Словники західних університетів під диктатурою розуміють "правління особи чи групи осіб, у якої/яких є вся повнота влади чи контролю у країні". При цьому у своїх діях диктатура, традиційно, спирається на безпосереднє застосування апарату насильства як армія, поліція, карні установи та інші спецструктури. Диктатори колись і тепер Диктатори та збудовані ними диктатури дуже схожі. Путінська Росія, лукашенківська Білорусь подібні до режимів Йосифа Сталіна, Аугусто Піночета, Саддама Хусейна, Іді Аміна чи Кім Чен Ина. Загалом, кожна диктаторська влада здобувається та зміцнюється однаковими методами. Спочатку захоплюється влада, потім знищуються супротивники, береться під контроль правда, наука, переписується історія, мораль. Правління відбувається на основі корупції, страху, пошуку ворогів, ініціювання війн, різноманіття міжнародних провокацій. Єдина суттєва різниця сучасних диктатур в тому, що тепер владу дещо обмежує наявність Інтернету, суспільна думка та економічна взаємозалежність. Хоча вони з традиційною енергією намагаються з усім цим впоратись. Після програшу білоруської революції, ближчими стали не лише Російська Федерація та Білорусь, не лише Володимир Путін та Олександр Лукашенко, але й їхні традиції диктатури. Диктатур у світі, на жаль, вистачає і вони відрізняються своїми збоченнями, жорстокістю та фантазією. Пропоную подивимось, що накреативили у Росії та Білорусі, які тепер варто розглядати разом, а не окремо. Бо Путін забезпечує нелегітимному Лукашенку не тільки політичний "дах", але й базову воєнно-енерго-фінансову підтримку, по суті, "склеїв" Лукашенка до купи. Тепер він його використовує як зброю проти ЄС, Польщі та України. Диктатури Путіна та Лукашенка у відповідності до методичок Що притаманно державам-диктатурам російсько-білоруського типу сьогодні? Це — національна недополітика, де в стані зґвалтованості Конституція та закон. Там усі державні органи є насмішками і ширмами для маніакальних схильностей правителів з тарганами в голові. Норми права там — інструменти легалізації отруєнь, кайданів, арештів, вбивств, побиттів, заборон. У таких диктатурах усе вирішує одна людина, а усі інші підлабузники-кар’єристи вдають, що з усім цим згодні. Це — країни, де усі владні вертикалі від президента до малих чиновників, перетворені на садистів, що силою дресирують імітацію псевдосхвалення народом та псевдощасливе поглинання нещастя. Це — ностальгічні закомплексовані минулим великодержавні амбіції. Царство вічних парадів, псевдоперемог, різних скріп у історії, космосі, ракетобудуванні, медицині та псевдоморальності за підтримки кишенькової церкви. Там є спроба законсервувати суспільство та його розвиток у стані темряви та сірості Середньовіччя. Усі вони з колосальною енергією намагаються зупинити і розвернути стрілу часу, реставрувати реалії та умови СРСР. Це — розповіді, що нормальний підсанкційний сир, демократична політика, сучасна та незалежна наука, західні вакцини — погано. Таке от болото беззмістовності, ареал "єдиномислення", де народжуються ідеї про "неправильну" Нобелівську премію. Спільним ж "героєм" у цій ситуації у РФ-Білорусі виявляється саме кат народів Сталін. Владні "ореоли" та безкарність так стискають голови чільникам, що звідти вивалюються дивні заяви. Коли приймається закон про дозвіл відстрілу чиновниками червонокнижних тварин, а з політичних мотивів народу штовхають псевдовакцину Спутнік-V. Це — грандіозні фабрики пропагандистського масового гіпнозу брехнею, що систематично пояснюють начебто насправді держава-Титанік не тоне, а просто не хоче бути на одному рівні з кораблями Заходу-суперника. Перегортати "до гори дриґом" — там обов’язково. Це — культ бідності, безправ’я та безнадії, де кожного повільно затягають у податкову, силову та інші "витискачки", щоб влада замість соціальної інфраструктури, економіки будувала ракети та танки смерті. Підтримання міфів та легенд, щоб відволікати населення від злиднів, що визначені нормою. Звичайно ж, поки влада і чиновники "вимушено" і "заради батьківщини" крадуть мільярди під носом людей, ніби гроші самі стрибають у їх кишені. Палітра злочинів диктатур: від народів до інших держав Диктатури відомі не тільки тим, що зазвичай правлячі режими погано закінчують. Вони також відомі тим, що за роки "правління" може бути знищене не одне покоління. Читати/дивитися новини з Росії чи Білорусі іноді можна для того, щоб відчути щастя від того, що ми живемо в Україні. Попри всі проблеми життя в Україні принципово відрізняється від реальності держав-вигнанців. У нас незмірно вищий рівень свободи, політичного плюралізму, конкуренції серед засобів масової інформації, у бізнесі. У нас можлива реальна громадська активність, в нас є реальні вибори. У диктатур, які є в "орбіті Кремля" — інший порядок денний. Переслідування медіа, опозиціонерів, громадських структур, полювання на "екстремістів", хаос безумства та неадекватності тиску, нелегітимні та сфальсифіковані псевдовибори, зовнішні агресії, окупації, інші форми вираження злоби. Щоб втриматись при владі, послідовники катів з історії використовують систематичний репресивний апарат. Режими настільки налякані, що стріляють, отруюють і саджають, а розмножені силовики вигадують собі роботу на "порожньому місці". Як усе це працює на практиці По-перше, під удар потрапляють будь-які політичні опоненти-політики. Формально 9 мільйонів росіян позбавили права обратися на останніх виборах до російської Держдуми. На усіх опозиціонерів наклеїли формальне клеймо "екстремістів". Інші реальні опоненти влади були вбиті, ув’язнені, або вислані. Зачищені майже всі опозиційні структури. Для Російської Федерації з цих псевдовиборів почався новий термін ув’язнення та стабільності покарання. Результати були відомі заздалегідь, бо єдиним реальним виборцем з правом голосу в Росії є диктатор Путін. Усі партії-переможці є складовою єдиного "кремлівського організму", імітацією політичної конкуренції. Вони отруювали, катували та відкривали нові кримінальні справи проти засудженого за вигаданими звинуваченнями Олексія Навального. 1,5 роки обмеження волі дали його речниці, переслідували інших членів його команди. Фальсифікували медичні документи Навального. Заборонили "донатити" опозиції. Така різноманітна помста за фільми про палаци та протести. Проти білоруської опозиціонерки Світлани Тихановської порушили кримінальні справи вже за 6-7 статтями. Остання, за створення псевдоорганів державної влади Білорусі за кордоном. 11 і 10 років колонії отримали білоруські опозиціонери Марія Колеснікова і Максим Знак. 14 років отримав виборчий суперник "бацьки" Віктор Бабарико. Також згадайте як Білорусь зняла з літака журналіста Романа Протасевича, його катування, "шиття" справ його дівчині. Політичних в’язнів у Росії стає так багато, що доводиться будувати нові великі СІЗО. У Білорусі взагалі розбудували табори для політв’язнів з практикою жовтих пов’язок. Там вже офіційно більше 800 осіб, визнаних політв’язнями. Один з них намагався перерізати собі горло у суді. Диктатори взагалі люблять різні табори, а непокараність катів ГУЛАГу створює усі умови для нових хвиль безкарності. Такі собі держави-в’язниці 20 століття у 21 столітті. А у в’язницях страшно, особливо після російських кадрів катувань там людей усіма способами. По-друге, одразу ж за ними під удар потрапляють громадські активісти, учасники протестних акцій. У просторі російсько-білоруської диктатури не шукають важких шляхів. Вони просто розпускали та забороняли діяльність громадських організацій (у Білорусі 40 лише за один день) та фондів Навального з розслідування корупції. У РФ взагалі розслідування про корупцію влади визнали екстремістською діяльністю. Також вони саджали та вбивали активістів. До прикладу, Віталія Шишова, якого знайшли повішеним під Києвом. Можна згадати новини про таємні страти засуджених до смертної кари у Білорусі. Пам'ятаєте відео як КДБ Білорусі застрелило IT-спеціаліста з EPAM і як потім арештували майже 140 людей за обговорення цього епізоду у соцмережах? Ще вони визнавали купу людей екстремістами, позбавляли громадянства за "екстремізм". Так, жителів Мінська заарештували за білі аркуші паперу на вікнах, МВС Білорусі ініціювало зарахування біло-червоно-білого прапора до нацистської символіки. Також там переслідували медиків-протестувальників, затримували музиканта за пісню про Лукашенка, садили за футболку з "лукою", ще одного мешканця за "образу Лукашенка" покарали примусовою психлікарнею. Не оминають вони увагою і спортсменів. Чемпіону світу з кікбоксингу дали 2,5 роки колонії за протест. Також у Білорусі за опозиційність затримали чемпіонку світу з фристайлу. У Росії навіть 14-річним дітям висувають обвинувачення через комп’ютерні моделювання нападу на будівлю ФСБ, іншому підлітку за кидання сніжками в авто ФСБ. Безхатьку "шиють" справу про реабілітацію нацизму за те, що сушив шкарпетки на "вічному вогні". Протестувальників стирають й історично. У Білорусі з підручників виключили опозиційну лавреатку Нобелівської премії з літератури Світлану Алексієвич. Не дивно, що з таких країн втікають: під час Олімпіади чи як той чоловік, що приплив до берега Японії і попросив притулку. По-третє, паралельно закриваються опозиційні та незалежні ЗМІ. У Росії-Білорусі діють жорсткі обмеження для ЗМІ, особливо іноземних. Їх визнають "іноагентами", що означає кінець фінансуванню (наприклад, російський "Дождь"). Також "Іноагентами" у РФ визнали Bellingcat та Радіо Свобода, через загрозу припинили роботу журналісти міжнародного центру OCCRP. У Білорусі блокували сайт Deutsche Welle. Також систематично громили редакції більшості опозиційних інтернет-сайтів, ліквідовували асоціації медіа. Саджали журналістів (наприклад, давали 1,5 роки тюрми за "образу Лукашенка"), погрожували родичам білоруської радіоведучої з примусом повернутися до Мінська, переслідували блогерів, регулювали Інтернет та тиснули на іноземні соціальні мережі. Нормою стали арешти за репост опозиційних новин чи підписку на опозиційні Telegram-канали як у Білорусі. У Білорусі telegram-канали обраної президентки Тихановської та Nexta також визнали екстремістськими. Звичайно ж, окремо діє цензура. Фільм "Лукашенко. Золоте дно", який розповідає про таємні багатства Лукашенка, потрапив у список екстремістських матеріалів. Російська Держдума теж фактично заборонила просвітницьку діяльність, будь-які порівняння Сталіна та Гітлера, критику учасників Другої світової війни, поширення інформації про силовиків. Влада Білорусі ж засекретила статистику щодо смертності під час пандемії. Окрема і незмінна традиція для диктатур — тероризувати та агресувати до своїх супротивників чи просто держав-сусідів. Ми знаємо про воєнні та інші злочини Росії на Донбасі та у Криму, про тиск на учасників Кримської платформи, енергетичну агресію через форсоване просування Північного потоку-2, пропагандистські позови до Європейських судів. Білорусь за гроші Кремля теж долучається до провокацій проти України. Також Росія поширює статті Путіна і Медвєдєва з наративом про відсутність України та українців як держави та нації. У Держдумі пропонували покарати українців за гасло "Путін – х**ло!", а ще було чимало істерик навколо гасел "Слава Україні!" та "Героям слава!". РФ здійснює військовий шантаж під час перемов із Заходом, організовує отруєння Скрипалів та вибухи у Чехії, міграційну кризу для ЄС, хакерські атаки, погрожує припиненням співпраці з музеями Нідерландів, якщо ті передадуть Україні скіфське золото. А ще погрожує адвокатам родичів жертв катастрофи MH17, навіть вводить обмеження для дипломатів ЄС через те, що вони нещеплені Спутніком-V. Лукашенко ж оголошує державним святом день вторгнення СРСР у Польщу та називає Білосток і Вільнюс білоруськими землями. Пропаганда на службі диктатур Росія займається і антизахідною пропагандою, поширюють міжнародні нісенітниці. Приклад — заява голови російського МЗС Сергія Лаврова, що на Заході у школах ніби-то вчать про бісексуальність Христа. Не дивно, що у Швеції подружжю не дозволили назвати дитину Владімір Путін, бо "імена не повинні бути образливими або становити небезпеку". Не дивно, що президент США Джо Байден назвав Путіна вбивцею, адже їх геополітичні годинники показують різний час та цінності. У схибленій свідомості Кремля винен не той, хто стріляє, а той, у кого стріляють. Там компліментом вважають порівняння з диким звіром у клітці. Замість висновку: до чого вони рухаються Рештки "совка" залишаються у політиці лише завдяки тоталітарним методам та зовнішнім агресіям, в яких, до прикладу, як на Донбасі та у Криму, є спроба фізично зупинити прогрес. Але вони не можуть не помічати, що за сучасних умов програш імперських амбіцій — незворотній. Бо неможливо з теперішнього зробити відремонтоване минуле. На пострадянському просторі відбувається зміна поколінь, внаслідок якого політичний модерн все більше витісняє неконкурентне пострадянське. Застарілі політичні влади і лідери усе більше конфліктують зі сучасними суспільними групами. Тому будь-які проросійські відкати, до прикладу як у Білорусі, мають лише середньостроковий ефект. На жаль, диктатури існуватимуть певний час якщо і далі буде так багато байдужих, зманіпульованих людей-мазохістів, що житимуть ілюзіями, не бажатимуть бути в іншому цивілізаційному вимірі. Поки диктатори сидять у своїх палацах, люди втрачатимуть засоби до існування та свободу. Інквізитори не втомляться вбивати та садити опозиціонерів та противників режимів. Тому диктатори мають відповісти за кров та сльози, які вони спричиняють. Самодержці мають зрозуміти: чим більше закопуєш, тим більше доведеться викопувати. Коли знищуєш свободу, то сідаєш у потяг на Гаагу. І люди зрештою втомляться, що їх десятиліттями їдять на сніданок, обід та вечерю. Великий Захід та Україна мають сприяти падінню таких режимів. [subscribe]