Сьогодні, 15 серпня, у день Війська Польського, президент республіки Анджей Дуда відвідав з шанобливим візитом цвинтар у Варшаві. Там політик прихилив коліно перед пам’ятним знаком на честь воїнів УНР. Цей вчинок можна оцінювати і як данину пам’яті українцям полеглим у битвах з червоноармійцями під польською столицею під час розгортання подій «Дива на Віслі». Ворог мого ворога – мій брат Цього дня 1920-ого українські та польські війська спільно змогли дати відсіч московському окупанту. В ті дні росіяни загрожували Польській державі, прагнучи якомога далі поширити володіння своєї тогочасної червоної імперії. Корпуси Тухачевського підступили вже майже впритул до Варшави і мали ось-ось почати останній ривок в бік міста, але у польсько-українських сил під командуванням маршала Пілсудського були власні плани. Завдяки героїчній обороні та подальшому не менш героїчному контрнаступові двох армій, агресора вдалося зупинити, а згодом і вигнати геть із польських земель. Сталося це об’єднання, як і сьогодні, всупереч усім ще зовсім нещодавнім вельми гучним суперечкам між обома сусідами. Тоді Польща попрохала допомоги в УНР і українці не залишилися байдужими. Своєю чергою, польське керівництво та солідарні з ним громадяни відповіли взаємністю в час новітній, коли так само на порядку денному були та все ще залишаються деякі невирішені суперечності. Такого розвитку подій слід було очікувати ще два роки тому. Саме тоді було започатковано тристоронній формат міждержавної співпраці під назвою «Люблінський Трикутник». До нього увійшла також і Литва. Об’єднання було створене з метою поглиблювати соціально-економічні та історико-культурні зв’язки між учасниками. Третьою ланкою у цьому недавно створеному ланцюгу, що міцно пов’язав між собою три держави, стала спільна кропітка робота в напрямку просування триєдиного інтересу, який полягає у поглибленні співпраці із Євроатлантикою. А нині, як виявилося, ініціатива стала ще й міцним фундаментом для розбудови доброзичливих двосторонніх відносин поміж Варшавою та Києвом. Дві столиці, які ще за два роки до великого вторгнення російського агресора тільки-но починали налагоджувати нормальний діалог, після попередніх років сповнених палкими історичними дебатами, цими днями стоять поряд. Різниця між теперішніми і минувшими подіями лише в тому, що росія зі справжньої імперії перетворилась на хвору завойовницьким синдромом тінь себе колишньої. Не поступається нинішня росія своїй минулій версії однією тільки кровожерністю. Для нас же із поляками нічого кардинальним чином не змінилося. Відбулася лише, скажімо так, зміна ролей. Як наслідок, ми маємо ситуацію в якій Україна опинилася на місці Польщі часів Другої Речі Посполитої, а Польща – виконує українську роль відповідно, якщо проводити історичні паралелі. Широкий та, без перебільшення, історичний жест президента Дуди, котрий став навколішки перед місцем пам’яті, має стати черговим рухом в бік порозуміння та спільної роботи над усуненням історичних різночитань між українцями і поляками. Тим паче, що обидві зацікавлені в цьому сторони вже почали працювати над створенням нормативно-правової бази, яка покликана стати основою зближення двох націй. Стигми, які необхідно загоїти остаточно Законодавчо закріплювати підґрунтя для майбутньої плідної і безконфліктної роботи зі спільними інтересами українська та польська сторони почали з перших місяців відкритої війни. В перший день літа, в рамках перших в історії міжурядових консультацій за участі українських та польських урядовців сторони обговорили цілий спектр питань. Серед яких значна увага приділялася й історичним. Міністерство культури та інформаційної політики України спільно з польськими колегами підписали меморандум про взаємодію у сфері історичної пам’яті, - каже провідний фахівець Дипломатичної Академії імені Геннадія Удовенка Станіслав Желіховський під час інтерв’ю сайту 24 каналу. Поміж іншим, одним із ключових завдань підписантів, згідно із документом, є активні консультації на тему легалізації, упорядкування та догляду за пам’ятними місцями, які мають пряме чи опосередковане відношення до історії українсько-польських взаємин. Докладання спільних зусиль для вирішення цієї важливої проблеми повинно згладити гострі кути в історичних дискусіях між фахівцями з обох країн. Та, як наслідок, в цілому позитивно вплинути на двосторонні відносини у майбутньому. Ще однією цеглиною, закладеною для побудови міцних братніх стосунків між Варшавою та Києвом, яким не завадить жодна неоднозначність у історичному контексті відносин, стало недавнє ухвалення Верховною Радою законопроєкту про особливі права та привілеї, якими будуть наділені поляки в Україні. Тісний дружній та неперервний контакт між Києвом та Варшавою сьогодні здається неминучим. А означені вище ініціативи обох держав мають собі за мету закріпити те, що нині вже й без того виглядає, як доконаний факт. Наступними у цьому алгоритмі злагоджених дій просто зобов’язані стати спільна робота над освітньою сферою. В Україні за польською мовою має закріпитися статус другої з точки зору важливості після англійської. Аналогічне обов’язково повинне статися і у Польщі. Крім того, доопрацювання вимагають і окремі інші історико-культурні аспекти. Такі, як узгодження сторонами врешті-решт ролі та місця УПА в давно минулій історії двох країн. Підводячи риску, хочеться сказати, що 15-те серпня відтепер можна повноправно вважати днем українсько-польської народної єдності. Ставши навколішки перед хрестом, який нагадує нам про подвиг українських повстанців, здійснений задля кращого майбутнього двох держав, Анджей Дуда показав, що віднині і справді таки більше не існує жодних ворожих настроїв у Польщі та Україні. До речі, ось саме такого розвитку подій і боялася Москва, яка роками намагалася розірвати міцні вузли, котрі пов’язують наші дві держави. З усіх сил вона це продовжує робити і зараз. От лишень тепер всі її зусилля завідома приречені на поразку. Адже, як виявилося, «Диво на Віслі» стало передвісником «Дива на Дніпрі», як про це казав усе той же Желіховський. Богдан Боднарук