Новина останніх днів, якій в Україні було приділено недостатньо уваги, і яка може визначити майбутнє планети – проект листа Держдепартаменту США до Казахстану, який просочився в пресу, з вимогою «визначитися», до якого з двох світових блоків приєднується ця країна. Справа в тому, що Казахстан приєднався і до американської Pax Silica, і до китайської WAICO, на що у Вашингтоні заявили, що «не можна отримувати вигоду з двох світів». Про що мова Коли ми говоримо про американську і китайську системи для ШІ, це не означає вибір «улюбленого чат-бота». Все набагато серйозніше: перегони двох супер-держав сьогодні включають і виробництво чипів, і створення окремих дата-центрів, і власні стандарти безпеки, правила роботи, і стосунки із «зовнішнім світом». Це поки що не технологічні блоки, а радше рамки для їхнього майбутнього оформлення. Американська система Pax Silica («мир на основі кремнію» з алюзією на Pax Romana) обіцяє максимальну якість і передові технології, великі інвестиції, закриті моделі – такий собі «золотий мільярд» у новому виконанні. Китайська WAICO («Всесвітня організація співпраці в галузі ШІ») – дешеві, але ефективні моделі, масовість, доступність, державну координацію та технологічний суверенітет. Оскільки Китай і так контролює більшість ланцюгів постачання мінералів, Пекін готовий «щедро» ділитися технологіями з молодшими партнерами, тоді як для Вашингтону питання рідкісноземельних матеріалів і самого виробництва є критично важливим. Тобто повторюються ті самі підходи, які досі використовувалися при значних інвестиціях, тому й пул учасників в результаті передбачається приблизно той самий: союзники США проти так званого Глобального Півдня на чолі з Китаєм. Хто може собі дозволити найкраще, або не може собі дозволити співпрацю з диктатурами, обирає Америку з OpenAI, Google, Anthropic, Nvidia. Кому важливо зберегти персональну владу в своїх країнах, менше перейматися правами людини, підзвітністю перед власним суспільством і довгостроковими перспективами – Китай, а отже і DeepSeek, Qwen, GLM, Kimi, Huawei. В новому, тепер уже цифровому протистоянні, повторюються навіть звичні штампи про «диктат західного капіталу» на противагу «альтруїстичній допомозі з боку соціалістичних товаришів». З тією різницею, що зараз мова йде про контроль над даними, виробництво чипів, цензуру нового типу. А також про те, хто і коли зможе «вимкнути систему» в окремо взятій країні. Пора визначатися У червні Казахстан приєднався до американської ініціативи, а в липні – до китайської (як один із співзасновників). Казахстан важливий і для Америки, і для Китаю як країна, що володіє величезними запасами корисних копалин, в тому числі рідкісноземельних матеріалів. Тамтешнім елітам довго вдавалося гратися у «багатовекторність», поволі дистанціюючись від Москви, але схоже, що такій ідилії приходить кінець. Аналогічні листи з Вашингтону, до речі, підготовані ще для 35 країн, отже – цифрове протистояння якраз у розпалі. Просто Казахстан виявився єдиним, хто встиг «приєднатися» до обох блоків. І став найяскравішим прикладом того, як уряди намагатимуться всидіти на двох стільцях одночасно. Багато країн досі сподіваються, що можна буде якось перехитрити систему. Наприклад, Європа пробує розвивати власну систему Mistral, одночасно накладаючи обмеження на технології, що й зумовило її хронічне відставання від США. Схожим шляхом рухається й Індія: зважаючи на масштаб, прагне отримати американські інвестиції й технології, зберігаючи власні бюрократичні процедури та регуляцію. «Козирями» Японії та Південної Кореї є виробництво чипів та власні школи робототехніки. «Нафтові монархії Близького Сходу» намагаються «купити» американський ШІ, як до того «купували» американську безпеку, залишаючись відкритими для Китаю, що зараз стає все складнішим завданням. Що з цього вдасться – невідомо, але тенденція до звуження маневру в майбутньому вже є очевидною. Якщо залишаться лише дві глобальні моделі, то завданням інших країн стане збереження суверенітету принаймні над власними даними, серверами та каналами доступу. Двополярний світ Багатополярність, про яку роками торочили скрізь, очікувано виявилася ширмою для побудови нового, китайського полюсу сили. Несподіванкою це стало хіба що для Росії, яка думала за допомогою танків зайняти «своє місце в світі». А також для Європи, яка, схоже, хронічно відстає у всьому, що виходить за межі захисту довкілля. Попри очевидну новизну технологічних викликів, принципово нового під сонцем не з’явилося. Ті самі два блоки, що й під час Холодної війни. І той самий вибір, що при відкритті кредитної лінії в останні десятиліття: допомога Заходу – це завжди вимоги стосовно прозорості, підзвітності, ефективного використання; допомога Пекіну – це просто, швидко, але майже завжди веде до втрати суверенітету і власності. Українцям ж варто пам’ятати, що Китай є союзником Росії, що він не зацікавлений в тому, щоб Путін припиняв свою агресію проти Заходу, а головне, що китайські інвестиції – це практично завжди відстрочена на кілька років боргова кабала і технологічне рабство. Дешевизна всіх китайських товарів забезпечена підтримкою держави і партії, а не ефективністю праці на китайських підприємствах. Для Пекіну вихід на «ворожий ринок» є радше актом агресії, ніж частиною бізнес-моделі. Тому вони й обіцяють золоті гори, після чого переоформлюють на себе порти, залізниці та іншу критичну інфраструктуру. Зрештою, нам і обирати не доводиться. Між другом нашого ворога і його суперником – це не вибір. Зате символічно в контексті Дня Незалежності: розуміти, що суверенітет в новій світобудові – річ доволі умовна. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA