27 серпня в Брюсселі, закінчуючи своє європейське турне, перебував заступник міністра війни США Елбрідж Колбі. Він відомий в Україні як не дуже позитивний персонаж, адже вважається автором концепції «реалізму» в зовнішній політиці США, згідно з якою Україна не є в списку найважливіших пріоритетів для Вашингтона. Його ідея полягає в тому, що Америка повинна, зважаючи на обмеженість ресурсів і зростання потужності конкурентів, сконцентрувати майже всі свої зусилля на протистоянні з Пекіном. На його думку, лише Китай є екзистенційним викликом для США, тому доля майбутнього світу вирішуватиметься в Індо-Тихоокеанському регіоні. Звідси гасло зовнішньополітичної доктрини «Азія понад усе» (Asia First). Відповідно, Європа повинна навчитися захищати себе сама, і сама ж підтримувати Україну у війні з Росією. Саме по собі це не означає, як люблять у нас заявляти, що Колбі підтримує Росію. Але визнання обмеженості ресурсів США (що наглядно продемонструвала військова кампанія проти Ірану), а також бажання перекласти на європейців більше обов’язків, неодмінно спричиняють неприємні для України наслідки – наприклад, блокування вступу в НАТО. І причиною є не міфічне бажання «догодити другу Владіміру», а розуміння, що США в сьогоднішньому їхньому стані банально «не потягнуть» такої відповідальності. Що вже змінилося під його впливом Програма PURL (Prioritized Ukraine Requirements List), яка колись сприймалася з великим шоком, а зараз вважається дуже ефективною та правильною (принаймні, так треба говорити) – це прямий наслідок діяльності Колбі. З його подачі американський ВПК готовий виробляти потрібне озброєння (наприклад, PAC-3 для систем Patriot), але європейські союзники мають купувати їх для України за власні кошти. Нам вже доводилося чути про так званий «пріоритет власних складів США». Це дозволить Пентагону за потреби перенаправляти зброю, яка виготовляється для України за програмою USAI, назад до американських складів. Це робиться для того, щоб США тримали недоторканний запас на випадок конфлікту з Китаєм навколо Тайваню. Як показала остання операція в Перській затоці, це таки справді потреба США, а не прояв «проросійськості». Важливою віхою стала також передача лідерства в NSATU (Командування НАТО з координації військової допомоги та тренування для України) під суто європейське керівництво (планується, що процес завершиться орієнтовно за рік). Крім того, США дедалі більше усуваються від прямого операційного менеджменту постачання зброї Києву. Що сталося минулого тижня Елбрідж Колбі не лише провів офіційну зустріч з Марком Рютте, а й виступив на засіданні Північноатлантичної ради з концепцією «НАТО 3.0». Головна ідея цієї концепції полягає в незалежності Європи від американських конвенційних (неядерних) збройних сил. Що для «песимістів» означає перекладання фінансового тягаря підтримки України на Європу, а для «оптимістів» – можливість набути стратегічну суб’єктність та підтримати власний ВПК. Європа, очевидно, не може бути проти, тому що в неї нема виходу. Мусить погодитися, щоб зберегти принаймні ядерну парасольку та технологічну підтримку США. Допоки не буде готова заміна. Ця концепція вперше була озвучена Колбі на зустрічі міністрів оборони НАТО у лютому 2026. Тоді було остаточно оформлено рамку, за якою Європа бере на себе основну відповідальність за конвенційну оборону, а США лишаються ядерним гарантом.У решті пунктів все не настільки однозначно. Наприклад, європейцям слід не просто платити за зброю для України, а саме за американську зброю. А це створює конфлікт із європейськими виробниками (передовсім французами). Більше того, гарантій на вчасне постачання навіть у такому випадку нема: якщо перехоплювачі знадобляться в районі Тайваню, європейці і Україна можуть так і не побачити свої оплачені замовлення… Фактично Америка в особі Колбі просуває ту саму ідею, з якою вже давно «носилися» і наші: якщо американці виходять з Європи, Європі слід фінансувати українську армію як гарантію власної безпеки. Хоча і тут є нюанси: потрібно не лише багато витрачати на власну оборону, а й підтримувати політику США в інших регіонах. Зараз американці оцінюють союзників за ставленням до Ірану, але очевидно, що «кастинг» йде з прицілом на майбутній можливий конфлікт із Китаєм. Так, «ядерна парасолька» просто так не надається… Перевірка готовності Тут не можна не згадати про так звані «аудит-анкети», які стали доповненням до огляду американських сил в Європі, що триває вже добрих пів року. Важко навіть уявити, наскільки це неприємна для європейців процедура. Мало того, що доволі принизлива, так ще й неможливо прикритися відсотками від ВВП на оборону чи загальними обіцянками. Анкета, яку слід було заповнити до 28 серпня, охоплює оборонні витрати, стратегію, закупівлі, підтримку зовнішньої політики США, обмеження на доступ/базування/прольоти американських сил та поведінку під час війни з Іраном. З найцікавішого, про що йшлося в цьому «добровільно-примусовому опитуванні», варто відзначити такі речі: Інформацію про реальні бойові спроможності та «критичний дефіцит». Наскільки кожен союзник в стані забезпечити власну військову логістику, чи є в нього військово-транспортна авіація, засоби дозаправки у повітрі та супутникова розвідка. Зараз Європа у цих сферах майже на 100% залежить від США. Терміни розгортання військ – простіше кажучи, скільки боєздатних бригад кожна країна може реально виставити на поле бою протягом 30, 60 та 90 днів у разі масштабного конфлікту. Лояльність у протистоянні з Китаєм та економічна залежність від Пекіна. Сюди ж входить рівень критичного імпорту з Китаю та захищеність європейської інфраструктури (портові термінали, мережі 5G) від китайського капіталу. Потенційна військова підтримка США в Індо-Тихоокеанському регіоні. Чи готові європейські країни (особливо ті, що мають флот, як-от Велика Британія чи Франція) відправляти свої кораблі для патрулювання в Південнокитайському морі або підтримки Тайваню в разі кризи. І тут Іран був радше тестом, який Європа провалила… Аудит використання американської зброї та ліцензій, перевірка запасів, можливість самостійного обслуговування систем Patriot, NASAMS, винищувачів F-16 та F-35. Це, в тому числі, є і важелем тиску на союзників. Виробничі потужності. Чи здатні європейські заводи збирати американську техніку за ліцензією, не залучаючи дефіцитні ресурси з самих США. Стосовно України, Вашингтон хоче бачити чіткі суми, які європейці готові виділяти на закупівлю зброї для ЗСУ, зокрема через програму PURL. Що буде після цього? Отже, НАТО вже фактично переналаштовується американцями під конфлікт з Китаєм, а питання Північної Атлантики полягає не стільки в захисті, як у підтримці спокою силами самих європейських партнерів. Незабаром, коли закінчиться аудит Пентагоном європейських сил, США, ймовірно, буде оголошено й плани виводу американців з континенту. Не секрет, що країни НАТО не є однорідними. А анкетування лише дасть підґрунтя для подальшої зміни американської політики. Очікується, що «зразкові партнери» (наприклад, Польща чи країни Балтії), які витрачають багато і беззастережно підтримують курс США, збережуть максимальні безпекові гарантії. Більш «прагматичні» (Німеччина, Нідерланди), які мають гроші і технології, змушені будуть платити набагато більше за американські контракти. А «аутсайдерів», які не виконують оборонних планів і намагаються всидіти на двох стільцях у відносинах із Китаєм, очікує виведення американських військ з перспективою зустрітися сам на сам із новими викликами. Наприклад, Іспанії в її непростих стосунках із Марокко… Українцям же час нарешті усвідомити, що Трампа слід сприймати не лише як ексцентричну капризну дитину, а побачити за його виступами ознаки зміни політики Вашингтона. Не завжди приємної для нас, але стратегічно обґрунтованої інтересами США. І від цього «танцювати» свою безпекову стратегію. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA