Нещодавно секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов заявив, що українську мову варто перевести на латинську абетку. Заява викликала шквал запеклих дискусій і стала черговим витком «азбучної війни», яка триває в Україні ще з ХІХ століття. Битва цивілізацій В інтерв’ю Радіо Свобода секретар українського РНБО наголосив, що Україна має не тільки запровадити англійську як другу мову, але й позбутися кирилиці і перейти на латиницю, бо саме цією абеткою користується весь "цивілізований світ". "Dyakuyu usim, xto prochy'tav abo posluxav moye interv'yu "Radio Svoboda", – написав Олексій Данілов у своєму пості, демонструючи прихильність латиниці на практиці. Заява Данілова стала спусковим гачком для звинувачень з боку опозиції та націонал-патріотів. Пропозицію представника команди президента Зеленського важко назвати "інформаційним вкидом". Ще кілька років тому ідеї переходу на "латинку" лунали й з табору Порошенка. У 2018 році тогочасний міністр закордонних справ Павло Клімкін пропонував обговорити можливість запровадити в Україні латинку поряд із кириличною абеткою. Заява Данілова актуалізувала столітню мовно-історичну дискусію, яка тягнеться коренями в тисячолітню давнину – до ІХ століття, до початків Київської Русі і формування слов’янської писемності. А також реанімувала кілька історичних спроб перевести українську мову на латинську абетку в ХІХ столітті. Передісторія Ще у XVII–XVIII століттях було поширеним використання латинки для української мови на Правобережжі, друковані українські тексти латинською абеткою траплялися навіть у Харкові. Перша стандартизована латинська абетка для української мови була створена у 1834 році. У своїй основі вона мала польський правопис, який не прижився, хоча іноді вживався для друку українських книг в Австрії, міжвоєнній Польщі та навіть під час Другої світової війни. Другу спробу запровадити латинку для українського правопису була у 1859 році вже на основі чеської орфографії. Проєкт латинізації української мови чеського славіста Йосифа Їречка, опублікований Міністерством культури і освіти Австрійської імперії, на думку автора, мав сприяти розвитку сучасної української мови шляхом її відокремлення від архаїчних церковнослов'янських та нових російських впливів. Проте ця ідея також не набула поширення. Водночас, на Закарпатті у XIX–XX ст. для українського книгодрукування використовували також угорський правопис. Угорська влада тоді його запроваджувала примусово, забороняючи писати кирилицею. Тоді такі мовні реформи викликали спротив з боку більшості української інтелігенції, а численні дискусії на цю тему називали "азбучними війнами". Ідеї латинізації української мови звучали навіть в СРСР у 1920-х – на початку 1930-х років. Більшовики, які тоді орієнтувалися на інтернаціональні цілі, в рамках кампанії латинізації, перевели на латинський алфавіт 69 мов малочисельних народів Росії, що використовували арабицю або ж не мали міцних традицій писемності. У 1927 року під час Всеукраїнської правописної конференції в Харкові навіть провели голосування мовознавців щодо прийняття латинки як частини українського правопису. Утім цю ідею тоді не підтримали. Доволі популярною ідея української латинки стала в середовищі української еміграції в Америці, Європі та в Австралії. У такий спосіб вони також прагнули модернізувати і вестернізувати українську мову та вивести її з під орбіти впливу Москви. "Латиністи" на старті Коли Україна здобула незалежність, невеликі групи інтелектуалів, переважно у Львові, просували ідеї латинізації української. Вони навіть робили практичні кроки для втілення цієї ідеї. Зокрема, одним з ініціаторів латинізації став незалежний український культурологічний часопис "Ї", в якому передмову до кожного номера написано кирилицею та латинкою, а також окремі статті в часописі надруковані латинкою. Часопис, як частина європейської мережі культурологічних часописів «Eurozine», невдовзі стає популярним львівським майданчиком інтелектуальних ініціатив, який очолив відомий львівський філософ, культуролог та політолог Тарас Возняк. Штучно створена кирилиця Сучасні прихильники української латинки переконані, що українцям не треба триматися за кириличний шрифт ні з історичних, ні з прагматичних міркувань. На думку прихильників латиниці, кирилиця – взагалі не є українським національним винаходом, оскільки була штучно створена грецькими діячами Кирилом і Мефодієм для слов’ян Балканського півострова. А в тогочасній Україні, мовляв, тоді існувала власна, докирилична слов’янська писемність – так звані "черти і різи", про які згадують численні арабські автори і сам Кирило. А грецькі творці слов’янської писемності спочатку створили глаголицю, яку лише пізніше, після смерті Кирила і Мефодія, їхні учні замінили кирилицею. Популярний публіцист Микола Рябчук пише, що "хитрі греки підсунули нам цю халепу і відірвали на тисячу років від цивілізованішого світу. Було б це щось справді "наше" (як грузинське-вірменське чи івритське), можна було б повідстоювати. А боротись за грецьку вигадку для диких слов'ян – I'm giving up. Для цілого світу "наша" кирилиця – Russian, як і православ’я, зрештою. Ми все одно цієї боротьби з Москвою не виграємо – ні за кирилицю, ні за православ’я. Не та вагова категорія (та й населення – не те). Інша річ – що запроваджувати латинку треба розумно, поволі, паралельно з кирилицею (як у Сербії). І, звісно, з інтенсивною англізацією – щоб та латинка в українській мові наших диких слов’ян не надто лякала. А боятись "розколу" – то й декомунізації не тре було починати:)". Сучасна кирилиця – взагалі не та кирилиця, якою користувалися в часи Київської Русі. "Тодішня абетка містила багато букв, якими ми сьогодні не користуємося, тому жоден українець без підготовки не зможе відразу прочитати стародавні документи» – зазначає сучасний публіцист та прихильник української латинки Василь Стефаник. Добру половину старих кириличних літер, яких тоді було 43, було замінено численними мовними реформами в пізніших століттях, тож тисячолітньою традицією тут і не пахне. Інформаційний аргумент Прихильники латиниці твердять, що в сучасну інформаційну епоху Інтернету та домінування латинської абетки у всьому світі, українцям краще писати і читати одними літерами з цілим світом. Завдяки латинці іноземці зможуть знайти більше інформації про Україну. Українцям не треба буде постійно переключатися на різні розкладки клавіатури, що може значно пришвидшити процес навчання, – стверджують "латиністи". Ще один аргумент: навіть Казахстан та Узбекистан перейшли на латиницю, щоб бути разом з цивілізованим світом і далі від Москви. Тож Україні також не варто залишатися в одній компанії з Росією, Білоруссю, Киргизстаном, Таджикистаном і Північною Македонією, – кажуть прихильники латинської абетки. "Захисники традиції" Противники "латинських ініціатив" апелюють до традиції та національної ідентичності. Наголошують, що ідеєю латинського алфавіту влада лише створює додаткові розколи в українському суспільстві. А дехто навіть стверджує, що, можливо, в такий спосіб суспільну увагу українців відволікають від чогось важливішого. "Кирилиця – наша тисячолітня традиція, наш історичний спадок. Понад тисячу років українська культура створювалася нею. Вона не запозичена, як арабське письмо у тюрків чи кирилиця у казахів, які, коли перейшли на латинку, – змінили одне запозичення на інше. Латинську транслітерацію мають усі мови світу – тому її слід мати і для української. Фонетично близьку до оригіналу, зрозумілу для міжнародного читача та стандартизовану. Але як греки, корейці, євреї, вірмени чи грузини пишаються власними абетками та не міняють їх на латинку – так і нам належить зберігати кирилицю", – наголошує архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій Зоря. Сьогодні в світі панує латинська абетка, а завтра, можливо, буде китайська – ми тоді також будемо змінювати свою тисячолітню абетку на догоду модним глобальним віянням? – запитують противники змін української абетки. Проблема транслітерації Досі не вирішена проблема транслітерації та загальноприйнятої версії латиниці для української мови. На основі чийого правопису будемо писати українські слова та звуки: англійського, польського чи чеського з їхніми крючками та шапочками над літерами? Як правильно буде написати, до прикладу, "Ще не вмерла України ні слава, ні воля"? "Szcze ne wmerła Ukrainy ni sława, ni wola" за проєктом Лозинського чи "Šče ne vmerla Ukrajiny ni slava, ni voľa" за проєктом Їрченка? А може "Shche ne vmerla Ukrainy, ni slava, ni volia" на основі англійської чи «We ne vmerla Ukra'iny ni slava, ni vol'a» за проєктом, який вважають "найоптимальнішим"? Не факт, що після років дискусій, українські мовознавці зможуть обрати прийнятний варіант, який передасть латинкою всі тонкощі нашої мови. Наприклад, щоб літеру «Щ» не довелося писати чотирма літерами латинки. У нас немає уніфікованих підходів щодо передачі латиницею цілої низки українських звуків. Порозумітися поколінням Ви хочете, щоб ціла країна одного ранку прокинулася неграмотною і не вміла правильно прочитати написане українською, але латинськими літерами? – запитують критики латинської абетки для української мови. "Латинізація" української мови може розірвати зв'язок між поколіннями: батьки чи дідусі з бабусями не розумітимуть, якою мовою діти роблять уроки. Столітня спадщина культури, твори літературних класиків будуть незрозумілими або недоступними, адже будуть десятиліттями перекладатися. Не всі твори шкільної програми з української літератури вдасться перекласти за десятиліття через банальну відсутність грошей. Що робити з літературою У випадку "латинізації" української мови мільйони книжок і творів доведеться передруковувати на нову абетку, що спричинить величезні, багатомільярдні, і зовсім недоречні витрати в часи війни та економічної кризи. Доведеться переписувати всі підручники, весь освітній матеріал, документацію, закони. Дуже складно уявити, які зусилля та ресурси потрібні, щоб реалізувати цю ідею – зауважують прихильники кирилиці. "Латинізація" = русифікація "Латинізація" посилить русифікацію - ще один аргумент противників нововведення. У країні може поглибитися лінія мовного розколу. Це, як наслідок, посіє ворожість російськомовних до україномовних співгромадян та симпатиків євроінтеграції. Старше покоління, люди середнього віку, особливо в східних регіонах, не сприйматимуть нової абетки і читатимуть знайомою кирилицею – тобто перейдуть на російський контент. Звична кирилична російська для багатьох буде простішою у використанні, аніж незнайома латинська українська. Зміна абетки не допоможе спільному руху до Європи, а навпаки – посилить русифікацію. Зміна абетки не захистить нас і від російської агресії, адже в ХХ столітті Москва нападала і тягнула в орбіту свого впливу країни, які мали відмінну від кирилиці абетку: Грузія, Польща, Естонія, Литва, Латвія, Молдова, і навіть Східна Німеччина. Відмова України від кирилиці лише ствердить російські імперські претензії на спадщину Київської Русі. У Києві писали кирилицею ще тоді, коли на місці теперішньої Москви були болота. Тож було би нелогічно відмовлятися від кирилиці лише тому, що нею сьогодні користуються росіяни – наголошують прихильники традиційної української абетки. Замість висновків Якщо утилітарне значення питання зміни алфавіту має на меті зближення України з Європою, краще іти іншим шляхом. Щоб стати ближчими до західних держав, Україні потрібні насамперед економічні реформи, чесні суди та боротьба з корупцією. Саме це дозволило таким державам як Японія, Південна Корея чи Тайвань досягти цивілізаційного рівня Заходу без зміни своїх тисячолітніх систем писемності чи національної ідентичності. Зміна форми, замість зміни суті, ще ніколи не призводила до успішних результатів.