Несподівана відставка політичного довгожителя Арсена Авакова з посади міністра МВС стала настільки неочікуваною для українського політикуму новиною, що навіть опозиційні сили ще не змогли визначитися: це перемога чи поразка президентської команди? «Вічний міністр» Арсен Аваков досі залишався одним з найбільш одіозних облич в команді Володимира Зеленського, який навіть під час двох переформатувань уряду вперто не змінював «старого» міністра внутрішніх справ. Ані вбивство 5-літнього Кирила Тлявова нетверезими працівниками поліції в 2019 році, ані побиття і зґвалтування затриманої жінки в Кагарлику, ані провалена реформа МВС та корупція у відомстві не похитнули позиції багаторічного міністра, якого називали найвпливовішим членом уряду. Чимало опонентів вважали, що Аваков пересидить в міністерському кріслі навіть Зеленського, не кажучи вже про прем’єр-міністрів. Такі чутки не були зовсім безпідставними і базувалися на багатьох обставинах, за яких Аваков завжди виходив "сухим із води" в той час, коли в інших міністерствах "летіли голови" і не за такі провали. Позиції Авакова в правоохоронному відомстві зміцнилися ще в 2014 році, коли українська структура МВС була практично розвалена в Криму, на Донбасі та Одещині, а місцеві міліціонери відверто переходили на бік російських окупантів. За цей період за незадовільну роботу звільнили декількох міністрів оборони і лише міністр МВС залишався на посаді, незважаючи на колапс правоохоронної системи. Авакова не звільнив ні Турчинов, ні Порошенко і довгий час його толерував Зеленський, який навіть, на закиди журналістів, зауважував, що кращого міністра МВС, ніж Аваков, наразі не має. У той час, як у Словаччині після вбивства журналіста у відставку подав прем’єр-міністр, в Україні, які би злочини не вчиняли поліцейські, який непрофесіоналізм вони би не демонстрували, чи скільки б акцій протесту не відбувалося проти Авакова – міністр залишався на посаді без жодних кадрових наслідків. Навіть після тривалого та нерезультативного розслідування справи вбивства журналіста Павла Шеремета, Аваков зберігав згоду Зеленського на своє перебування на посаді. У суспільстві навіть поповзли чутки, що в Авакова настільки багато компромату на всіх, що саме він і є «реальним керівником всіх справ в країні». Олії у вогонь таких версій лише додавалося, особливо, коли Аваков раптом починав обговорювати з послами іноземних країн будівництво кораблів для України. Чому пішов Аваков? Проте, 13 липня, Аваков раптом подав заяву про відставку зі своєї посади за власним бажанням, хоча у четвер, 15 липня у Верховній Раді ще відбудеться голосування з цього питання. Офіційних пояснень такого резонансного рішення «останнього міністра Майдану», який керував МВС протягом семи років, немає, що й стало свідченням наявності закулісних перипетій в уряді. «Арсен Борисович сам же написав заяву. Невідомі причини. Не було жодних сумнівів, що буде мирний сценарій... нічого тут революційного немає ... які підстави? Одна підстава - за власним бажанням», - заявив голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія.. Таке пояснення не лише не внесло ясності, але ще більше підживило підстави для численних теорій та домислів. Зрештою, з української політики досі ще ніхто добровільно, за власним бажанням і без сторонньої допомоги, не йшов. Відставку Авакова пов’язують як з «грою на випередження», в якій Аваков, начебто, звільнився сам поки Зеленський його не звільнив. За цією версією, головною причиною є «справа Шеремета», яку підлеглі Авакова розслідують вже кілька років і Зеленський прямо пов’язував розкриття резонансної справи з перспективами міністра якщо не буде належних результатів розслідування. Таких попереджень президента було вже декілька і начебто на п’яту річницю вбивства журналіста Зеленський планував звільнити "токсичного" міністра і заодно підстрелити декількох "зайців": позбутися впливового і не завжди підконтрольного гравця в уряді, замінивши його кимось зі «слуг», скинути з себе баласт переслідування волонтерів Антоненка та Кузьменко і цим продемонструвати громадянському суспільству очищення влади. І, головне, відставкою одіозного міністра підвищити свій рейтинг одразу на декілька відсотків, адже українцям така новина не могла би не сподобатися. За цією версією, Аваков «розкусив» «план Зеленського» і пішов з посади, не чекаючи звільнення, як самостійний гравець, щоб розпочати власну політичну гру. У доповнення цієї версії, опозиційний блогер Дмитро "Калинчук" Вовнянко наголошує, що Аваков, подібно до Льовочкіна, який подав у відставку після побиття студентів 30 листопада 2013 року, відчув латентні загрози і вирішив вчасно покинути цей політичний корабель. Дехто, навпаки, стверджує, що відставка з посади міністра – лише трамплін для вищого посадового посту – і невдовзі ми можемо побачити Авакова на посаді віце-прем’єра чи навіть глави уряду. «Навіть з моменту відходу з посади міністра МВС, Аваков все одно буде сильно впливати на внутрішню політику України. На керівних посадах у відомстві залишаться його люди, а підконтрольні йому ультраправі групи нікуди не подінуться. Ризикну припустити, що цієї осені Кабмін Шмигаля на тлі різкого подорожчання тарифів відправлять у відставку, а прем'єр-міністром або віцепрем'єром стане якраз Арсен Борисович», – вважає публіцист та блогер Юрій Лукшиц.. До того ж, доволі цікаву фразу сказав Давид Арахамія, який припустив, що Аваков може навіть залишитися у команді. Звісно, всі карти урядової закуліси одразу ніхто не відкриє, однак очевидно, що вікно діалогу Президента та Арсена Борисовича не зачиняється. Побутують також версії, за якими «слуги народу» притисли Авакова до стінки якимось компроматом і примусили добровільно піти з посади, звільнивши місце для підконтрольного президенту члена своєї команди – глави правоохоронного комітету Верховної Ради і члена партії «Слуга Народу» Дениса Монастирського. Противники чинного президента, зокрема блогер Андрій Смолій, називають цю гучну відставку «черговим етапом узурпації влади» Зеленським, позаяк всі центри впливу в уряді, начебто, перейдуть під повний контроль президента і жодних «центрів противаг у владі не залишилося». Однак така версія суперечить логіці попередньої інформаційної кампанії прихильників експрезидента Порошенка, за якою Зеленського зображали "слабкою маріонеткою в руках олігархів", а фактичним главою уряду називали Арсена Борисовича. А тут команда Зеленського виявилася сильнішою та хитрішою в політичних багатоходівках, аніж очікували опоненти. Більше того, Володимиру Зеленському вдалося змістити з впливової посади сильного гравця, якого навіть Порошенкові після справи "рюкзаків Авакова" у свій час змістити не вдалося. До речі з цього приводу, популярний журналіст Ігор Луценко зауважив, що "Аваков був сильним суперником. Сильнішим, ніж ми. Підозрюю, він іде радше через те, що набридло грати, що він тут усіх переграв". Фактор Авакова Навряд чи Аваков звільняється тому, що досяг на цій посаді всіх вершин піраміди Маслоу і вирішив пошукати цікавіших життєвих пригод. Але без достовірних коментарів, відставка Авакова, який був незмінним міністром МВС протягом більше ніж семи років, залишається ще однією непрозорою загадкою української політики та результатом боротьби різних груп впливу в уряді та Офісі Президента. Чи залишиться українське МВС після відходу Авакова стабільним – покаже час та здатність нового очільника до ефективного управління. Проте незаперечним є й те, що з відставкою Авакова українська правоохоронна система одержує більш ймовірний простір для реформування, аніж з Аваковим. Водночас, такі впливові та амбітні гравці як Арсен Аваков, зі значними фінансовими ресурсами і підконтрольними парамілітарними угрупуваннями, які за потреби, здатні розхитувати внутрішньополітичну ситуацію, просто так не йдуть з політики. Фактор Авакова може ще зіграти свою роль в українському політикумі, хоча варто враховувати, що козирем Арсена Борисовича була впливова урядова посада, а не політична харизма.