В грудні 2023 року стурбовані громадяни обурювалися, що «ізраїльські символи встановлюють на українській землі». Йшлося про світильники, які з’явилися в деяких містах до свята Хануки. Не будемо вдаватися в деталі: хто хотів, давно вже міг розібратися, чим менора відрізняється від ханукії, а єврей від ізраїльтянина. Начебто все просто: українські юдеї, наші співгромадяни, відзначають своє свято. Так, як і українські християни встановлюють дідуха на Різдво, наприклад. Але ні, «не все так однозначно», виявляється. Не обійшлося без вандалізму і провокацій, хоча до Польщі нам, виявляється, ще далеко. Тамтешній депутат, патріот і українофоб з типовим польським прізвищем Браун загасив ханукії в Сеймі, чим заслужив комплімент від однієї донедавна професорки Політехніки. Бо можна роками розпалювати українсько-польську ворожнечу по обидва боки кордону, але антисемітизм connecting people. Але здивувало не це. Здивувала геніальна за своєю простотою логічна конструкція, якій могли б позаздрити навіть московські куратори найзапекліших наших «патріотів». Суть її полягає в тому, щоб ототожнити присутність російських окупантів на Сході з присутністю юдейських символів в тилу. Мовляв, там відверта окупація, а тут «повзуча». Далі – більше. Якщо євреям можна маркувати спільний простір, то чому цього не можна робити росіянам і ватникам. Логічно? Чим ханукія принципово відрізняється, наприклад, від специфічних церковних куполів – «луковіц» в якомусь суздальсько-рязанському стилі? Далі йде нехитра пропозиція вибрати «хто ближчий» (якщо вже ми «стали об’єктом, а не суб’єктом геополітики») – православні брати-слов’яни чи хитрі сіоністи? Антисемітизм + релігійне мракобісся + трайбалізм на базі мови – і виходить чудовий коктейль для того, щоб повірити, ніби світове єврейство нацькувало народи-брати один на одного. А міг би бути взагалі один могутній народ, спроможний мити чоботи в Ла-Манші, чого вже там… Схема, слід визнати, струнка і по-своєму логічна. А якщо сюди додати ще й угорців, поляків, словаків, то взагалі можна повірити, ніби в присутності російських маркерів нема нічого ані поганого, ані неприродного. Все сходиться, якщо бачити окремі атрибути, але ігнорувати суть. А суть в тому, що ті ж таки поляки чи угорці не намагаються замінити нас собою. І не просувають ідею, ніби українці є зіпсованими відповідно угорцями чи поляками. Більш того, угорські і словацькі національні товариства недавно чітко висловилися з приводу політики Будапешта і Братислави відносно України. Тобто вони свій вибір зробили і задекларували, що належать до української політичної нації. Про поляків, після всієї допомоги, якби і говорити зайве. Так само і євреї не заперечують права українців на існування. Не розповідають, що ми неправильні євреї, зіпсовані росіянами і поляками. Не замінюють наше своїм. Євреї, поляки, угорці і словаки України просто є, як і ми. І це чудово. Російські організації такого, певна річ, не роблять. Наприклад, найбільша російська національна організація в Україні – УПЦ МП, точно ні. А от росіяни на індивідуальному рівні – так. Звідси і різне ставлення до ханукії та умовної «луковіци» чи Щорса на коні. Ханукії – це добре, це частина нашого спільного простору. Дідухи і шопки – це так само прекрасно. Три королі чи процесії до Божого Тіла – теж чудово. Це все наше. Яке, при цьому, не покликане асимільовувати, замінити собою «конкурентів». І тим більше не заточене показати, що «ми одинакові». Тоді як «луковіци», «бліни на маслєніцу» і тому подібна «національна» продукція завжди просуває в комплекті ще й «колиску братніх слов’янських народів», якісь «спільні витоки» й так далі. І взагалі, чого носитися зі своїм, смішним та незрозумілим, якщо є «общєпонятне»? У цьому, до речі, росіяни ще до війни «передали куті меду». Перейшли тонку грань між Росією як імперією і Росією як царством, а в голові Путіна переміг Іван Грозний, а не Петро Перший. Тому ті «луковіци» (а заразом і весь пакет «м’якої сили») такі ексклюзивні, агресивні та нетолерантні. Імперії так не працюють, так працюють теократії. Тобто, на мою думку, правильніше буде говорити не про спробу відродження Російської імперії, а про повернення ідеї царства. А нам, українцям, черговий привід подумати, до кого не варто уподібнюватися. Не бути агресивними і нетолерантними до своїх, в тому числі до юдеїв. Наступного року, як тільки з’являться ханукії, треба повернутися до теми вертепів і поговорити на тему «вертепного жида» до, а не постфактум. Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA