75-річний Андрій Сибірний — відомий науковець, директор Інституту біології клітини НАН України, доктор біологічних наук, професор та академік розповів LVIV.MEDIA про розробку української вакцини від коронавірусу, про досліди у галузі медичної біотехнології, а також про потенціал розвитку науки в Україні. Три роки тому львівські науковці, зокрема ви, отримали грант на розробку вакцини від коронавірусу. Йшлось про 10 млн грн. Розкажіть, чи щось з того вийшло? І вийшло, і ні. Зараз поясню чому. Тобто у нас був проєкт зробити продуценти вірусних білків на дріжджах до яких утворюються антитіла. Ми це зробили. Але вірусні білки потрібно виробляти і вже на їх основі виготовляти вакцину. А в Україні не виробляють жодних чужорідних білків, крім інсуліну, і то по американській ліцензії. Значить, щоб розробити ту технологію, масштабувати процес, треба вкласти мільйонні інвестиції. Тому все вийшло на рівні розробки, але не до готовності впровадження, розумієте? Але тоді в мене виникла ще одна ідея. Є такі оральні вакцини, спреєві, наприклад, або мікстурні вакцини. Їх дуже часто використовують у ветеринарії. От і ми вирішили зробити оральну вакцину від ковіду. Дофінансування ми не отримали, тому робили за рахунок внутрішніх резервів. Вийшло? Пам’ятаєте як виглядає коронавірус? Така сфера з шипами… так от, ми взяли клітину дріжджів і приклеїли її на ті шипи замість вірусу. І тоді довели, що дійсно дріжджі містять ковалентно зв'язані вірусні білки на поверхні. І потім показали, що якби такий білок вводити у пащу мишам піпеткою, то у неї б утворилися антитіла до ковіду. Ми це все проаналізували. І це може бути прообраз орально-спреєвої вакцини. Але треба провести преклінічні дослідження. От ми створили продуцент вакцини оральної й передали її в Канаду для дослідження на трансгенних мишах, бо в Україні немає жодної такої лабораторії, оснащення. Так от, в Канаді мишей заражатимуть і паралельно розпилюватимуть в клітках той наш препарат дріжджів, і подивляться, чи миші здохнуть, чи може менше здохнуть, а може жодна не здохне. Розумієте? І буде видно ефективність. Якщо виявиться, що воно ефективне, тоді продовжать досліджувати на макаках. Канадці сказали, що це дуже цікаво, і вони будуть за свої гроші це робити, але головний автор там все одно я. Ми їм ті дріжджі ліофілізували (ліофілізація — осушення холодом з виморожуванням вологи, — ред.), так що вони можуть вічно зберігатися. Вислали в Канаду, вони їх вже отримали. І десь через тиждень починається перша серія досліджень. Серйозно? Ми тут жартам не займаємося (сміється, — ред.) Фактично, та робота, яку ми розпочинали три роки тому, закінчилася звітом і виконанням того, що й планувалося. Але до практики не дійшло. Проте створили продуцент оральної вакцини. Але все одно, для тих досліджень, які ви вже зробили, потрібно мати лабораторії, обладнання сучасне. Маєте таке? Треба мати круту лабораторію. І в нас є крута лабораторія з імпортними приладами. Люди, які тут працюють, займаються клонуванням генів біосинтезу вітаміну В2. Виділяють ген з одного організму і переносять його в другий. Навіщо тим займатися? От, наприклад, треба лікувати діабет, і треба людині інсулін. Де взяти той інсулін? Мікроби його не виробляють, рослини його не виробляють. Беруть ген із людської клітини, із підшлункової залози, вирізають той ген, вставляють його в клітину дріжджів. І дріжджі починають в основному синтезувати все, що їм потрібно і перетворюють глюкозу й інші сполуки на людський інсулін. Тобто й фінансування у вас трохи є? Ще до війни ми мали грант НФДУ (Національного фонду досліджень України). То ми з нього закупили дещо… ще декілька грантів, що тривають. Але зараз війна… Проте, хай там як, в нашому інституті ми платимо 100% заробітну плату. Люди мають повну ставку. Ми стараємося забезпечувати наших науковців, ми серйозно співпрацюємо із університетом у Жешуві (Польща). Ми обмінюємося реактивами, штамами дріжджів, бактеріями. Знаю, що ви також працюєте в галузі медичної біотехнології. Є якісь проєкти з подолання раку? Про що йдеться? Так, ця тема цікава не лише науковцям… Ракові клітини, на відміну від звичайних клітин, погано дихають, але дуже добре бродять, ферментують. Жири і білки дуже добре засвоюються нашими нормальними клітинами, а ракові клітини активно споживають вуглеводи. Ми досліджували це. Трансплантували мишам лімфому, лейкемію і меланому. І от миша з лімфомою жила 25 днів, з лейкемією — 12, а з меланомою проживала 40 днів. А коли ми мишей посадили на безвуглеводну дієту, то вони прожили вдвічі довше. І при тому, що ми ніяких протипухлинних препаратів тваринам не давали, лише обмежили вуглеводи. Але є одне але. Вуглеводи в нашому організмі утворюються ще й самі і з білків, і з жирів. Цей процес науково називається глюконеогенез. Це складно. От проблеми з тим глюконеогенезом мають діабетики другого типу. Вони не їдять вуглеводів, але в них тих вуглеводів у крові повно, тому вони приймають метформін. І ось тут в мене виникла ідея не тільки тримати піддослідних мишей на дієті, а ще давати їм метформін. І що вийшло? Миші прожили ще довше! Тобто, у двох словах, на хлопський розум, те, що ми запропонували, воно не лікує раку, але не дає раку поширюватися, бо пухлини не мають джерела енергії, щоб рости. Ті пухлини стають нещасними, бо вони голодні і стають ще більш вразливими до хіміотерапії. Це цікаво, я вважаю, що часами дуже серйозні відкриття можуть бути зроблені, якщо зрозуміти просту суть речей. Скільки років ви вже в науці? Ой, вже понад 50 років, я вже старий чоловік, і ще так мало побачив, ще так мало знаю. Але я пишаюся, що підготував 22 кандидати наук в Україні, 4 в Польщі, 6 докторів наук в Україні і 2 в Польщі. А як ви потрапили взагалі в біологію? Вам так подобалося? Розкажіть трохи. Знаєте, Радянський Союз пригнічував генетику. Генетику називали продажною дівкою імперіалізму. Генетиків садили в тюрми, звільняли з роботи, залишали без засобів до існування. І лише десь в 60-х роках науковцям дозволили займатися генетикою. І не зовсім то генетика була, а біологія. У Львові був біологічний факультет, і я подумав, що вступлю туди. Тим більше, що вчителька біології у нас в школі була дуже слабенька. Я подумав, якщо там всі на тому факультеті рівня тієї вчительки, то я буду там процвітати. І так воно і вийшло. Я закінчив з відзнакою університет. І як тільки відкрили в цьому будинку відділення інституту біохімії з Києва, і набирали в аспірантуру, то я став першим аспірантом цієї установи, а потім вже сам його перетворив на самостійний інститут. В 24 роки я став кандидатом наук. Десь в 37 став доктором наук, а в 42 професором. Потім став членом-кореспондентом Національної академії наук, академіком.Водночас я академік Латвійської академії наук, а ще академік Європейської академії мікробіології. Це така серйозна академія, я ж з мікробами працюю. З мікробами? Ну а дріжджі, що це таке? Ви знаєте, що таке дріжджі? Дріжджі – це одноклітинні гриби, грибки. От я ними займаюся, вже понад 50 років. І на дріжджах оце ми вакцину робимо, антибіотики, вітаміни. А ще біопаливо!.. дуже цікава тема. Паливо на дріжджах? На дріжджах. Біопаливо взагалі на дріжджах одержують. Минулого року у світі синтезували 100 мільярдів літрів етанолу. Який використовується як додаток до бензину або замість бензину, як в Бразилії чи США. Але його роблять з харчової сировини, а етанол треба робити не з харчової, і не з кормової сировини, а із неїстівного чогось. Я тим займаюся вже 20 років. Взагалі, я працюю в галузі біотехнології мікроорганізмів. Як мікроорганізми, в основному використовую дріжджі, одноклітинні гриби. Я також працюю на бактеріях, але в основному з дріжджами. Є багато видів дріжджів, не тільки ті, з яких роблять хліб і спирт, а й інші. Я працюю з тими іншими. Зрозуміло, але ви ж тут не один працюєте, у вас багато співробітників? 80 людей. Це мало, мало… професія науковця стає все менш і менш престижною. А чому так? Раніше це була найбільш престижна професія, а зараз наука недофінансована... Але зараз зовсім інші проблеми у державі, проблема виживання. Можливо, у тих, хто зараз займається науковими дослідженнями пов’язаними з обороною, зараз золотий час. Але ми таким не займаємося. Ми — біотехнологи. У людей дуже низькі зарплати, науковці від нас втікають на фірму якусь діагностичну. Людина у нас всього навчилася і пішла на фірму, а там дістає у два-три рази більше грошей. А яка зарплата, наприклад в доктора наук? Ставка з усіма доплатами десь 15-16 тисяч гривень. На руки десь 12 тисяч, це дуже мало. А щоб стати доктором наук треба закінчити кандидатську, а потім докторську. Грубо на це треба десь 12 років після закінчення університету. Це так, якщо добре все йде, то 12 років, уявляєте? Добре також отримувати іноземні гранти, але треба працювати краще, ніж іноземець. Зараз у нас є два-три такі гранти. Скоро буде якийсь новий конкурс, будемо брати участь і так далі… Наш інститут на хорошому рівні працює. А я працюю допоки є наснага. Здоров'я є, то можна працювати. Мені здається, без науки я б за тиждень взяв і помер. Я люблю науку, я їй все життя віддав. А чи є майбутнє в української науки? Якщо подивитися на стан речей зараз, є у нас потенціал? Потенціалу стає все менше і менше. Тому що всі обдаровані люди виїжджають за кордон. Їхню працю там оцінюють відповідним чином. Вони не виїжджають на чорні роботи, ні. Вони виїжджають на такий самий рівень кваліфікації, який вони мають тут. Але в західних країнах він оцінюється набагато краще. От у мене недавно виїхала одна співробітниця в Німеччину. Там має десь 3000 євро. А тут вона кандидатом наук мала 12 тис. грн. Тому я би так сказав — науці потрібні реформи. Але ті люди, які керують наукою, дуже часто є гальмом реформ науки. Тому що вони самі часто слабі науковці… Тому це мусить бути Deus ex machina. Тобто мусить бути хтось вищий, хтось, хто б хотів переробити. От, наприклад Українська академія має 30 тисяч співробітників, а ще є Академія аграрних наук, є Академія медичних наук. І в сумі там десь виходить 60 тисяч. співробітників. А в Польщі — 6 тисяч, це разом із медициною і з сільським господарством. То візьміть у нас залиште 6 тис. із тих 60. Але тих кращих. І вже одразу буде економія коштів. Так, тоді треба скорочувати людей, але часами я думаю, що краще платити допомогу по безробіттю, ніж платити зарплату, розміром як та допомога по безробіттю. У вівторок, 31 жовтня Андрієві Сибірному виповнилось 75 років. Редакція LVIV.MEDIA вітає пана Андрія та бажає йому успіхів у науковій діяльності та нових можливостей для розвитку напрямку біології клітини.