Тепер Google може розказати про Петра Сподарика — відомого шеф-кухаря, який удосконалив рецепт яворівського пирога, що невдовзі може увійти до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. А 20 років тому чоловік мав намір стати біотехнологом. Петро Сподарик вступив у Ветеринарну академію у Львові: стабільний заробіток, жодного ризику, але і жодної певності, що це його шлях, пише LVIV.MEDIA. «У студентські часи я підпрацьовував на кухні у знайомих, і у мене це виходило. Тож коли мені запропонували підвищення, із звичайного хлопця, який чистить рибу, підкидає дрова, я мав потрапити у святую святих — кухню — я довго не думав. Я кинув все: стабільність, професію і розвернув своє життя на 180 градусів. Якщо хтось думає, що це було просто, то ні! Просто було прийняти рішення, а складність полягала в тому, що це професія, де крім таланту, потрібні знання та постійне удосконалення», – каже Петро Сподарик. Він пройшов свій професійний шлях до шеф-кухаря від самого низу, саме це дало практичні знання. Теорію він черпав у книжках, проте йдеться не про знання рецептів. Ви ж пам’ятаєте відомого Рататуя? Цей мультиплікаційний герой володів унікальною здатністю по запаху зʼясувати, яке поєднання інгредієнтів може створити грандіозний смаковий спектр. Але для цього не потрібно бути Рататуєм, достатньо знати технологічні процеси обробки, яких навчають у спеціальних закладах, а тепер це можна знайти у нетрях Інтернету. «Звісно переписи потрібні, адже вони дають розуміння, що за чим давати у страві, але не більше! Кожен кухар має свої секрети. Ви ж розумієте, що 7 осіб зварять 7 різних борщів з одних і тих же продуктів? Але мушу зауважити — найкраще це зроблять жінки. Жінка завжди перші страви готує найкраще - вона готує як мама. Насправді коли я вирішив стати кухарем, існував був стереотип, що це жіноча професія, але за ці 15 років все змінилося. Шеф-кухарі чоловіки тепер норма, а тоді це був виклик», – зазначив шеф-кухар. Тепер кількість кухарів-чоловіків стрімко зростає, як і кількість та різноманіття ресторанів. Залишатися на плаву в цьому бізнесі це виклик, а от бути успішним — ще той марафон. Коли Петро Сподарик торував собі шлях до високої кухні, все довкола було стабільним, він знав, що завтра прийдуть ті самі відвідувачі, що можна щось планувати, вкладати і розвиватися. Та як тільки він досягнув мети — одягнув кітель шеф-кухаря, життя вирішило дати усім підніжку: війна, коронавірус, а потім й повномасштабне вторгнення. «Мушу зізнатися, я хотів кинути все, я думав, що все ось саме тепер крапка. Але бажання кинути кухню у мене виникало лише раз. Коли я охолов і все обдумав, проговорив усе сам із собою, більш досвідченими колегами та друзями, то знайшов вихід. Так, будь-який бізнес потребує гнучкості, і не важливо чи це кухня, чи продаж автівок. Потрібно вміти швидко пристосовуватися і бачити у кожних зачинених дверях ідею. Саме так виникла ідея з мандрівною кухнею, а згодом повернулося звичне бажання творити. Кухня — це те саме мистецтво, от тільки я не малюю чи ліплю скульптуру, я шукаю ідеальний смак, структуру і вигляд. Це теж важкий творчий і технічний процес, та його можна освоїти і навчитися - важливе бажання. Я багато експериментував, але зробив висновок, що найкраще, що маємо – це класична українська кухня. Я ріс на кухні з нашим споживачем і бачив як він змінюється. Спершу українці хотіли екзотичного, хтось залишився вірним експериментам, а хтось розчарувався. Зараз українці повертаються до класики, а найголовніше — до української домашньої кухні. І якщо ви думаєте, що тут нема з чим працювати, бо все давно вже придумано, то ви помиляєтеся. Ми тільки зараз вчимося презентувати собі і світу українську кухню, її різноманіття, смакове багатство та користь. Ми зараз увійшли в епоху, коли через жахливу причину світ дізнався про Україну. Людей цікавить усе, що з нами повʼязано, і було б дивно, якби ми проґавили цей шанс розказати про себе. Чи яворівський пиріг, полтавські галушки або борщ чимось гірші за піцу, пасту чи суші?», – розповідає Петро Сподарик. Зараз Петро Сподарик займається кількома проектами, розвиває українську кухню в форматі мандрівного ресторану SPODARYK, а ще пробує навчати свого ремесла і надихати інших, зокрема співпрацює з жіночим кар’єрним хабом «ВОНА» у Львові. Хаб «ВОНА» у Львові створений UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, за фінансової підтримки уряду Великої Британії, у співпраці з БО «БФ «Батерфлай» у 2022 році для карʼєрного розвитку жінок, які опинилися в складних життєвих обставинах: потерпали від домашнього чи гендерно зумовленого насильства; жінок з інвалідністю; одиноких матерів; жінок з числа ВПО. Катерина Похилюк, яка є координаторкою проєкту, розповідає, що їх основна місія — фінансово допомогти жінкам стати економічно незалежними: «Ми завжди наголошуємо їм, що їх безпека починається з економічної стабільності. Тому ми допомагаємо у створенні резюме, надаємо повний карʼєрний супровід від постановки потреб і до цілей, а також надаємо консультації психолога — все це безкоштовно». У цьому хабі жінки можуть знайомитися із потенційними роботодавцями, та почути реальні історії про професійний шлях, такі як у Петра Сподарика. «Знаєте, всі обмеження у нас в голові, їх варто позбуватися, бо якби їх не позбулися інженери, то люди так би і не літали на літаках, не спускалися у найглибші западини і не створювали б шедеврів. До нас на кухню одного разу прийшов вчитися один пан, йому було далеко за 60. Це був чудовий і дуже наполегливий учень, він мав бажання, і цим бажанням ще й запалював нас. Не існує гендерного чи вікового обмеження на кухні, адже висока кухня — це здобуті знання, дещиця таланту і дрібка фантазії. І цій трійці байдуже, чи ти майбутній біотехнолог, чи міністр. Якщо ти їх поєднаєш на кухні — ти її підкориш, а з нею і відвідувачів ресторану. Тому мій рецепт завжди для всіх один — беріть і робіть. Не зробивши, ви не дізнаєтеся чи це ваше! Не потрібно боятися починати чи кардинально змінювати, бо якщо ви знаєте чого хочете — обовʼязково випаде шанс це отримати, і, повірте, все приходить звідти, звідки ви навіть не сподіваєтеся!», – наголосив шеф-кухар. За плечима у Петра Сподарика 15 років навчання: починаючи від інституту і закінчуючи різноманітними державними та міжнародними тренінгами. Але на цьому Петро не зупиняється, адже попереду одна з найважливіших битв на пекельній кухні — битва за впізнаваність українських страв у світових ресторанах. Нагадаємо, львівська художниця Софія Сулій намалювала ілюстрації для коміксу про борщ. Сценарій до нього написала Євгенія Кузнєцова.