На Львівщині бійці одного із новостворених батальйонів склали присягу. За кілька днів вони відправляться на фронт. Журналістка LVIV.MEDIA відвідала церемонію складання присяги. На вулиці починає збиратися натовп: діти, дорослі, чоловіки, жінки, літня люди. Сьогодні всі вони зібралися, щоб подивитися на складання присяги бійцями новоствореного стрілецького батальйону. Хтось сьогодні проводжає тата, хтось чоловіка, а хтось просто прийшов подивитися. Людей дійсно зібралося багато. На додачу до них на площі вишикувалося кілька сотень новобранців. Усі вони різного віку. У строю можна розгледіти і зовсім молодих людей, і вже посивілих чоловіків. Крім них, там також присутні дві військовослужбовиці, проте розгледіти жінок у довгих шеренгах не вдається. Сльози гордості та страху Церемонія починається із хвилини мовчання для вшанування пам’яті полеглих на війні за незалежність України. Військові знімають головні убори та низько схиляють голови. Інші просто замовкають та навіть діти нерухомо стоять та не видають жодного звуку. З натовпу чути всхлип. Невідомо звідки цей звук, але його чути настільки чітко, що здається ніби він — це єдине, що ще залишилося у світі. Мовчання триває одну, сповнену спогадами, хвилину. Діти, чиї батьки сьогодні складають присягу, теж починають плакати. Жінки легко змахують сльози так, щоб менші цього не бачили. Дівчинка, що ледь дістає мамі до пояса, міцно обіймає її, ховає обличчя в мамину куртку та тихо схлипує. Вона чудово розуміє, куди за кілька днів поїде її тато. Жінка пригортає її та, своєю чергою, теж витирає сльози та дивиться кудись, де серед військових, мабуть, стоїть її чоловік. Їй теж страшно, але вона тримається. Киває комусь, кого бачить тільки вона. Страх — не єдине, що відчувається в ній. У цьому жесті легко зчитується ще й гордість. Схлипи та дитячий плач чути до кінця церемонії. Стати на захист — найвищий вияв любові Військові, які сьогодні стали на захист своєї землі та своїх дітей, показали найвищий вияв любові. Про це у своїй промові сказав очільник Львівської військової державної адміністрації Максим Козицький. "Пам’ятайте завжди, що кожен з вас це частина єдиного механізму — єдиний батальйон — і від кожного з вас і вашої якісної роботи залежать життя і наша Перемога. Дякую, що ви стали до лав Збройних Сил України. Бийте м*скаля, бийте ворога, паліть техніку, пануйте на власній українській землі, яка дає вам силу», — сказав він. Запрошені гості закінчують свої промови вже традиційним вигуком: «Слава Україні«. У відповідь їм відповідає кілька сотень голосів тих, хто так чи інакше готовий пожертвувати собою, щоб зберегти свою державу: «Героям слава«. Після виступів військові починають зачитувати присягу. Сьогодні, 27 липня, кожен з них поклявся у вірності українському народу. Ті, хто знають про ціну Люди починають розходитися. Церемонія закінчена. Проте дехто все ще стоїть і дивиться на вже спустілу площу. Серед таких і ці чоловік та жінка. Вони простояли поряд всю церемонію, проте лише зараз починають говорити та знайомитися. — Звідки ви? — питає чоловік. — З Маріуполя, — відповідає жінка. — З Маріуполя? Я теж звідти. Далі виявляється, що вони з одного району та навчалися в одній школі, проте у різний час. — Я прожив у Маріуполі 43 роки… З окупації виїхав 12 червня… Там вже тоді майже не лишилось нічого… українського, — ділиться чоловік. Вони продовжують розмову, проте я відходжу, щоб не заважати їм. Напевно, кожен з них знайшов у натовпі саме ту людину, яка здатна повністю його зрозуміти. Вони проклали надзвичайний шлях майже через всю Україну: з Маріуполя на Львівщину. Сьогодні вони прийшли, щоб провести та виказати повагу тим, хто здатен повернути їхній дім під український прапор. Бо поважати, в першу чергу, потрібно не тільки полеглих Героїв, але й кожного з живих.