повідомлень про напад, що українцям і навіть окремим ЗМІ треба вчергове нагадати — Росія напала на Україну у 2014 році та окупувала Крим і частину Донецької та Луганської областей. У нас вже йде війна з Росією, а зараз можлива чергова ескалація з боку Російської Федерації. Україна стала об’єктом політики Попри всі зусилля і бажання, але в останні пару місяців Україна знову стала об’єктом міжнародної політики. Наша думка і позиція — не дуже важлива. Росія здобуває економічні переваги завдяки погрозам, США намагаються зберегти обличчя після виводу військ в Афганістані (поразка чергової країни, яку підтримували нанесе їй багато втрат), Франція користається зміною канцлера в Німеччині, щоб збільшити свою роль у розв'язанні проблем Європи, а німці використовують питання російської агресії для своєї політичної боротьби. Українське питання просто стало інструментом, є дуже простим і зрозумілим у досягненні цілей цих країн. Тож усі листи від української громадськості, якісь "заклики в космос" нічого крім сміху не викликають. Крім України США та ЄС мають ще Сирію, Іран, кілька країн Африки та наростання впливу Китаю. Українське питання є локальним, проблемою тільки в Європі та не несе великих змін у позиції сил на світовому рівні. Політики та службовці знають все Якщо проаналізувати повідомлення іноземних ЗМІ про російську агресію, то більшість них базуються на особистих думках окремих політиків та неназваних службовцях. Але маю сумнів, що іноземні розвідки із таємними матеріалами стоять в черзі до політиків, таке можливе тільки в нас. Усе, що відбувається впродовж останніх кількох місяців, не більше, ніж інформаційна війна та політичний тиск. І має вона на меті не тільки чергову агресію проти України. Це скоріше крайня міра для Росії. Саме для Росії, бо беззастережна віра українців у всесильність Путіна і його психічну нестабільність, дивують. Влада Путіна — це система, яка формувалась десятки років. Для цієї системи війна проти України може стати останньою і фінальною крапкою її існування. Саме тому робиться великий акцент на залякування. Хоча б мінімальна логіка має підказувати, що ніхто не робить показових передислокацій військ і підготовки, коли реально хоче напасти. А ось людський страх, в тому числі політиків, як українських так і європейських, робить свою справу. Якщо реагувати на повідомлення європейських політиків та службовців, то варто орієнтуватися на британців. Наразі це — єдиний реальний військовий союзник України, готовий за нас воювати. Математику треба вчити В останній заяві заступниці держсекретаря США Вікторія Нуланд йдеться про те, що на кордоні з Україною є 100 тисяч російських військових. Цю ж цифру підтвердив наш міністр оборони. Ще стільки ж росіяни можуть мобілізувати. Маємо 200 тисяч військових. Фактично саме стільки готових і вишколених військових є у ворога. Щоб зібрати цю ударну групу, треба оголити кордони, залишити всі гарячі точки у світі й послабити хватку на Кавказі. Всього цього Росія робити точно не буде. Тож відсоток добре підготовленого і кваліфікованого війська буде не такий великий. А ефективність ведення війни цими теоретичними двома сотнями тисяч бійців не такою високою, як розказують в Росії. Також Росія має великі проблеми з комплектування частин і виконанням наказу Путіна збільшити на мільйон розмір армії, є проблема зі швидким зменшенням чоловічого населення придатного до служби. Армія на 900 тисяч має багато вакансій і її великий розмір є тільки на папері. Якість резерву у 2 мільйони теж не найвища. [subscribe] Але найцікавіше у військовій математиці, що буде із 200 тисячами військових, що мають захопити пів України. Німецьке видання Bild, яке нібито публікує дані розвідки, намалювало карту нападу. Цсі ці червоні стрілочки — це не карта бою у грі "Козаки", коли ти переміг і пішов далі. Захоплені міста треба ще утримувати. А на це піде, як мінімум, половина залученого особового складу. При тотальному опорі треба буде залишати військових у кожному місті та містечку. Якщо ще врахувати втрати, що будуть нести війська, то в Росії для реалізації цього плану просто не має ресурсів. При таких атаках розмір втрат (безповоротних та санітарних) буде 10-15% особового складу. Також виникає питання чому на карті, яка робилась за даними розвідки, росіяни не захоплюють Сумську область і залишають наявні там сили в себе в тилу? 981 км – це протяжність Дніпра на території України. Судячи з карти та розписаних етапів війни від видання Bild по цій лінії треба буде якийсь час тримати оборони, а це теж великі ресурси. Росіяни мають сили тільки для точкових операцій, а не для повномасштабного вторгнення. Вимагаємо істерики Найбільш дивна вимога людей до армії та президента — піддатись істериці. Лідерам думок та політикам чомусь не подобається спокій від головнокомандувача, міністра оборони та президента. Вони, на думку людей, мають бути стурбованими та постійно про це говорити. Ні показовий захід до дня Збройних сил України в Харкові, ні вихід в інформаційне поле із нейтральними та спокійними повідомленнями, не влаштовують людей. Демонстрація роботи міністерства оборони у Львові над спортивною інфраструктурою, а не бороною, викликають обурення. Але саме спокій має демонструвати військово-політичне керівництво країни. У нас боєздатна армія чисельністю понад 200 тисяч. У нас понад 400 тисяч людей з військовим досвідом у найближчому резерві. Ми готові до війни та постійно додаємо у військовій міці. Global Firepower Index* 2021 поставив Україну на 25 місце у рейтингу 140 найпотужніших армій світу. За даними дослідження, понад 15,5 млн українців з майже 44 млн громадян, теоретично можуть бути придатними до військової служби, а призовного віку щорічно досягають понад 470 тис. людей. Кожного року Україна просувається в рейтингу, хоча б на одну позицію. Росія у цьому рейтингу на 2-му місці. Звичайно, рейтинги не воюють на полі бою. Але це — хороша ілюстрація того як міняються війська. Зараз треба зберігати спокій та не розгойдувати ситуацію. Підтримати армію і не намагатись на ній пропіарити себе особисто чи партію. Не допомагати ворогу в інформаційній війні й довіряти українським органам влади та розвідці, а не анонімним службовцям та іноземним ЗМІ. У них є право на помилку, а в нас — немає *Індекс Global Firepower — це рейтинг, який складається з 2006 року та охоплює 140 країн світу. Він ґрунтується на базі понад 50 індивідуальних факторів, які формують рейтинг країни.