Коли я вперше потрапила до невеликої церкви у Кугаєві приблизно десять років тому, був налитий сонцем і різнотрав’ям серпень. Хвіртка, що веде до церковного подвір’я, була зачинена. Невелика закинена дерев’яна церква і невпорядкована, дещо похмура, територія довкола різко контрастували з погодою. Ще 10 років тому здавалось, що церква Богоявлення Господнього, яка пережила декілька століть, приречена на забуття і смерть протягом кількох років. Натомість вона стала одним із символів нелегкої боротьби за порятунок дерев’яних храмів, натхненницею для інших та надією, що не все втрачено. Про село Кугаїв Маленьке село Кугаїв розташоване не далеко від Львова. Воно цілком може претендувати на те, щоб бути комфортним місцем відпочинку. Сховане від шумних автомагістралей, до недавнього часу з дуже поганою дорогою, воно наче жило обабіч міської суєти, в тиші та гармонії. В’їзд до села прикрашає великий мурований храм - його звела на початку 1990-х місцева громада. Раніше, лише проїхавши далі бездоріжжям, можна було добратись до іншої святині - бойківської церкви ще з кінця XVII ст. На жаль, ситуація дуже типова для сіл та містечок Галичини: у прагненні отримати новий великий храм, громада будує мурований і покидає старий, адже він стає більше не потрібним. Кугаївський храм – один з найменших, які я бачила. Його розміри всього 10 на 7,5 метри, тобто площа лише 75 квадратних метрів! Це додає відчуття камерності, а притульність, велика незабудована територія і високі липи навколо створюють майже містичну картину, коли плин часу не відчувається і, здається, не має особливого значення. Десять років тому чи не єдиним ангелом-охоронцем церкви був місцевий мешканець Іван Маковський. Пан Іван зберігав ключі від церкви, тож потрапити у середину можна було лише з його дозволу. Дбайливо підкошуючи траву довкола святині, він розповідав історії життя церкви. Саме тут він з дружиною повінчався у далекому 1955 році. Незадовго після того церкву закрили. А вже коли можна було відкривати - за часів незалежності - громада побудувала нову. Це і стало початком відліку втрати святині. Шанс на порятунок Шанс на порятунок церкви чи не вперше проглянувся 2010 року, коли за обласні гроші зробили проєктно-кошторисну документацію. Тоді ж зрозуміли, що порятунок храму буде непростим, адже замокання та час зробили своє, а грошей на реставрацію не було. І, можливо, на цьому історія церкви могла закінчитися. Крихітний храм залишився би на світлинах і в пам’яті небагатьох. Та група львівських пам’яткоохоронців вирішила інакше. 2012 року почалась історія ініціативи "Врятувати церкву в Кугаєві". З того часу волонтери встановили охоронну та протипожежну сигналізації, перекрили дах водонепроникною плівкою, а дзвіниці повернули автентичне ґонтове перекриття. У храмі проводили міжнародні воркшопи, а на території неодноразово організовували толоки. Сьогодні кугаївська церква ще далека від порятунку. Однак їй вдалось встояти минулі десять років і тепер з’являється шанс на фінансування з обласного бюджету. Частину коштів очікують вже цього року. Кугаївська церква як приклад для інших Парадоксально, але порятунок церкви, який був основною метою, здається, зараз не єдиний і, можливо, не основний результат ініціативи. Ідея врятувати церкву в Кугаєві об’єднала і надихнула багатьох. А головне - вона додала віри. Ідея співпричетності до порятунку спадщини та правильного поводження з нею здається вже не такою ефемерною. Складною? Безумовно. Виснажливою і довгою? Без сумніву. Це точно не та сфера, де ефект побачиш завтра чи навіть за рік. Чому ефект невеликої ініціативи з порятунку церкви такий помітний? Передусім тому, що ідея добре прокомунікована. "Ми розуміли, що ніхто з нас своїми силами чи силами родини, не зможе відреставрувати церкву. Але головне наше завдання було навіть не у кількості зібраних грошей, а у можливості на конкретному прикладі показати проблеми дерев’яних церков, розказати про них та переконати якомога більше людей, що збереження нашої спадщини важливе. Так само ми чинили, коли були ініціативи з порятунку фонтану Діани, реставрації скульптури двотулубного лева та скульптури Меркурія у Львові. Справа збереження спадщини не може бути справою лише пам’яткоохоронців. Дуже важливо, аби це стало близьким і зрозумілим для багатьох. Тільки тоді є шанс на цінування та збереження", - говорить один із співтворців ініціативи, голова Львівської обласної організації Товариство охорони пам'яток Андрій Салюк.. Десятки статей у пресі, зустрічей, промоційні листівки, толоки і безпосередньо роботи з порятунку церкви. Відкритість ініціативи заклала підвалини довіри і дала можливість об’єднати багатьох людей. Нині однойменна група у Facebook - це близько півтори тисячі осіб. Комунікація - основа спільних дій та змін А ще кугаївська церква стала натхненницею та поштовхом до змін у сусідніх селах. Отець Петро Терлецький - парох дерев’яної церкви у селі Вовків після консультацій з волонтерами загорівся ідеєю повернення ґонту на їхню церкву, яка кілька десятиліть простояла під бляхою. На це знадобився один сезон і 23 тисячі ґонтинок. Що цікаво, частина з них - ті, що раніше купили для кугаївської святині. Домовились по-сусідськи: при потребі одразу віддати … теж ґонтям. Далі естафету підхопило і сусіднє село Жирівка, де зараз тривають реставраційні роботи. "Хоча кугаївська церква ще не відреставрована, вплив ініціативи вже помітний і це дуже важливо для нас", - говорить Андрій Салюк.. Історія кугаївської церкви - це про латання дірок у дахах, яке поволі, є надія, перейде у латання поглядів у головах багатьох. Це про те, що не варто ліпити бляху, бо так до цього робили усі, і про те, що навряд чи буде щось цінніше, аніж святиня, де вінчались твої батьки. Але, головне, це про вміння говорити про дерев’яні церкви просто, з любов’ю і не замикатись у своєму середовищі. Матеріал підготовлено в рамках проєкту "Транскордонна стежка дерев’яної архітектури – це шанс зберегти унікальну спадщину польсько-української прикордонної культурної спадщини», що реалізується Асоціацією "Єврорегіон Карпати – Україна" у партнерстві з Підкарпатською Регіональною Туристичною Організацією за фінансової підтримки Європейського Союзу у рамках Програми транскордонного співробітництва Польща – Білорусь – Україна 2014-2020.