Львівські засновники незалежності

Львівські засновники незалежності

Про Львів та львів'ян, які стали сподвижниками Незалежності.

Львівщина відіграла одну з ключових ролей у здобутті Україною незалежності. Без національно-патріотичних виборців та громадських діячів, які представляли Львівщину, незалежність могла ще довго бути тільки мрією.

Форпост українського суверенітету

Львів початку 1990-их років був надзвичайно екстравагантним містом в політичному аспекті: когось лякав, інших запалював патріотизмом та національною ідеєю. Львівщина тоді стала справжнім українським П’ємонтом національного відродження, де народжувались нові ініціативи, виникали та зосереджувались нові інтелектуальні та політичні сили.

Саме у Львові 1990 року над міською Ратушею вперше замайорів синьо-жовтий прапор. І ще з кінця 1980-х по всій області активно проводились народні віча і мітинги. Дисиденти, які виходили на волю в кінці 1980-их, зокрема Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, активно включилися в громадські процеси області і мали колосальний суспільний авторитет. Організації, які виникали на теренах Львівщини, зокрема «Товариство Лева», «Студентське братство», Народний Рух стали рушіями кардинальних суспільних перетворень.

Львівська молодь та студентство з об’єднання «Студентське братство Львівщини» відіграли важливу роль у Революції на граніті – першій успішній політичній акції української молоді в жовтні 1990-го року, яка зробила неможливим підписання нового Союзного договору і стала предтечею проголошення незалежності України. Ця революція продемонструвала, що в Україні виросло нове покоління громадян, яке не боїться репресій чи ув’язнень і готове твердо відстоювати свою думку всупереч владі.

Упродовж 1988-1991 років кореспонденти засобів масової інформації з Британії, США, Іспанії, Італії, Швеції, Франції, Німеччини і навіть Японії приїжджали до Львова, вбачаючи в місті фактори докорінних політичних змін у всьому СРСР.

Рішучу позицію зайняла Львівщина й під час заколоту Державного комітету з надзвичайного стану 19-21 серпня 1991 року, коли представники військово-партійної бюрократії спробували придушити демократичні свободи і повернути радянський тоталітаризм. Готовість демократичної громадськості Львівщини протистояти путчистам, стала одним з факторів, який посприяв провалу антидержавного заколоту в Україні та перемозі проукраїнських сил.

Ініціатори Незалежності

Великий вплив на процеси становлення української незалежності здійснили громадські діячі зі Львівщини. Їх можна назвати каталізаторами появи суверенної України на мапі світу.

В’ячеслав Чорновіл – лідер українського національно-демократичного руху – не народився на теренах Львівської області, проте, насамперед на Львівщині здобув популярність, громадську підтримку та розпочав політичну кар’єру, ставши головою Львівської обласної ради у 1990-1992 роках. Саме під головуванням авторитетного дисидента Львівську обласну раду почали називати в народі «Львівським парламентом», враховуючи знаковий вплив її рішень у загальноукраїнському контексті. Без постаті В’ячеслава Максимовича історія здобуття незалежності могла б скластися зовсім по-іншому.

Серед борців за українську державність, які представляли Львівщину, помітна постать ще одного дисидента Михайла Гориня. Горинь – український правозахисник, політв'язень радянських часів,  відіграв значну роль в українському державотворенні, ставши головою Секретаріату Народного Руху України.

Ще один представник Львівщини, хто відзначився у боротьбі за незалежність, Дмитро Чобіт – популярний український історик, політик, письменник і публіцист. Не можемо не згадати у цьому контексті львів'янина – Ярослава Кендзьора, послідовного правозахисника та учасника дисидентського руху.

Історія боротьби за українську незалежність була б неповною без ще одного активного діяча родом зі Львівщини – Степана Хмари. Правозахисник, довголітній політв'язень радянських концтаборів.  Хмара вирізнявся рішучою позицією та безпрецедентним активізмом, який часто ставав причиною більш рішучих кроків для решти представників національно-демократичних сил. Львів’янин Хмара став справжнім символом боротьби за Україну часів незалежності та прикладом для наслідування.

Лідери «Народної Ради»

Вагому роль у здобутті незалежності відіграв також Ігор Юхновський. Він – почесний громадянин Львова, професор Львівського національного університету імені Івана Франка, голова Львівської регіональної організації Народного Руху України на зорі незалежності. Юхновський – видатний український фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук та академік, який розвинув львівську наукову школу фізики, створивши Відділ статистичної теорії конденсованих станів.. Він був також знаковим діячем та політичним представником Львівщини, який після перших українських демократичних виборів очолював в парламенті опозицію як голова «Народної Ради».

У 1990 році, українська незалежність здобувалася в умовах домінування комуністичної більшості у Верховній Раді. Тож для утвердження українського суверенітету депутати проукраїнського табору, левову частину з яких становили обранці від Львівщини, створили парламентську групу «Народна Рада», яка протистояла комуністичній «групі 239». Показово, що другою за значенням людиною у цьому проукраїнському парламентському об’єднанні був також львів’янин – заступник голови групи – Левко Лук'яненко. «Народна рада» стала тією ініціативною меншістю, яка здобула величезний вплив на роботу Верховної Ради, переконавши навіть комуністів голосувати за українську незалежність.

Саме Львівщина тоді дала найбільшу кількість голосів за проукраїнських національно-демократичних кандидатів. Їхня електоральна підтримка була настільки масовою та потужною, що це дало змогу переважити навіть тогочасні радянсько-партійні фальсифікації, які намагалися не допустити перемоги колишніх дисидентів. Тогочасні обранці від округів Львівщини стали головним рупором демократичних реформ та проголошення української незалежності.

Між тюрмою та незалежністю

Не варто забувати, що кожен з демократичних громадських діячів Львівщини вкінці 1980-их і навіть на початку 1990-их фактично ходив по лезу ножа. Вони ризикували знову потрапити до радянських таборів, але цього разу вже не за вірш про Україну чи лист-протест на захист несправедливо ув’язнених дисидентів, а за прямі дії спрямовані на розвал радянської імперії та вихід України зі складу СРСР. І це в час, коли активно працювало КДБ, а чиновники компартії абсолютно не збиралися втрачати свою владу, статки та привілеї і переслідували українських активістів усіма засобами диктаторського режиму.

Прихильники української незалежності були самі проти всіх і не мали не те що фінансової, а навіть морально-психологічної підтримки Європи і Заходу. Останні тоді виступали за збереження Радянського Союзу, остерігаючись розпорошення радянської ядерної зброї по нових незалежних державах. За три тижні до Дня незалежності президент США в Києві, з трибуни Верховної Ради, закликав українців відмовитися від виходу з Радянського Союзу і, називаючи прихильників незалежності «радикалами», застерігав українців від «суїциду». А тодішня прем'єр-міністерка Великої Британії Маргарет Тетчер засуджувала ідеї незалежності України й заявляла, що вона може відкрити британське посольство в Києві не більше, ніж у Сан-Франциско. Та й що казати, якщо ще влітку 1991 року і в рідній країні прихильники незалежності, видавалося, були далеко не в більшості.

Львів’яни, які на початку 1990-их років боролися за українську незалежність, керувалися  ідеалістичною мрією незалежності. Цілком ймовірною перспективою в майбутньому для них була радянська тюрма. І звичайні громадяни, які агітували за незалежність, приходили на виборчі дільниці і голосували, чи просто виходили з синьо-жовтим прапором чи тризубом на вулиці, ризикували не менше.

Але попри всі перешкоди та шалений внутрішній і зовнішній спротив, попри тиск Москви і Вашингтона, українська національна боротьба, базована на ідейному ентузіазмі, перемагала і вже ніщо не змогло зупинити ідею, час якої настав.

Львівщина дала потужний електоральний ресурс та левову частину найактивніших борців за державність. На початку 1990-их вона стала справжньою серцевиною української незалежності, без якої незалежність могла би суттєво затягнутися і день 24 серпня міг для українців бути зовсім іншим днем календаря.

Політика

Останні новини
Переглядаючи сайт LVIV.MEDIA ви погоджуєтеся з нашою Політикою конфіденційності