Росія вчергове атакує Європейський Союз біженцями. Тепер не за допомогою режиму Асада, а руками Лукашенка. Росія знову "посередник" По суті, це — повторення сирійської схеми, але відвертіше, і маршрут несподіваний — фактично "північний потік". Є в Путіна у цьому випадку і "моральна" (якщо це слово можна до нього застосовувати) перевага — цьогорічні біженці тікають не через дії російських військових, а радше через бездіяльність американських. Європейські лідери теж не вигадали нічого оригінального. Німецькі політики наголошують на правах і гуманності, але нагадують, що між Німеччиною і зовнішніми кордонами ЄС існують країни, яким цю гуманність слід проявити насамперед. Тоді це була Угорщина, тепер — Польща. Або пробують залагодити проблему ще на далеких підступах, наприклад, у Туреччині для сирійських біженців мали бути побудовані комфортні і безпечні табори. Немає нічого нового і в реакції на кордонах Євросоюзу. У прикордонних країнах-членах Унії підігріваються ізоляціоністські настрої, і щоб побачити Польщу майбутнього (якщо задум росіян спрацює), варто придивитися до Угорщини теперішнього. Сусіди-союзники ЄС (Туреччина і Україна) так само не в захваті від перспективи стати перевалочним пунктом з примарним майбутнім. Раніше, коли Москва пакостила на території ЄС, росіяни завжди активно комунікували. Вони говорили: "ви ж за демократію — чому ви не садите за стіл переговорів представників "жовтих жилетів?", або "ви ж за право на самовизначення — чому переслідуєте лідерів руху за незалежність Каталонії?". Це проста і знайома всім схема обробки жертви грабіжником. Мовляв, ти ж правильний, значить повинен діяти за своїми правилами. А ми такі як є, нам ваші закони не писані. Якщо в Європі свобода слова — то, в тому числі, і для російських ЗМІ. Якщо в Європі політичні свободи — то навіть для відверто прокремлівських діячів. А вільний ринок справно функціонує для того, щоб російські хабарі вчасно текли в кишені європейських лобістів. Натомість Росія — "суверенна демократія", тому може дозволити собі не зважати на якісь там цінності. Настільки суверенна, що своїм телеглядачам — громадянам Німеччини — показала кілька років тому телепередачу на тему "зґвалтування маленької російськомовної Лізи арабськими мігрантами на вокзалі німецького міста". Ціна "діалогу" з агресором Найближчим часом європейський виборець побачить і прочитає приблизно таке: Якщо Європейський Союз бореться проти фінансових злочинів, за прозорість і чесність, чому тоді корупціонери всього світу купують маєтки саме в Європі? Якщо Європа вчить інших, як бути гостинним і толерантним, чому тоді не проявить гостинності і толерантності в такий скрутний для людей час? І це доволі справедливо, погодьтеся. Ви ж хотіли не роздратувати росіян, панове європейці? Дозволяли діяльність їхніх "журналістів" (тобто агентів впливу), прикриваючись нормами про свободу слова? Ось вам антивакцинаторіські і євроскептичні мережі! Отримайте, розпишіться. Ви ж раділи тому, як ростуть ціни на нерухомість і як потужно вливаються інвестиції у ваші економіки? Ну то чого дивуєтесь, що цю нерухомість використовують диверсанти і терористи, які труять людей у ваших столицях? Це побічний ефект брудних грошей ФСБ, буває. Позиція Путіна в конфлікті теж стандартна. Україні він радить говорити з "Донбасом", Євросоюзу — з Лукашенком. При чому всі розуміють, що суб’єктність і "народних республік", і Республіки Білорусь стрімко наближається до нуля, тому говорити з ними — це лише допомагати агресору тримати дистанцію. Український досвід Але не будемо надто критичними до європейців. Хоча нам і здається, що в інформаційній війні з Росією ми вже все зрозуміли. Це, на жаль, не так. Тому що ми постійно упускаємо один прикрий факт: пряма протидія в гібридній війні — це вже взаємодія. А взаємодія (у будь якому вигляді) — це те, без чого російська гібридна агресія неможлива. Візьмімо приклад нещодавно атакованого ботами відеоканалу "Рагулі". Канал чимало розповідав про те, що відбувається в Росії, зокрема, як там живуть українці. По-своєму навіть протидіяв російській пропаганді. Але мені важко уявити людину, яка споживає спочатку інформацію від Ані Лорак, а потім їй, як протиотрута, заходить аналітика від Тетяни Микитенко. Мені здається, що аудиторія каналу "Рагулі" і аудиторія "зірок", про які цей канал розповідає — це несумісні речі. Відповідно я, як підписник "Рагулів", дізнавався про новини російського і малоросійського шоу-бізнесу виключно від пані Микитенко. А для чого воно мені, за великим рахунком? Це як аналіз радянських кінокомедій — все менше людей в курсі, що таке "залівная риба". І це прекрасно, можна спокійно переводити Рязанова в розряд незрозумілої екзотики, до самоварів і ведмедів з балалайками. Росіяни, заблокувавши телеканал, самі позбавили мене і багатьох українців можливості стежити за їхнім життям. Тимчасово, бо буде новий канал і ще більше підписників — досвід «Geek Journal» в поміч. Щось схоже відбулося у 2014 році, коли Москва, замість дочекатися чергового розвороту України на Схід, відкрито напала і налаштувала проти себе навіть лояльних українців, що виросли на казках про "братні народи". А зараз? Хіба вони самі собі роблять ведмежу послугу — перерізають ті "пуповини", які тримають нас в їхньому інформаційному полі. Які висновки Висловлюючись метафорично — неможливо шантажувати порнозірку оголеними фотографіями. Так само неможливо "зловити росіян на брехні". Це нонсенс. А тому — ігнорування їхніх меседжів, тверезий аналіз ситуації без всіляких "інших точок зору", і ще раз — ігнорування. Такий повинен бути механізм дій. Пропаганда Кремля просто має бути настільки незрозуміла "пересічним", як новини північнокорейського телебачення.