У 1924 році Львів, місто з багатовіковою історією, переживало період значних змін та трансформацій. Після буремних років Першої світової війни та польсько-української війни 1918-1919 років місто опинилося у складі Другої Польської Республіки. Згідно з Ризьким мирним договором 1921 року, Львів став адміністративним центром Львівського воєводства. На початку 1924 року посаду воєводи Львівського воєводства обіймав Kazimierz Grabowski (Казімєж Грабовський), який був звільнений з цієї посади 30 червня 1924 року. Після нього короткий період обов’язки виконував Stanisław Zimny (Станіслав Зимний), а потім на цю посаду був призначений Paweł Garapich (Павел Гарапіх), який залишався воєводою до 1927 року. Міським головою Львова в цей час був Józef Neumann (Йозеф Нойманн) який обіймав цю посаду з 1918 до 1927 року. Політична ситуація у Львові була напруженою через постійне протистояння між польською владою, та українським населенням Українці не визнавали легітимності польського правління, що призводило до численних конфліктів та політичних суперечок. Активно діяли українські націоналістичні організації, зокрема Українська військова організація (УВО), які проводили акти опору проти польської влади. Поляки становили близько 50% населення, євреї близько 32%, а українці близько 16%. Також у місті мешкали німці, вірмени та представники інших національностей. Проте ця національна різноманітність не завжди забезпечувала гармонійне співіснування. Міжнаціональні відносини були напруженими, особливо через політику полонізації, яку проводила польська влада. Згодом відбувся замах на президента Польщі Stanisław Wojciechowski (Станіслава Войцеховського), який організувала Українська військова організація (УВО). Цей зухвалий замах був протестом проти жорсткої політики полонізації, яку проводила польська влада стосовно українців. Виконавцем цієї операції був 19-річний Теофіл Ольшанський, а саморобну бомбу створив інженер Федір Яцура, головний піротехнік УВО. Бомба не вибухнула через те, що вибухівка відсиріла, оскільки її зберігали в печі, засипаною попелом. Ольшанському вдалося втекти після невдалого замаху. Незважаючи на те, що Теофіл не досяг своєї мети, цей замах отримав широкий розголос. Зрештою польська поліція заарештувала єврея Stanisław Steiger (Станіслава Штайґера), помилково звинувативши його в замаху. Лише після того, як Ольшанський публічно визнав свою причетність, польська влада змушена була звільнити Штайґера з-під варти. 1924 рік став роком важливих економічних реформ у Польщі, які безпосередньо вплинули на Львів... Побут львів'ян у цей період залежав від їхнього соціального статусу. Політичні та економічні умови змусили багато робітників і селян шукати роботу у місті. Робітничий клас зазвичай жив у відносно скромних умовах в околицях міста, працюючи на промислових підприємствах та залізничних майстернях. У той час як середній клас, який складався з інтелігенції, чиновників, підприємців і науковців, проживав у кращих районах міста і мав доступ до кращих умов праці та медичного обслуговування. 28 квітня 1924 року була проведена грошова реформа під керівництвом прем'єр-міністра Владислава Грабського. Нова валюта - польський злотий - замінила польську марку. Було створено Банк Польський, який став центральним банком країни, а також введені нові податки для стабілізації бюджету. Львів одразу відчув позитивні зміни: покращилися умови для торгівлі, залучилися інвестиції, а введення злотого сприяло розвитку місцевого бізнесу, що зміцнило позиції міста як важливого економічного центру регіону. У місті працювали підприємства харчової, легкої, металообробної та деревообробної промисловості. Серед найбільших підприємств варто відзначити фабрику горілки і лікерів Jana Baczewskiego (Яна Бачевського), Lwowską Piwowarnię (Львівську пивоварню) та фабрику цукерок "Branka" (Бранка). Львів відігравав важливу роль не лише як регіональний, але і як міжнародний економічний центр. Ключовою подією 1924 року - став Східний ярмарок (Східні торги): Східний ярмарок, був започаткований після Першої світової війни у 1921 році, його завданням було відродити втрачені торгівельні шляхи та створити нову платформу для міжнародної співпраці. Ярмарок приваблював торговців та інвесторів з різних країн, зокрема з Німеччини, Угорщини, Румунії та інших держав Центральної Європи. Завдяки Східному ярмарку Львів зміцнив свої позиції як важливий "економічний хаб", з'єднав Східну та Центральну Європу разом у міжнародній торгівлі. З того часу, Львів почали позиціонувати як ключовий торговельний центр східної Польщі. Медична інфраструктура Львова Система охорони здоров'я Львова у той час була представлена кількома ключовими медичними закладами, які відігравали ключову роль у житті міста: Державний загальний шпиталь (нині Львівська обласна клінічна лікарня). Єврейський шпиталь на вулиці Раппопорта. Шпиталь Святої Софії. Психіатрична лікарня на Кульпаркові (нині Львівська обласна психіатрична лікарня). У місті працювало близько 500 лікарів, серед яких виділялися такі відомі медики, як хірург Гіларі Шрамм та біолог Рудольф Вайгль, який розробляв вакцину проти тифу (вакцина була створена та урятувала тисячі життів під час Другої світової війни). Окрім надання медичних послуг, у 1924 році Львів також став центром важливої наукової події — з'їзду польських лікарів та природознавців. Розвиток архітектури та міської інфраструктури у Львові У цей період тривало будівництво нових корпусів Львівської політехніки під керівництвом талановитого архітектора Tadeusz Obmiński (Тадеуша Обмінського). Одночасно розпочалося планування нового району під назвою Новий Львів (нині частина Франківського району), який мав втілити концепцію "міста-саду" за ідеєю Ебенезера Говарда. Паралельно з новим будівництвом, у місті проводилися роботи з реставрації історичних будівель, особливо в центральній частині. Велися активні обговорення щодо планів збереження та реставрації Високого замку. Також продовжувалося розширення трамвайної мережі у Львові в 1924 році, у місті функціонувало 9 основних трамвайних маршрутів. Ці маршрути включали ключові напрямки, що поєднували центральні та периферійні райони міста. Деякі з них: Від проспекту Свободи через вул. Франка до Стрийського парку. Від проспекту Свободи до Личаківського цвинтаря. Від вул. Хмельницького до Підзамча. Від вул. Зеленої до Личаківського цвинтаря. Від вул. Шевченка до Клепарова. Від вул. Городоцької до залізничного вокзалу. Від вул. Замарстинівської до Замарстинова. Ці маршрути були частиною змін, що включали також перехід від буквеної до цифрової індексації. Так, наприклад, маршрут номер 6 курсував від вул. Фоча (нині вул. Івана Франка) через вул. Сапіги (тепер вул. Степана Бандери) до Личаківського цвинтаря, а маршрут номер 7 обслуговував зворотний напрямок, забезпечуючи зручне сполучення між вокзалом та східними районами міста. Активно тривала електрифікація, і до кінця року значна частина міських будівель була підключена до електромережі. Почалося будівництво нового водогону з села Волиця для покращення водопостачання міста. Електрифікація міста значно просунулася вперед, і до кінця 1924 року більшість міських будівель була підключена до електромережі. Мода у Львові того часу була поєднанням загальноєвропейських тенденцій та місцевих традицій У ті роки жіноча мода мала неабиякий стиль: короткі стрижки "боб", сукня прямого крою, довгі намиста та невеличкі капелюшки. Це був писк моди того часу. А ось чоловіча мода залишалася більш консервативною. Костюми-трійки були особливо популярні серед бізнесменів та інтелігенції. Капелюхи-федора або кепки були обов'язковим елементом чоловічого гардероба, а краватки-метелики були популярні серед творчих професій. Мода у Львові також мала свої етнічні особливості. Українська інтелігенція часто носила вишиванки, особливо під час культурних та політичних заходів. Єврейська ортодоксальна громада дотримувалася лише традиційного одягу. Культурне життя Львова у ті роки було насиченим та різноманітним, відображаючи багатонаціональний характер міста та його багату мистецьку традицію Важливою подією 1924 року стала виставка робіт видатного українського художника Олекси Новаківського в Національному музеї у Львові. Новаківський був не лише талановитим митцем, а й впливовим педагогом. Ще у 1923 році він заснував у Львові власну мистецьку школу, яка виховувала нове покоління художників і сприяла розвитку національного мистецтва. Багатогранність культурного життя Львова відображалася і в різноманітті періодичних видань. Місто мало розвинену пресу різними мовами: Українська щоденна газета "Діло"; Офіційна польська "Gazeta Lwowska"; Єврейська "Chwila", яка видавалася польською мовою; Популярна польська газета "Wiek Nowy"; Українська соціалістична газета "Громадський Голос". Діяли також і інші важливі видавництва, зокрема українське видавництво історичної літератури "Червона калина" та польське наукове видавництво Оссолінських. Також у Львові була заснована літературна група "Митуса", до складу якої входили молоді українські поети, такі як: Василь Бобинський; Роман Купчинський; Юрій Липа; Олесь Бабій. Група була модерністською та символістською за своїм спрямуванням й відігравала ключову роль у літературному житті міста. Одним із ключових досягнень "Митуси" було видання літературно-мистецького місячника "Митуса", де публікувалися твори українських поетів та митців. Театральне життя міста також вирувало. Львівський оперний театр, один з найбільших культурних закладів міста, представив оперу "Halka" Stanisława Moniuszki (Станіслава Монюшка), польського композитора. Паралельно з офіційними культурними інституціями, у Львові продовжував свою діяльність Український таємний університет. Заснований у 1921 році як відповідь на обмеження доступу українців до вищої освіти польською владою. Університет мав три факультети: Філософський; Правничий; Медичний. Ректором закладу був Василь Щурат, а серед викладачів були такі видатні особистості, як Іван Пулюй та Микола Чубатий. Незважаючи на підпільні умови роботи, університет продовжував свою діяльність до 1925 року (поки не був закритий польською владою). Загалом освітня система Львова на той час була досить розвиненою та різноманітною. Функціонувало близько 100 початкових шкіл, більшість з яких були польськомовними. Однак, українська громада мала кілька приватних гімназій, серед яких виділялися Академічна гімназія та гімназія Сестер Василіянок. Єврейська громада також мала свої освітні заклади, включаючи як релігійні хедери, так і світські школи. В Університеті Яна Казимира (теперішній Львівський національний університет імені Івана Франка) навчалося близько 6000 студентів, що робило його одним із найбільших університетів Польщі того часу. Львівська політехніка, в свою чергу, налічувала приблизно 3000 студентів і мала кілька факультетів, таких як механіки, архітектури та інженерії. Серед видатних діячів науки та культури, які працювали у Львові в 1924 році, варто згадати: Митрополита Андрея Шептицького, який відігравав важливу роль у духовному та культурному житті міста Соломія Крушельницька, всесвітньо відома оперна співачка, проживала у Львові та після завершення кар'єри займалася викладацькою діяльністю. Стефан Банах, видатний математик, працював у Львові в цей період. Рудольф Вайгль, біолог, розпочав дослідження вакцини проти тифу у Львові в 1920 році та розробив першу широко вживану вакцину проти цієї хвороби. Однак, попри багате культурне та наукове життя, Львів був містом, де гостро відчувалися соціальні та політичні протиріччя. Релігійне життя Найбільшою релігійною громадою міста була Римо-католицька церква, головним храмом якої був Латинський кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії. Архієпископом у той час був Болеслав Твардовський. Другою за чисельністю була греко-католицька громада, духовним центром якої був величний Собор святого Юра. На чолі цієї церкви стояв митрополит Андрей Шептицький. Вірменська громада у Львові є однією з найстаріших релігійних громад міста, її історія починається з XIV століття, коли вірмени почали переселятися до Львова. Спочатку громада належала до Вірменської апостольської церкви. Проте пізніше, у XVII столітті, частина громади перейшла до католицизму і стала частиною Вірмено-католицької церкви. Головним духовним центром вірменської громади у Львові є Вірменський собор, збудований у XIV столітті. Побудований між 1363 і 1370 роками, він є однією з найдавніших архітектурних пам’яток Львова, Собор пережив численні реставрації та реконструкції, зокрема в 1908-1927 роках. Православна церква у Львові була представлена малочисельною громадою, яка складалася переважно з емігрантів з колишньої Російської імперії. Окрім великих релігійних центрів, таких як Латинська кафедра і Собор святого Юра, у Львові діяли й інші храми: Домініканський костел Божого Тіла. Церква Святої Ольги та Єлизавети. Костел Єзуїтів. Львів 100 років тому був на порозі великих змін. Після воєнних потрясінь він став частиною Польщі, що внесло чимало коректив у його політичне й соціальне життя. Українське населення активно протистояло польській владі, організовуючи акти спротиву. Політична напруга буквально відчувалася у повітрі. Але це не зупиняло культурного розвитку міста. У цей час Львів продовжував бути місцем, де відкривалися виставки, модернізувалися райони, розширювалася трамвайна мережа. Важливою подією для економіки міста став Східний ярмарок, який залучав торговців з Європи й перетворив Львів на торговельний вузол між Сходом та Заходом. Місто жило на перехресті культур, де різні громади, як польська, єврейська, українська, та вірменська, кожна зі своїми традиціями, створювали те, що зараз ми бачимо кожного дня у Львові.