Україна має терміново зібрати робочу групу щодо роботи над Спецтрибуналом через посилення актів агресії Російської Федерації за останній місяць. Війна Російської Федерації проти України давно відбувається одночасно у кількох площинах. Поряд із бойовими діями Росія веде системну інформаційну, дипломатичну та правову боротьбу, одним із завдань якої є послаблення міжнародних механізмів відповідальності за агресію та інші міжнародні злочини. Саме тому сьогодні для України критично важливо не лише фіксувати кожен новий злочин, а й зберегти політичний, дипломатичний та юридичний темп у створенні Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Це питання набуває особливої актуальності саме зараз, коли протягом останнього місяця ми спостерігаємо суттєве посилення російських атак. Війна дедалі глибше переноситься з безпосередньої лінії бойового зіткнення в український тил. Під ударами опиняються міста, цивільна інфраструктура та об’єкти, безпосередньо пов’язані із забезпеченням життєдіяльності населення. З погляду міжнародного права це принципово важливо. Міжнародне гуманітарне право встановлює фундаментальну вимогу розрізнення цивільних осіб і комбатантів, цивільних об’єктів і військових цілей. Умисні напади на цивільне населення та цивільні об’єкти за передбачених міжнародним правом умов можуть утворювати склад воєнних злочинів, зокрема відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Однак існує ще один, окремий рівень відповідальності — відповідальність за сам злочин агресії. І саме тут Спецтрибунал має принципове значення. МКС і Спецтрибунал не є взаємозамінними механізмами Важливо не змішувати два юридичні треки. Міжнародний кримінальний суд здійснює розслідування ситуації в Україні та може притягати фізичних осіб до індивідуальної кримінальної відповідальності за міжнародні злочини в межах своєї юрисдикції. Водночас питання ефективного переслідування найвищого політичного та військового керівництва Російської Федерації саме за злочин агресії проти України має окрему юридичну специфіку. Саме ця юрисдикційна проблема стала однією з фундаментальних причин багаторічної роботи над спеціальним міжнародним механізмом. Тому створення Спецтрибуналу не є альтернативою МКС і тим більше не повинно сприйматися як конкуренція між двома інституціями. Навпаки — це комплементарні елементи майбутньої архітектури міжнародної кримінальної відповідальності. МКС має продовжувати свою роботу. Спецтрибунал — виконати ту функцію, заради якої ведеться окремий міжнародний переговорний процес: створити ефективний механізм кримінальної відповідальності за злочин агресії. Послаблення міжнародних інституцій — стратегічний інтерес Росії Саме в цьому контексті необхідно оцінювати будь-які процеси, здатні об’єктивно послаблювати систему міжнародної кримінальної юстиції. Ситуація навколо прокурора Міжнародного кримінального суду Каріма Хана створила для Суду додатковий інституційний виклик. Незалежно від причин та юридичної оцінки конкретної ситуації, для України принципово важливо, щоб внутрішні процеси в МКС не призвели до ослаблення спроможності Суду розслідувати міжнародні злочини, вчинені в Україні. Російська Федерація, зі свого боку, об’єктивно зацікавлена у протилежному: у максимальному послабленні міжнародних механізмів, які потенційно здатні встановлювати індивідуальну кримінальну відповідальність представників її політичного та військового керівництва. Тому правова війна сьогодні має не менше значення, ніж інформаційна. Для держави-агресора стратегічно вигідною була б ситуація, за якої один міжнародний механізм переживає інституційні труднощі, а створення іншого поступово втрачає політичну динаміку. Україна не має права допустити виникнення такого вакууму відповідальності. Спецтрибуналу потрібне політичне лідерство У цьому контексті надзвичайно важливою є теза, яку висловлюють українські правозахисники: сьогодні має бути чітко зрозуміло, хто на рівні держави політично та організаційно відповідає за подальшу роботу над Спецтрибуналом. Альона Луньова справедливо звертає увагу на необхідність того, щоб хтось публічно взяв на себе відповідальність за продовження цієї роботи. Це не технічне питання. Створення міжнародного трибуналу — це складний багаторівневий процес, у якому перетинаються міжнародне публічне право, міжнародне кримінальне право, дипломатія, питання імунітетів, юрисдикції, міжнародної правосуб’єктності та політичного визнання майбутньої інституції. Тому недостатньо просто мати групу юристів, які готують документи. Потрібна постійна державна інституційна координація. МЗС має стати одним із центрів цієї роботи Міністерство закордонних справ України має відігравати ключову роль у цьому процесі. Саме МЗС має можливість системно підтримувати питання Спецтрибуналу в порядку денному двосторонніх і багатосторонніх переговорів, міжнародних організацій та зустрічей на найвищому політичному рівні. Кожна така зустріч — це можливість збільшити кількість держав, які не просто декларативно засуджують російську агресію, а готові підтримати конкретну юридичну модель відповідальності за неї. Тому нашим міжнародним партнерам має бути направлений абсолютно зрозумілий політичний сигнал: Україна продовжує роботу над Спецтрибуналом. Україна має стратегію. Україна має команду. Україна має визначених відповідальних осіб. І Україна не дозволить цьому процесу зупинитися. Потрібно терміново відновити робочу групу на найвищому державному рівні Саме тому вважаю необхідним терміново зібрати на державному рівні робочу групу щодо подальшої роботи над Спеціальним трибуналом щодо злочину агресії проти України. До цієї роботи мають бути залучені представники Міністерства закордонних справ, Офісу Президента, інших компетентних державних органів, а також українські та міжнародні експерти, які професійно займаються міжнародним кримінальним правом і вже були залучені до формування відповідного механізму. Але сама наявність робочої групи недостатня. Має бути визначена конкретна посадова особа, яка очолить її роботу та нестиме персональну політичну й організаційну відповідальність за координацію цього напряму. Робоча група повинна мати конкретний план: де ми перебуваємо сьогодні; які юридичні та політичні питання залишаються невирішеними; які держави вже підтримують запропоновану модель; з якими партнерами необхідно провести додаткові переговори; які питання потребують експертного опрацювання; якою має бути українська переговорна позиція щодо юрисдикції, персональної та функціональної імунітетної проблематики, процесуальних правил і майбутньої інституційної конструкції Трибуналу. І найголовніше — ця робота повинна мати чіткий політичний дедлайн та постійний контроль виконання. Час працює не на міжнародне правосуддя Не можна виходити з припущення, що створення Спецтрибуналу є процесом, який одного дня завершиться автоматично. Як слушно зазначають правозахисники, часу небагато. У цього механізму є противники, є скептики, існують складні юридичні дискусії. Саме тому для його запуску необхідна надзвичайно активна дипломатична позиція України. Міжнародне кримінальне правосуддя взагалі не виникає автоматично. Воно є результатом політичної волі держав, міжнародних домовленостей, складної юридичної роботи та постійного дипломатичного тиску. Якщо Україна перестане бути головним політичним двигуном цього процесу, немає підстав очікувати, що хтось інший виконуватиме цю роботу замість нас. Україна має сама очолити цей процес Ми повинні виходити з простої юридичної та політичної логіки: держава, яка стала жертвою агресії, повинна залишатися головним суб’єктом міжнародної коаліції, що домагається відповідальності за цю агресію. Особливо зараз. На тлі посилення російських атак, загроз для цивільного населення та спроб дискредитувати чи послабити міжнародні механізми відповідальності Україна повинна не скорочувати, а навпаки — нарощувати свою правову дипломатію. Спецтрибунал не може перетворитися на ще одну правильну міжнародно-правову ідею, яка залишилася між конференціями, робочими документами та дипломатичними заявами. Він має стати діючим механізмом правосуддя. Саме тому Україна має терміново зібрати робочу групу щодо Спецтрибуналу, визначити її керівника, закріпити відповідальність МЗС та інших державних інституцій, сформувати дорожню карту і повернути питання відповідальності за злочин агресії на найвищий рівень міжнародного політичного порядку денного. Тому що боротьба за справедливість щодо України відбувається не лише на полі бою. Вона відбувається і в міжнародних судах, у дипломатичних кабінетах та в міжнародному праві. І цю частину війни Україна також не має права програти.