Через кілька місяців після тверджень з Вашингтона про те, що Україна не зможе втримати Бахмут від натиску росіян, українські війська все ще тримаються на західних околицях міста. Оборона стала найдовшою і найсмертоноснішою битвою цієї війни. Про це пише The Washington Post. Оцінки США були похмурими ще в січні, згідно з секретними документами розвідки США, які оприлюднив Джек Тейшейра, член Повітряної національної гвардії Массачусетсу. Тоді Вашингтон попередив про можливе оточення українських військ у Бахмуті та запропонував Києву скоротити втрати та «віддати» місто. Ці застереження здебільшого залишилися без уваги, адже Київ назвав утримання Бахмута імперативом, набагато вищим за стратегічну військову цінність міста, стверджуючи, що це необхідно для підтримки морального духу нації та відмови Росії від заявлення прав на будь-які територіальні надбання. Україна тоді заявила, що продовження битви в Бахмуті підірвало силу РФ через загибель багатьох солдатів, особливо з ПВК «Вагнер». Оборона міста Український командир, який керував боями за Бахмут, полковник Павло Паліса, сказав, що його ніколи офіційно не інформували про рекомендації США щодо їх розвідданих та тоготого, як використовувати ситуацію у Бахмуті для отримання додаткової переваги. «Я не така велика риба», — сказав він, виступаючи з підвального командного центру. Натомість інший документ, що просочився в Інтернет через платформу обміну повідомленнями Discord, детально описує, як Україна може використовувати передові боєприпаси, інформаційні кампанії та технології боротьби з безпілотниками. Паліса ж пояснював свою здатність утримувати частини міста місяцями довше, ніж передбачалося, поєднанням класичної міської війни та вдосконаленої розвідки безпілотниками, включаючи глушіння сигналу. Після того, як російські війська прорвали периметр Бахмута, Паліса сказав, що відтягнув свої сили назад у житлові квартали, використовуючи дахи як «висоту» та перетворюючи будинки на протитанкові позиції. Тоді як вглибині міста обидві сторони почали в основному покладатися на розвідувальні БПЛА для цілевказівки та пристрої з перешкодами, щоб заплутати навігаційні системи супротивника. «Наш ворог дійсно успішно використовує глушіння. Якщо ми не маємо очей у повітрі, ми не зможемо вразити ворога артилерійським вогнем. Чому це важливо, тому що у нас не так багато артилерійських снарядів. Тому наш артилерійський вогонь має бути точним», — сказав полковник Паліса. За його словами, Україна також вивчала російську тактику, нещодавно застосувавши обладнання, яке маскує «базову точку» безпілотника або координати, які б виявляли місцезнаходження підрозділу, який керує пристроєм. «Якщо вони знайдуть наші дрони, це дасть їм інформацію про те, що домашня точка дрона знаходиться десь в Австралії», — сказав військовий. Коли Паліса обійняв свою посаду в середині січня, оцінки тамтешніх офіцерів підтверджували песимістичні прогнози Вашингтона. «Ці хлопці сказали: «Я не знаю, можливо, два-три тижні». Але минуло кілька місяців, а ми все ще тут, намагаючись зробити все можливе, щоб утримати місто», — сказав Паліса, підверджуючи впевненість у цій місії. Злиті в інтернет документи також припускали погіршення морального стану росіян і заохочення дезертирства за допомогою «кампанії фізіологічних операцій», підкреслюючи великі втрати у військах РФ. Інший пункт спонукав Україну націлити на масовані російські сили «покращені звичайні боєприпаси подвійного призначення» — артилерію та ракети, більш відомі як касетні боєприпаси — для протидії хвилі нападу. Захист шляхів постачання Водночас коли оборона міста в критичні моменти здавалася неспроможною, Україна неодноразово розгортала елітні підрозділи для захисту шляхів постачання та стабілізації ситуації. І хоча ця стратегія була успішною, дозволяючи Україні утримувати західну околицю міста, за словами командувачів, останніми днями лінія фронту стала дедалі нестабільнішою. Підвал житлового будинку всередині міста служить невеликим командним центром. Карти на стінах показують основну лінію фронту вздовж залізничних колій менш ніж за милю на захід, а також просування Росії з півночі та півдня в напрямку українських ліній постачання. Головна дорога, якою доставляли боєприпаси та вивозили поранених, зараз проходить у кількох сотнях метрів від російських позицій. «Відбувається такий плавний рух. Важко визначити, де саме знаходиться лінія фронту, тому що вона рухається, як желе», — сказав український офіцер із псевдо «Татарин», зазначаючи, що російські атаки вздовж фронту дозволяють їхнім силам просунутися на кілька сотень метрів, перш ніж через кілька годин бути відкинутими. Він каже, що ситуація на дорозі постійно змінюється, описуючи, як протягом дня змінюються позиції вздовж основної дороги постачання України в Бахмут і з нього. «Вранці ми можемо контролювати його, а потім можемо втратити і забрати назад. Але більшу частину часу українські сили все ще контролюють дорогу», — пояснює «Татарин». Різниця у діях української та російської армій у Бахмуті Бахмут наразі є головною цілю російської «спецоперації» на сході України. Москва заявила, що захоплення міста закладе основу для контролю над усією Донецькою областю України, де російські війська наразі займають трохи більш ніж половину області. Так, у четвер, 20 квітня, Міністерство оборони Росії заявило, що російські сили на чолі з повітряно-десантними підрозділами «зірвали спробу контратаки противника й не дали розгорнути просування підкріплення» на північ і південь Бахмута. За межами Бахмута український солдат Ян Мельников командував батальйоном, який захищав околиці міста з листопада, відступаючи на північний захід від населеного пункту, коли російські війська просувалися у нього. Він сказав, що Україна змогла продовжити бій, оскільки її командуванню на землі було дозволено «діяти з більшою автономією, ніж росіянам». Прослуховуючи перехоплені повідомлення, він сказав, що часто чув, як російські командири вимагали дозволу від вищого керівництва внести невеликі оперативні коригування, що в свою чергу сповільнювало їхні дії. «Ми можемо безпосередньо співпрацювати з різними підрозділами, і коли ми опиняємось у поганій ситуації, ми можемо покликати різні підрозділи, щоб вони нам допомогли», — сказав військовий. Опинившись у самому місті, бій майже одразу сповільнився до вуличних боїв. Часом обидві сторони тижнями боролися за контроль над кількома житловими кварталами. «Якщо дивитися на це зі стратегічної точки зору, українські сили утримують багато ворожих військ у місті. Це заважає їм виїжджати на різні ділянки лінії фронту. Ось чому ми тримаємо місто, щоб знищити якомога більше ворожих сил», – сказав Татарин. Але боротьба за Бахмут принесла значні втрати. За словами «Татарина», за останній місяць вуличні бої стали настільки інтенсивними, що багато українських підрозділів довелося вивести з міста вже за два тижні. У мінометному підрозділі на краю Бахмута солдати під командуванням Яна Мельникова сказали, що велика кількість боєприпасів, витрачених у бою, змусила випускати до шести снарядів на день, а поповнення стає дедалі ненадійнішим. Водночас полковник Паліса сказав, що нестача боєприпасів неодноразово змушувала його війська в Бахмуті відступати зі своїх позицій. «У нас недостатньо снарядів, щоб вразити їх, і я визнаю, що ми платимо життями наших солдатів. Я можу дати оцінку успіху місії лише після того, як усе буде завершено. Кожен військовий розуміє, що коли ми тримаємо місто, коли ми знаходимося всередині Бахмута, ми даємо час нашим новоствореним підрозділам на тренування та підготовку до майбутніх дій» — каже він. І хоча Росія стверджувала, що майже захопила Бахмут, але ці «успіхи» досягаються невеликими кроками коштом тисяч життів. Рішучість України утримати Бахмут також коштує дорого: місто значною мірою в руїнах. Будинки та житлові квартали були знищені внаслідок інтенсивного застосування артилерії, а вулиці, парки та сади всіяні осколками. «Я хотів би побачити місто без усіх руйнувань. Але якщо це допоможе врятувати інші українські міста, ми повинні робити те, що маємо», — зазначив Паліса. Нагадаємо, перша доба українського контрнаступу буде вирішальною і можливого стане «найдовшим днем для Збройних сил України». Такі прогнози зробив Франц-Стефан Гаді, старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень з кіберпотужності та майбутніх конфліктів.