В історії був прецедент, коли невелика країна не лише вистояла у війні проти імперії, яка значно переважала. І після перемоги ця країна втричі збільшила свою територію, приєднавши землі колишнього агресора. Анексія та агресія На початку XX століття маленьке Королівство Сербія перебувало під постійним економічним та політичним тиском Австро-Угорської імперії. Остання хотіла заволодіти слов’янськими землями на Балканах і покінчити з сербською незалежністю. Про загарбницькі плани щодо маленької Сербії відкрито заявляли і начальник австрійського генштабу і міністр закордонних справ Австро-Угорщини і навіть наступник престолу ерцгерцог Франц Фердинанд. Невелика Сербія мала 4,5 млн осіб населення, площу приблизно 80 тис кв. м. Австро-Угорщина - у вісім разів більшу площу та 52 млн населення. Для Сербії протистояння з Австро-Угорщиною було питанням виживання. Австро-угорські володіння розтягнулися від італійських Альп до української Галичини. Та її територіальні апетити сягали Дніпра. Руки Австро-Угорщини дотягувалися навіть до Мексики. Там на певний час вдалося посадити імператором австрійського принца Максиміліана, який вів війну проти мексиканських борців за незалежність. Довгий час навіть Сербія входила в зону австрійського впливу. Однак після політичного перевороту 1903 року, Белград почав орієнтуватися на Антанту, що лише посилило австрійську загрозу. У 1908 році Австро-Угорщина анексувала землі Боснії і Герцеговини, населені сербами й хорватами, виникла пряма загроза вторгнення у Сербію. Франція, Росія та Британія засудили анексію, висловили глибоке занепокоєння, сербів морально підтримали, проте, звісно ж ніхто не збирався воювати проти Австрії. Німецько-австрійський блок отримав ще одну перемогу над Антантою. "Імперія вставала з колін" й була ще більше впевнена у своїй могутності, зневажаючи сербський суверенітет. На початку ХХ століття були очевидні наміри Австро-Угорської імперії у подальшій агресії проти Сербії. Самі серби готувалися до нерівної і смертельної боротьби проти однієї з наймогутніших світових імперій при моральній і навіть символічній підтримці антантівських союзників. Передісторія історії Багаторічна напруга між Австрійською імперією та маленькою Сербією отримала свою криваву розв’язку 28 червня 1914 року. Тоді наступник австрійського престолу Франц Фердинанд, який ще раніше обіцяв покінчити з Сербією, розпочав військові маневри під сербським кордоном в анексованій Боснії. Це виглядало агресивною демонстрацією сили. Для патріотичної сербської молоді ця ситуація виглядала загарбницькою провокацією. Войовничого ерцгерцога у нещодавно анексованому боснійському Сараєві застрелили молодий студент, член сербської організації "Млада Босна" Гаврило Принцип. Цей інцидент став причиною австрійського ультиматуму Сербії, який фактично позбавляв країну суверенітету. Вимагалося звільнити з державних посад і армії всіх патріотів, закрити патріотичну пресу - "денацифікація" одним словом. Ультиматум невдовзі вилився у Першу світову війну, в якій взаємні імперські інтереси Австро-Угорщини, Німеччини, Росії, Англії та Франції не залишили Сербію самотньою. Війна і перемога На початковому етапі боїв Першої світової війни Сербія опинилася в оточенні країн Троїстого союзу. У 1915 була окупована австро-угорськими, німецькими і болгарськими військами. Сербська армія втратила 265,000 солдатів. До кінця війни країна втратила 1 млн.100 тис. мешканців, що становило понад 27 % загальної чисельності населення. Однак Сербія обрала "правильних" зовнішньополітичних союзників, зробила ставку на більш прогресивні країни Антанти і, мужньо стримуючи опір окупантів, дочекалася свого "зоряного часу". Уже в 1918 році англійські, французькі та грецькі війська провели успішні бойові операції на Балканському фронті й змусили капітулювати Австро-Угорщину. На післявоєнній Паризькій мирній конференції Бєлграду підфартило, як щасливчику в Лас-Вегасі. Країни Антанти хотіли розділити Австро-Угорщину, використавши національно-визвольні прагнення поляків, чехів, угорців. Сербії дісталися чи не найбільші шматки. Сен-Жерменський договір констатував розпад Австро-Угорської імперії, й за згоди Антанти до складу Королівства Сербія включили всі колишні балканські володіння тепер вже колишньої Австро-Угорщини. Сербія отримала Словенію, Хорватію, Далмацію, Істрію, Славонію, Боснію і Герцеговину, Воєводину та ще й приєдналася Чорногорія. Усі вони в 1918 році були об’єднані в Королівство Сербів, Хорватів і Словенців під проводом сербської династії Карагеоргієвичів. А в 1929 році країну перейменували на Югославію. Антанта відмовила навіть Італії, яка також претендувала на колишні австрійські володіння Істрії та Далмації, віддавши їх Сербії. З невеликої держави площею близько 80 тис кв. км, Югославія стала найбільшою державою Балкан з площею 255 тис. кв. км., втричі збільшивши свою територію за рахунок земель колишнього агресора. Так, мужня боротьба проти імперії, правильний вибір зовнішньополітичних союзників і вигідний розклад сил та інтересів головних міжнародних гравців, а також несправедливе становище і національно-визвольний рух народів Австро-Угорщини, дозволив маленькій Сербії вистояти у війні з однією з найбільших імперій, і навіть стати одним з головних могильників та гробокопачів Австро-Угорської імперії. Позитивні висновки для України Чи думали жителі маленької Сербії під час австрійського ультиматуму в 1914 році, коли мільйонна австрійська армія готувалася до вторгнення, що в їхньої країни не лише є шанси на виживання, але й що Сербія колись ділитиме землі свого агресивного північного сусіда? Очевидно, що серби в 1914 році були в такому ж самому становищі як українці в 2022 році. Для сербів Австро-Угорщина була таким же агресором, як для українців сьогодні є Росія. Авторитарна, ворожа до Заходу імперія із загарбницькими планами заволодіти землями слов’янських народів. І такою ж млявою, пасивною, глибоко-занепокоєною напередодні війни була реакція Лондона та Парижа на австрійську агресію. І в сербів також не було великих ілюзій, що Антанта за них воюватиме. Адже хто така Сербія для Західної Європи? І приблизно такими ж неспівмірними як сьогодні між РФ та Україною, були й територіальні, воєнні та демографічні потенціали імперії і невеликої слов’янської держави. Але Сербія тоді вистояла і перемогла, будучи в такому ж критично подібному становищі, як Україна перебуває сьогодні. І вже зовсім інша історія, як серби в подальшому розпорядилися тим історичним подарунком долі. Як серби пізніше почали насаджувати хорватам, словенцям і боснійцям свою мову та православну релігію, і чому захворіли на власний "імперський синдром", що зрештою, призвело до кривавого розпаду Югославії. Але ця історія не про те, ким стали переможці через багато десятиліть. І не про те, що ображена на Європу Сербія, яка досі ненавидить Захід за втручання у югославські війни, сьогодні підтримує Москву у війні проти України. Ця історія про те, як маленька країна вистояла і перемогла імперію. Для України найважливіше значення має історичний прецедент: маленька країна, яка, як і ми сьогодні, перебуваючи під загрозою захоплення потужним північним агресором, вистояла, перемогла і взяла участь у розчленуванні імперії з чорним двоголовим орлом на імперському гербі. Ніхто в Європі в 1914 році не прогнозував розпаду Австро-Угорщини, як і ніхто не міг пообіцяти Сербії 100 % шансів залишитися незалежною країною. Однак вже через кілька років історія розпорядилася так, як сербам і не мріялося, а австрійцям не снилося навіть в кошмарах. І хто його знає, чи за примхою історії, і українцям не доведеться брати участі у вирішенні подальшої долі Росії? "А я гуляю по Москві і бачу пам’ятник Бандері" Можливо, коли переможена у війні чи розтерзана революцією та національно-визвольними повстаннями кавказьких і сибірських народів Росія буде розпадатися, Україна стоятиме перед серйозною відповідальністю та наполегливими рекомендаціями союзників взяти під контроль охопленні хаосом території Курської, Брянської, Псковської, Рязанської областей, Поволжя та Москви, звісно ж, суто для захисту православного і слов’янського населення. Можливо, перед Україною навіть всерйоз стоятиме геополітичне питання не тільки щодо приєднання Кубані, але й наприклад, щодо історичного відновлення кордонів Київської Русі - тобто до Волги та Білого моря. Суто для захисту слов’янських народів і на прохання міжнародних структур. Якими тоді будуть найгарячіші теми на українських політичних ток-шоу? «Чи варто нам приєднувати Москву, чи обійтися лише Кубанню, Курською та Білгородською областями?». Радикали очевидно вимагатимуть територій по Волгу, а то й по Урал, а помірковані та ліберали наполягатимуть на анексії лише Кубані, Курщини й Білгородщини. І хто знає, чи складена кимось гумористична пісенька, не стане реальністю в нових геополітичних умовах після розпаду і міжнародного роззброєння та розчленування Російської Федерації? "А я гуляю по Москві,І бачу пам’ятник Бандері,Величний тризуб на Кремлі,І синьо-жовтий стяг в оселі.Величний пам’ятник Донцову,Петрівка вже стоїть без грат,Повсюди чути нашу мову,І люблять всі мій автомат".. Звісно, така весела пісенька є повністю жартівлива, але ж і серби в 1914 році навіть не мріяли, що їм віддадуть під контроль п’яту частину колишньої Австро-Угорщини. Приклад Сербії в період Першої світової війни дає українцям надію і засвідчує, що навіть маленька країна може вистояти й перемогти імперію, а також, що всі імперії розпадаються, до того ж навіть дуже швидко та несподівано.