Реформу СБУ, транш від МВФ чи зміцнення гривні найактивніше обговорюють впродовж останніх тижнів в Україні? Ні, обговорюють книгу, яку написала колишня прессекретарка Володимира Зеленського - Юлія Мендель. Навколо неї багато дискусій, але проблема в тому, що більшість книгу не читали. Висновки та судження роблять тільки опираючись на особу авторки. Включатися в таку дискусію немає сенсу. Читати чи ні? Чи варто читати книгу й очікувати інформації, проблематики та подачі рівня Вінстона Черчилля, Джона Рокфеллера чи Мішель Обами? Ні! І це - логічно. Не варто порівнювати непорівнюване. Книга Мендель – це, швидше, спосіб українки 30+ сказати те, що вона думає, не зважаючи на хейт. Було би добре, якби вона таким чином спровокувала інших колишніх службовців, особливо тих, які працювали у владі у 2014 році, на свої розповіді. До прикладу, історія від Дмитра Шимківа, ексзаступника голови Адміністрації президента, була би дуже цікавою. Топменеджер, який пішов на Майдан, а далі в команду президента, його світогляд та рефлексії будуть корисними для широкої аудиторії. Була книга "Четверта республіка" від Бориса Ложкіна, керівника адміністрації президента Порошенка. Але вона має співавтора – Володимир Федорін, редактор журналу Forbes. А її мета зчитувалась дуже чітко – "вийти сухим із води" та зробити заділ на потенційну політичну кар’єру. У Мендель цього не видно. Сумніваюся, що вся книга буде цікава пересічному українцеві, але кожна соціальна група може знайти тут щось своє. За загалом книга занадто "кострубата", щоб зацікавити своїм змістом багатьох читачів. І це одна з проблем авторки, про які буде нижче. Реакція на книгу Серед відгуків тих, хто прочитав книгу, теж є тенденція оцінювати її лише з політичної точки зору, пропускаючи через о́брази Зеленського та Порошенка. Дуже часто те саме робить і авторка, але не варто все так спрощувати. Книгу Мендель можна розглядати під різними кутами. Точно будуть (вже є) ті, що братимуть окремі фрази та речення для висміювання. І з цим не буде проблем, бо п. Юлія багато такого написала. Але багато знайдуть для себе цікаву інформацію про діяльність української влади в останні два роки. Читаючи книгу, мене часто не покидало відчуття, що десь я це вже чув, хтось говорив в такому ж стилі або так само бачив корінь всіх проблем. Книга часто транслює точку зору окремих соціальних груп чи інформаційних бульбашок. Там можна побачити як медійний та інформаційний дискурси впливають на бачення ситуації і подальшу реакцію людей. Що не так з книгою Роботу Юлії Мендель не можна чітко назвати мемуарами, автобіографією, есеїстикою чи аналітикою. Це такий собі мікс. Місцями читаєш цікаві й змістовні думки про Україну й ситуацію тут, але вони нікуди не приводять, вона не спонукає рефлексувати чи робити висновки, а просто плавно переходить до чогось іншого. Читаючи, складалося враження, що авторка, коли писала книгу, не могла визначитися хто вона: журналістка, яка вдумливо пише матеріал; блогерка, що пише черговий пост в соцмережах; чи прессекретарка президента, завдання якої відвести інформаційний удар від керівника. Постійні перепади стилю та стрибання думки не дозволяють сприйняти книгу однозначно. З одного боку вона щира, коли говорить про себе і свої проблеми, а з іншого - користується загальними фразами політичного протистояння таборів Зеленського і Порошенка. Хвалиться своєю українською, але так само розписує, що є (точно була) споживачкою російського продукту. Намагається розібратися в мовному питанні, бідності та інформаційній гігієні, але сама використовує стереотипи й демонструє нерозуміння державних процесів. З одного боку, нібито (трохи) відкриває залаштунки (принаймні для тих, хто не слідкує детально за політикою), а з іншого - уникає тем, які реально цікавлять українське суспільство зараз (чи хоча би журналістів і активістів). Біль та розчарування В Україні досі розділяють суспільство за віком на кілька груп, але вони мають дуже великі проміжки. Для прикладу, молодь - це усі, кому від 14 до 35 років. Як багато спільних проблем, турбот та потреб ви знайдете у чотирнадцятирічних і тридцяти п’ятирічних? Питання риторичне. Та потрібно звужувати межі вікових груп, коли йдеться про звички, бачення чи розуміння суспільно-політичної ситуації. Книга Мендель – це яскравий приклад світогляду та позиції багатьох українців віком від 25 до 35 років. Це люди, які вже у свідомому віці пережили дві революції. І якщо в першій брали участь часто опосередковано чи як спостерігачі, то до Революції Гідності або докладали зусиль, або були яскравими противниками. На час, коли вони могли бути успішними та молодими, припало багато змін та проблем: війна, нові виклики та можливості. Це покоління зараз має брати відповідальність за процеси в країні, але є кілька але. Ми не можемо визначитись з власною позицією, все зводимо до політики та сильно узагальнюємо або спрощуємо. Однозначні відповіді можуть бути якщо йдеться про війну чи окупацію, безпеку і життя. Хоча й тут русофіли не погодяться. Завжди будуть різні точки зору, сприйняті ситуації та реакції на події. Авторка, як і багато українців, все спрощує та узагальнює. Винен - не винен Порошенко, хороший чи поганий Зеленський? Не можна будувати країну, розвивати економіку та виховувати молодь, виходячи з таких «світоглядних вершин». Так ми приречені на вічний пошук ідеального лідера та очікування чуда замість активної роботи. Якщо кидатися у крайнощі, результату не досягнеш. Нове обличчя нової країни У цій фразі на обкладинці книги заховано значно більше, ніж пафос авторки та бажання привернути більше уваги. Саме так частина суспільства намагається сприйняти Україну: ділить на до та після 2014 року. Просто в кожного, хто ділить, - різні головні герої та змінотворці, але загальні акценти й моделі поведінки - однакові. Авторка не лише виділяє Україну після Майдану, а й поглиблює це бачення з приходом до влади Зеленського. Її опоненти роблять те саме, але виділяють Порошенка. Проте всі вони помиляються і намагаються написати нову історію, забувши про старі проблеми. Так, у 2014 році українці та Україна змінили свій курс розвитку, але рухаються туди дуже повільно. У нас залишились старі проблеми, світогляд, культура та бажання. Ці "гирі" стримують нас від швидкого руху. Ми ніби рефлексуємо та обдумуємо проблеми і їх вирішення. Та загалом активна частина суспільства, незалежно від політичного табору, не хоче звертати увагу на всі проблеми, які до нас прийшли з періоду до 2014 року. Не можна просто забути все те, що було до Майдану і війни. Поки не позбудемося фантомних болів, не зможемо ефективно розвиватись в майбутньому. Замість висновків Те, що книга з’явилась, позитивний момент. Є що обговорити, про що дискутувати та рефлексувати. Але бажання політизувати й спростити чи узагальнити - зводить усе нанівець. Структура книги не дасть їй шансу стати популярною серед широкої аудиторії, проте добре показує інформаційний хаос в головах українців. Ми здатні на глибокі думки й самопожертву, але водночас все спрощуємо та очікуємо чуда. Готові зрозуміти важкі міжнародні процеси, але проблеми у себе під носом ігноруємо. P.S. Читати завжди корисно і немає значення, яка це книга. Головне, які висновки ви з неї робите.