Український спорт не може жити без скандалів та гучних заяв. Поки українська футбольна збірна боролась на Євро-2020, команда з пляжного футболу брала участь у відборі на Чемпіонат світу. Успішно його пройшла і з другого місця кваліфікувалась на турнір (вперше за 8 років), який буде проходити з 21 до 29 серпня в Москві. Поки тривав відбір, ніхто не ставив питання: чи варто в разі успіху їхати в Росію. Навпаки, збірній ставили завдання пробитись на форум. Але через дев’ять днів після кваліфікації, в Асоціації пляжного футболу заявили, що відмовляються від поїздки. Роздуми функціонерів команди не встигли перетворитись у черговий "срач". По-перше, майже ніхто не звернув увагу, що Україна виборола право змагатись на ЧС. По-друге, всі рішення тримались у таємниці до останнього й інформаційне напруження тривало не більше кількох годин. Та чергова поїздка/не поїздка українських спортсменів на змагання в Росії чітко показує проблеми, які є в нас та організаторів чемпіонатів світу, Європи й престижних спортивних турнірів. Спорт=політика Спорт – це завжди політика. Він ніколи не був поза нею і не буде. Це один зі способів показати свою перевагу, силу та домінування. Дивно слухати про "спорт поза політикою", коли йдеться про поїздки в Росію, яка чи не найбільше використовує спортсменів у політичних цілях. І немає значення, що це за турніри і якого рівня. Олімпійські ігри 1936, 1980 та 2014 року показували, що для тоталітарних режимів спорт – це один з перших інструментів їх політики на міжнародному рівні. Бажання розділити ці дві сфери – зрозуміле і навіть логічне, але малоймовірне. Українські спортсмени отримують фінансування з державного бюджету, а часто ще й з обласного і місцевого. Чи можуть люди, які живуть коштом податків українців, мати нейтральну позицію або просто мовчати? Можуть! Але тоді краще забрати в них фінансування. І як спорт може бути поза політикою, коли, наприклад, члени олімпійської збірної України є депутатами Верховної ради та органів місцевого самоврядування? Політика – це не верхній одяг, її не можна зняти в потрібний момент, щоб стало комфортніше. Наголошувати на тому, що війна – це все політичні ігри – теж неправильно. Війна є безсиллям політики. Якщо країни воюють, то значить, що політики не домовились. Але в нашому випадку і цього не було. Росія – агресор, що окупував частину країни. І закривати очі на це означає забути, що ти живий і розвиваєшся тільки тому, що хтось помер на фронті. Гроші є гроші Скільки би в Європі та світі не говорили про те, що Росія агресор, що там немає свободи слова чи вбивають ворогів режиму – гроші не пахнуть. Після Грузії, Криму, Донецької та Луганської областей, Сирії та Центральної Африки, коли Росія приходить з великою сумою грошей, їй дозволяють провести чергове змагання. Поки англійці не могли потрапити на матч футбольного Євро своєї збірної в Італії, в Росії спокійно проводили гру під час нового спалаху ковіду. Міжнародним організаціям начхати на смерті людей, агресію росіян та дотримання прав людини. Даєте гроші – отримуєте турніри й навіть можете впливати на політику організації. Рішення УЄФА щодо форми футбольної збірної України чітко показало страх втратити контракт з Газпромом. Тому нашим федераціям, асоціаціям та міністерству закордонних справ треба активізувати свою діяльність, щоб великі турніри не віддавали Росії. Так, були новини: в Росії забрали можливість провести якийсь чемпіонат. Для прикладу Чемпіонату світу з боротьби у 2022 році не буде. Але це не результат тиску чи маленька перемога. Чемпіонат перенесли на 2023 рік, а не забрали взагалі. До того ж є рішення Спортивного арбітражного суду, що передбачає заборону на проведення ЧС до 16 грудня 2022 року через допінг скандали. "Своя правда" Усі учасники обговорення про те, їхати чи не їхати на змагання в Росію, мають свої аргументи, які видаються логічними та зрозумілими. Але захищаючи власні позиції,не враховують думку іншої сторони. Не буває дня без ночі й навпаки. Не можна завмирати у напівпозиції та чекати, що її всі зрозуміють. Якщо ставити у центр тільки себе чи свої інтереси, не варто очікувати сприйняття іншими. Ігноруючи протилежну позицію – наражаєтеся на конфлікт. Не можна спортсменам говорити тільки про те, що їхня кар’єра коротка, що їм треба здобути результат і водночас забувати, що йде війна. Асоціаціям і міністерствам треба приймати зрозумілі рішення, а не як флюгер рухатись за течією повідомлень у ЗМІ. Звернули увагу – не їдемо; ніхто нічого не пише – поїхали. Міністерство без позиції Міністерство спорту України з 2014 року немає чіткої та зрозумілої позиції щодо поїздок наших спортсменів на змагання в Росію. Якщо немає інформаційного шуму, вони мовчать; якщо він з’являється, то хтось з міністерства висловлює якісь думки. Часто це особиста позиція міністра, заступника чи держсекретаря, але аж ніяк не позиція відомства. Було рішення міністерства про те, що вони не фінансуватимуть поїздки атлетів на змагання в Росію, але не можуть їм заборонити їхати за власні кошти чи гроші спонсорів. Та опісля наші спортсмени не просто їхали туди, а й отримали відповідне фінансування. Збірна України з важкої атлетики "розірвала" Чемпіонат Європи, виграла загальнокомандний залік. Після цієї перемоги всі мовчали про поїздку, тільки тішились посту атлета Дмитра Чумака з цитатою пісні у якій є слова "Москва згоріла". Виходить, що їхати на змагання можна, але тихо, без шуму, і тільки в разі перемоги чи значного успіху починати про це говорити. Така напівпозиція міністерства робить спортсменів заручниками. Вони не розуміють: як планувати сезон, на що розраховувати й чи є взагалі сенс брати участь в кваліфікаціях, якщо головне змагання відбуватиметься в Росії. До чого тут великий футбол Асоціація пляжного футболу не пояснила причини, а просто повідомила, що команда не поїде. Більше деталей написав Владислав Ващук, віцепрезидент Асоціації. У його повідомленні акцент на тому, що «Росія не може забезпечити безпеку для нашої збірної на своїй території». Асоціація є громадською організацією і могла спокійно проігнорувати рекомендації міністерств, про які вони говорять. Водночас вони є колективним членом Української асоціації футболу, яка перед Євро вирішила хайпанути на формі збірної. Форма класна і змістовна. Але саме агресії росіян тепер бояться керівники Асоціацій за підсумками всіх скандалів перед Євро-2020. Виглядає, що є пріоритетний вид спорту і заради нього жертвують іншим. Патріотизм "Круто, коли на змаганнях в Росії прозвучить український гімн", - це узагальнена цитата тих, хто виступає за участь наших спортсменів у змаганнях на території окупанта. Це і правда, і головна проблема. Бо на звучанні гімну патріотизм не закінчується. Можна виграти медаль, заспівати славень, а потім написати пост в соцмережах російською мовою про те, що спорт поза політикою, росіяни класні, дуже добре до нас ставляться, а ми взагалі братній народ, яких посварили політики. Тому коли йдеться про спортивні поїздки на територію ворога, треба більше думати не про прапор і гімн, а про те, яку позицію транслюють наші атлети. Якщо вони говорять, що Росія агресор і окупант, вбиває українців та порушує права людини, то ти розумієш, що в Росію поїхав виступати українець, а не малорос. Утім більшість атлетів бояться вголос заявляти свою позицію або вживають загальні фрази "спорт поза політикою", "вік спортсмена дуже короткий, тому треба використати всі шанси". Тому, почувши позицію віцепрезидента Асоціації Владислава Ващука, і можна подумати, що настрої в команді якраз в межах цих загальних фраз. Подальші пояснення з акцентом на безпеку дають підстави говорити про те, що у команди немає (або про це мовчать) патріотичної чи проукраїнської позиції. Нам давно варто виробити єдині правила поведінки міністерств, асоціацій та федерацій. Розуміти ризики, як безпекові так і спортивні (наприклад, не брати участі в Олімпіаді). Визначитись: їдемо чи ні. Якщо їдемо, то забрати маніпуляції та спекуляції на патріотизмі. Міністерство культури та інформаційної політики має виробити стратегію комунікації нашої позиції та підготувати атлетів. Поки цього не зроблять, то щоразу ми будемо отримувати скандали та сварки, а їх масштаб буде залежати тільки від престижності виду спорту та популярності спортсменів.