Одразу зауважу, що реакція української фейсбук-спільноти на новий фільм "Не дивіться вгору" мене особисто дуже здивувала. З одного боку, все ніби нормально: комусь сподобалося, хтось розчарований, хтось взагалі вважає шедевром. Дивує інше — більшість (з тих, чиї відгуки мені траплялися) сходиться на думці, що цей фільм про "істеблішмент" чи про "політику взагалі". І це пишуть люди, для яких "Слуга народу" та історія з Голобородьком — чистої води маніпуляція і політична технологія. Хоча політичної технології в обох фільмах, як на мене, приблизно порівну — десь так відсотків по 100. Але називати "Слугу народу" фільмом "про істеблішмент і про політику" в українському сегменті FB якось не прийнято… Фільм "Не дивіться вгору" — не про істеблішмент Якщо відштовхуватися від персонажів, то фільм "Не дивіться вгору" — про Трампа. Ексцентрична самозакохана дамочка на посаді президента, якій сходить з рук навіть куріння, що для сучасної Америки один зі смертних гріхів. Як тут не згадати вислів Дональда Фредовича про те, що він настільки популярний, що міг би дозволити собі вбити людину в центрі Манхеттена і йому б за це нічого не було?! Це — обмежена, цинічна і зверхня особа, яка принижує всіх інших та фотографується з позавчорашніми зірками на кшталт Стівена Сігала. Особа, яка працевлаштовує на державні посади сумнівних персонажів і спонсорів своєї партії. І в апараті якої працює син, "повернутий" на соціальних мережах (в оригіналі, очевидно, треба розуміти "зять"). Пакетом із Дональдом Трампом в фільмі представлені карикатурні республіканці: багаті, жадібні, невиховані покидьки, озброєні автоматичною зброєю. А ще їхні не менш карикатурні виборці, зациклені на створенні нових робочих місць. А також хитрий гуру-бізнесмен та його приватні космічні ініціативи (привіт Ілону Маску). Є й інші цікаві деталі. Наприклад, зірки шоу-бізнесу і телебачення, хоча й зображені примітивними ідіотами, але загалом незлобиві. Вони просто роблять свою роботу в міру свого обмеженого світогляду і запитів аудиторії. Нічого не сказано і про власників соціальних мереж — їх ніби не існує, як і славнозвісних алгоритмів. Натомість все в інформаційному полі вирішують "тупі глядачі" і їхні "реакції". [subscribe] Від чого фільм пропонує відмовитися По-перше, від тези про "розділення суспільства". Це — взагалі геніальний епізод, оскільки сама ідея діалогу між тими, хто розуміє, і тими, хто дотримується "альтернативних точок зору", обігрується таким чином, що виглядає абсурдом. А в фільмі все просто, тому глядач безпомилково визначає правильну точку зору — тому й говорити з опонентами змісту нема. По-друге, нічого не сказано про інші конфлікти в США, навколо яких тривають суспільні дебати. Про аборти, "культуру скасування" чи рух Black Lives Matter. Хоча, якщо додивитися до кінця, ідея про старих, білих, переважно чоловіків, які контролюють світові багатства і мають шанс врятуватися — ця ідея нікуди не зникла. По-третє, практично прямим текстом фільм пропонує відмовитися від перспективи освоєння інших планет та від приватних програм освоєння космосу. Що глядач має побачити, коли "подивиться вгору" Насамперед — неминучу глобальну катастрофу планетарного масштабу. Алегорія з кометою — це дуже вдалий прийом, але зрозуміло, що йдеться про клімат. Як і в кіно, справжні масштаби катастрофи розуміють не всі. Багато хто "прозріває" вже тоді, коли пізно щось змінювати. А до того часу великі акули бізнесу намагаються отримати надприбутки, скориставшись ситуацією. І тут ми розуміємо, що фільм не стільки про поганого Трампа, скільки про хорошого Байдена. Його екологічна політика, зокрема кліматичний саміт в Глазго — це те, чого так бракувало в сюжеті. Це не Трамп, який вийшов з Паризької кліматичної угоди (в фільмі інші країни намагалися відвернути катастрофу, але безрезультатно). І який "обміняв" майбутнє планети на шанси переобратися, обіцяючи американцям збільшення робочих місць разом зі збільшенням шкідливих викидів. Трамп ігнорував інші країни, такі як Китай, Індію чи Росію, і взагалі — "America First". Тоді як Байден всіма силами підкреслює, що в питаннях клімату вони є союзниками і партнерами. Фільм говорить, що заради майбутнього Землі Америка має змиритися з тим фактом, що в Китаю буде більше ресурсів. Тоді як жодного натяку на те, що існують недемократичні, тоталітарні і просто небезпечні режими в фільмі нема. При цьому всьому кіно дійсно ненав’язливе і цікаве. Окрім зіркового складу і як завжди прекрасної гри Леонардо Ді Капріо, є два вдалих стратегічних рішення. Перше — позитивних персонажів-політиків нема в принципі (таке аудиторії завжди подобається). Друге — більшість людей "тупі і некомпетентні" (на відміну від глядачів, звісно, а це подобається ще більше). Така от "тонка політична сатира"…