Повернення «азовців» до України залишається центром всіх топових новин. При цьому світові ЗМІ розглядають це питання виключно, як таке, що не має відношення до України, а як те, що має відношення до Росії та Туреччини. Довідково. Bild: Ердоган двічі обдурив Росію. По-перше, дозволив командирам «Азова» повернутися до України. По-друге, висловився за членство України у НАТО. Також Києву поставлять до 70 турецьких самохідних гаубиць. Більшість політологів зійшлись на тому, що Ердоган так намагається показати: якщо Росія хоче чогось від Туреччини, то вона має запропонувати їй щось більше, а сам турецький лідер залишається вірним тільки самому собі. Тим часом в самій Росії всіма можливими способами продовжують намагатися зам’яти історію з «азовцями». Жодної хвилі запеклого обурення не піднімається. Це ніщо інше, як латентний сигнал, що Кремль нібито все-таки був у курсі, і рішення Ердогана так чи інакше було «узгоджено». Окремо серед наболілого слід відмітити, що на тлі теми з «азовцями» почали просочуватись цікаві дані, що Ердоган замахнувся на Запорізьку АЕС, в частині що стосується передачі станції під контроль МАГАТЕ. Більш того, що все це нібито вже узгоджено з Гроссі, який наразі хоч і відмовляється коментувати цей трек, але і не спростовує його. Тим часом, у спробі протягнути час до понеділка, щоб змістити акценти з «Азова», кремлівець Медведєв змінює, не надто вдалий для Росії перебіг подій. Мова йде про погрозу Медведєва нанести прямі ракетні удари по українських АЕС та об’єктах у Східній Європі, нібито через те, що Україна намагалась натовськими ракетами атакувати Смоленську АЕС. В результаті чого конкретизована загроза українським та європейським АЕС з боку Кремля стає саме тим пазлом, якого до цього не вистачало МАГАТЕ для вирішального повороту в кейсі із Запорізькою АЕС. І розуміючи те, що Анкара стає для Росії надто важливою у геополітичному плані, тобто її другим сюзереном, Гросі віддає цей «пазл» Ердогану. Прямим підтвердженням цього висновку став той факт, що Президент Туреччини на тлі «медведевських погроз» попросив лідерів країн ЄС дати чіткий і рішучий сигнал щодо підтримки вступу Туреччини до Євросоюзу, а також зателефонував Президенту США і повідомив Байдену про своє бажання пожвавити процес вступу Туреччини до ЄС, та домовився про індивідуальну зустріч на саміті НАТО для обговорення відносин між двома країнами. Довідково. Ердоган обговорив з Байденом питання членства України в НАТО та постачання літаків F-16 — адміністрація президента Туреччини. Більш того, з метою демонстрації Байдену свого впливу на Росію, в ролі нового більш впливового сюзерена аніж Китай, Глава МЗС Туреччини обговорив з Лавровим ситуацію із «зерновою угодою». Тобто обговорювалось не питання «азовців», яке так вчора і сьогодні обурює і штормить Кремль, а «зернову угоду». Таким чином Туреччина показує, що не бажає обговорювати «азовців» — це політичне рішення Ердогана, і йому абсолютно байдужа позиція Кремля та його обурення. Іншими словами, Ердоган по лінії МЗС наказав Москві підписати «зернову угоду» посилаючись на те, що роль Росії в цій угоді — це лише формальність. Туреччина дає команду: Росія або виконує її або не виконує, але тоді Ердоган проводить угоду через інші структури і угоду все одно буде продовжено: без умов з боку України та Туреччини, але з новими умовами для Росії. Це дійсно неймовірний поворот подій, оскільки поява другого сюзерена для Росії може спровокувати появу нових дестабілізуючих факторів в хаосі світової турбулентності, як-то «ревність» з боку Китаю. Адже не даремно Глава ЦРУ США Вільям Бернс поспішив заявити, що «Китай — це єдина країна, яка здатна змінити світовий порядок». Що стосується дій ворога та його союзників А тим часом про появу нових дестабілізуючих факторів в Росії повідомив Президент України, який заявив, що «є чіткий сигнал, що в Росії невдовзі може бути черговий заколот». У результаті чого у нас є всі підстави розмірковувати над тим, що вищесказане в першій частині напряму взаємопов’язане із заявою Володимира Зеленського в другій частині нашої доповіді. До цього також треба додати про переміни які відбулись в Кремлі, принаймні про це повідомляє британська Daily Mail, яка зазначає що Путін зняв Герасимова з посади «командувача російськими силами» в Україні та призначив на цю посаду українського манкурта уродженця Донецької області «генерала Тєплінського». Призначення це цікаве тим, що окрім того що Тєплінський манкурт, російські ЗМІ його тісно пов’язують із Пригожиним, який кілька разів гарно відгукувався про «Тєплінського» на відміну від «герасимова». А це означає ніщо інше як те, що Пригожин припинив марш на Москву з банальної причини — Кремль пішов на умови Пригожина. Нагадаємо, що перед цим Пригожину повернули всі речі і гроші які у нього конфіскували під час обшуків. У підсумку ми отримуємо доволі цікаву картину в якій до цього не вистачило одного пазлу (фактору) — появу другого сюзерена Росії — Туреччини, яка стає ефективною альтернативою китайського впливу на кремлівську систему влади. Бо саме своїм одноосібним впливом на Кремль Пекін аргументував Вашингтону під час воєнно-політичних торгів, як щодо України так і щодо Тайваню. Довідково. Заява Президента України відносно китаїста Трампа який обіцяв закінчити війну за 24 години: «…бажання має ґрунтуватися на реальному досвіді, адже Трамп мав у своєму розпорядженні цей час, але в нього, мабуть, були якісь інші пріоритети». Повернення в кремлівську орбіту Пригожина означає, що Китай ще більше розчарований діями Путіна і якщо далі пустити ситуацію на самоплив, Пекін може позбутися не тільки васального підпорядкування Росії та всецільного доступу до її ресурсів, але й важелів впливу на США, адже недарма Президент України поряд із «кремлівським заколотом» згадав і про Трампа, якого схоже на те досі рятує виключно китайський чинник. Отже ми фіксуємо ознаки того, що Пекін готовий до перезавантаження Кремля. Де додатковим підтвердженням зазначеного є відмова Президента ПАР у проханні Москви провести саміт БРІКС — віртуально, через те, що за Путіним полює Гаага. Нагадаємо, що Кремль до цього просив гарантій безпеки для Путіна, але ПАР їх не надав. Сьогодні ПАР наполягає на очному проведенні саміту БРІКС, де приїзд або не приїзд Путіна призведе до перезавантаження кремлівської системи, якщо це не відбудеться раніше. Висновки 1. Туреччина та Україна напередодні саміту НАТО дуже серйозно зіграли на загострення та зробили хід, який суттєво погіршив можливості для маневру Росії. Тим часом, Ердоган вже тричі максимально зневажливо принизив Путіна: «Україна в складі НАТО»; «азовці»; «зернова угода». 2. Анкара та Київ показали, що «зернова угода» збережеться, навіть якщо Росія з неї вийде. Турецькі ВМС забезпечуватимуть безпеку коридорів для суден, а Київ буде далі діяти, як морський, так і сухопутний транзит. В той час, як Кремль зараз більше переймається безпекою Криму і займається підготовкою його оборони. 3. Можливостей Росії якось реагувати, крім пустих слів, практично немає, бо Москва надто зав’язана на Туреччині. Адже Анкара визначає всі транспортні і фінансові канали Росії зі світом. До всього цього Туреччина серйозно контролює Закавказзя, впливає на ситуацію в Сирії та Лівії. В той час, як конфлікт Москви з Анкарою стане катастрофою відкриття другого фронту. 4. Отже Туреччина активно починає втручатися у російську політичну повістку та стає альтернативою китайського впливу, чим підштовхує Пекін до перезавантаження Кремля.