Найближчим часом прогнозується, що Україні можуть завдати нового ракетного удару. Зробити це може союзник Росії — Білорусь. Чи наважиться Білорусь на наступ та що пророчить зустріч Путіна та Лукашенка читайте на LVIV.MEDIA. Нова ескалація зі сторони Білорусі є неминучою Авторитетний воєнно-політичний діяч Тімоті Снайдер випустив статтю: «Найважливіше про ядерну війну», де наводив аргументи на користь найважливішого висновку: озброєння України — це найкоротший шлях від ядерної війни до миру. Закінчується стаття так: «найважливіше, що можна сказати про ядерну війну — її не буде». «Сюрприз» від Тімоті Снайдера для Путіна полягає в тому, що він показав, що світ приймає бій за Україну: ніякої капітуляції не буде. Тим часом Франція, Бразилія та Канада рекомендували своїм громадянам залишити територію Білорусі. Водночас Лукашенко провів звірку облікових даних з урахуванням помилок російської мобілізації, знизив критерії придатності та проводить військові збори для тих, хто не тримав зброю в руках та інспектує бомбосховища. Звісно, що кожен свої ризики оцінює самостійно, але є певні загальні обставини, які сьогодні відомі всім: Україна чекає у найближчі два тижні масовані удари. Цілком ймовірно, що ударну хвилю нанесуть дистанційними засобами ураження з землі, моря та повітря. І така поведінка Франції, Бразилії та Канади, вказує на те, що наступає ситуація, що Лукашенко може таки втратити контроль над територією, а тому ризик є, і досить високий. З іншого боку, стає зрозумілим, що якщо з території Білорусі будуть завдані ракетні удари, підуть заходи у відповідь, і Захід демонструє, що він до цього готовий. Надання озброєння Україні дасть змогу розгромити російську армію на полі бою, і тоді використання ядерної зброї буде найменшим, що буде цікавити тих, хто боротиметься за виживання свого режиму в Москві. Перед так званим сакральним виступом Путіна 21 лютого це є «сюрпризом» для Кремля, і звичайно, неприємним: рік пройшов і світ не обрав умиротворення агресора, а обрав його знищення. Варто зазначити, що нова ескалація неминуча. Вона може бути у різній формі, і навіть катастрофічною для самого Кремля і не обов’язково саме в лютому, але її не відвернути, і Клубу демократій доведеться або прийняти бій за Україну, або капітулювати. Білорусь ще більше зближується з Кремлем Тим часом минулий тиждень для двох диктаторів (російського та білоруського) не приніс нічого позитивного. Спроба ведення військових дій на Донбасі закінчилася десятками збитих ракет, майже сотнею втрачених танків та бронемашин, а також найбільшими з початку війни військовими втратами на день. При цьому, з можливих інструментів змінити щось найближчого тижня у Кремля не залишилося майже нічого. Звичайно, можна спробувати повторити те саме, помноживши кількість ракет і людської сили, додати кілька напрямків прориву, але основної проблеми це не вирішить. Адже, основна проблема для Кремля — це відсутність чинника несподіванки і, загалом, готовність України до найгірших сценаріїв. Іноді атакуючі колони ворога, навіть не доїжджають до поля бою. Причому складається враження, що деякі спеціально їдуть на мінне поле, щоб не бути знищеними вогнем української артилерії, даючи шанс вижити екіпажу, що вказує на доволі високий рівень деморалізації ворога. Відповідь на ці дії наперед заготовлена як в Україні, так і по лінії її союзників. Кожна така самогубна атака Росії, зменшує кількість прихильників Путіна в Європі, пояснюючи навіть «найпроплаченішим», що з терористами не вдасться домовитися. Разом з тим, спостерігається поглиблена інтеграція Білорусі з Росією, оскільки Лукашенко зустрінеться з Путіним. Саме з цією метою 13 лютого відбувся візит глави МЗС Угорщини до Мінська. Тобто Угорщина внесла лепту в прискорення інтеграції Білорусі в кремлівську систему координат. На тлі цього кремлівська пропаганда почала порівнювати сьогоднішню ситуацію на фронті із 1943 роком, мовляв, тактичні успіхи України не скасовують стратегічної поразки. Також слід зазначити, що в 1943 році трапилося ще одна важлива подія — Італія вийшла із союзу з Рейхом, зрозумівши, куди все йде. Після чого на помсту за зраду Рейх навіть потопив італійський лінкор. Отже, для Лукашенка — це дійсно 1943 рік. Проте, наратив 1943-го року стосується не тільки для Білорусі, але й Угорщини, адже всі ці проросійські жести з боку нинішнього угорського уряду — це лише плата за дешевий газ. Оскільки у практичній площині Будапешт поки що «палець об палець» не вдарив заради Москви, адже у підсумку Орбан все одно підтримує всі європейські санкції проти Росії. Нагадаємо, США попереджають Україну про переломний момент війни, а також розуміють, що з наближенням першої річниці повномасштабного вторгнення Білий дім побоюється, що потік зброї буде важче знайти.