Насправді – це зовсім не історична стаття. Хоч вона й базується на трьох конкретних історичних персонах, але тут не тільки про історію. Мова йде радше про моделі управління під час війни, шляхи виходу з неї та «відплату» тим, хто поклав усе заради перемоги. Про тих, хто намагався налагодити нову архітектуру міжнародних відносин, шукаючи «щілини» в обмежувальній системі міжнародних договорів. Про те, як організований Вальтером Ратенау договір для порятунку від катастрофи двох світових паріїв – Німеччини та Радянської Росії, відкрив шлях нарощуванню потужного потенціалу нацистським та більшовицьким режимами. А також про те, як жорстоко помилився британський премʼєр-міністр Невілл Чемберлен, коли погодився на підписання Мюнхенської угоди, яка насправді була змовою великих країн з диктатором Гітлером. Про історичні аналогії та наслідування диктаторів минулого Змушений особливо наголосити, що історики мають бути особливо обережними з історичними аналогіями, а ще краще їх уникати. Пам’ятати, що неісторики сприйматимуть написане за «історичну правду». Проте існує важливе виправдання для такого роду розвідок. Вважаю допустимими історичні паралелі, якщо сучасні політичні гравці намагаються достеменно наслідувати персонажів з минулого: їхні моделі поведінки і навіть цілі. І тут беззастережне лідерство належить російському недодиктаторові Владіміру Путіну. Путін виявився настільки обмеженою особою, що свої знання про Адольфа Гітлера та нацистську Німеччину сформував на рівні радянських анекдотів, розхожих небилиць, кліше та стереотипів. Він «злизав» у Гітлера буквально весь сценарій початку Другої світової війни. Його план агресії проти України один в один за Гітлером: мюнхенська промова, ультиматум Чехословаччині через Судетську область, технологія «защіти соотєчєствєнніков», а потім агресія і геноцидні наміри, приховані за риторикою встановлення «історичної справедливості». Відповідно, для того, щоб зрозуміти сучасну війну Росії потрібно звернутися до історії. І не для того, щоб знайти варіанти вирішення актуальних проблем, а для того, щоб розуміти звихнену російську логіку та послідовність дій. Для цього нам варто звернутися до біографій трьох історичних постатей: міністра закордонних справ Ваймарської республіки Вальтера Ратенау, та двох британських премʼєрів – Невілла Чемберлена і Вінстона Черчилля. При чому перший і третій приклади є надзвичайно важливими. Вальтер Ратенау (1867-1922) Приклад Ратенау якось незаслужено випав з поля політико-історичних зацікавлень наших сучасників. З ним не порівнюють діючих політиків і не проводять історичних паралелей. Хоча Ратенау – фігура більше ніж знакова у європейській історії. Німецький єврей, який «доріс» до рівня міністра закордонних справ. Непрактикуючий єврей, але й не вихрест. Одночасно багатий підприємець і лівоцентрист. Типовий для тодішньої Німеччини випадок єврея з німецькою національною ідентичністю. Найцікавішим в історії з Ратенау є те, що він першим запропонував райхсканцлеру Бауеру співпрацю з радянською Росією. За його задумом, це мав бути союз «країн з долею переможених». Тобто для виживання замкнутої в лещата Версальського договору Німеччини Ратенау запропонував співпрацю з ніким невизнаною більшовицькою Росією. Два парії мали обʼєднати свої сили для виживання. Як виявилося, не тільки для виживання, але й страшного реваншу. Ратенау став «батьком» договору, підписаного в квітні 1922 року в Раппало. Це був перший міжнародний договір з радянською Росією. І хоча його положення не передбачали військової співпраці – це було тільки питанням часу. Договір був потрібний для виживання і подальшого розвитку обох країн. Підписавши договір, радянська Росія отримувала доступ до високих технологій, німецьких спеціалістів, а Німеччина – вкрай потрібні мінеральні ресурси. Надалі співпраця зайшла так далеко, що Радянський Союз став таємним полігоном для вишколу німецьких військових. Хоча це було суворо заборонено Версальським договором. Але найбільше значення Раппальського договору полягає в тому, що з нього почався перегляд, несправедливих на думку німців, положень Версальського договору. Він давав юридичну й економічну базу для відродження німецького реваншизму. Знову ж таки те, що його підписав з більшовиками єврей, дало поштовх усім майбутнім нацистам, антисемітам та прихильникам теорії змов розпочати боротьбу з «єврейсько-більшовицькою змовою». Ратенау навіть звинуватили в тому, що він належить до 300 обраних «мудреців Сіону». Таким чином смерть рятівника Німеччини від економічної та соціальної катастрофи відкривала шлюзи брудній нацистській пропаганді та ідеології. Через кілька місяців після підписання Рапальського договору, а саме 24 червня 1922, члени таємної протонацистської організації «Консул» застрелили в Берліні міністра Ратенау. Влада з почестями похоронила міністра, влаштувала справжнє слідство, але злегковажила страхітливими тенденціями, що нависли над країною і світом. Чемберлен і Черчилль Невілл Чемберлен був політиком старої дати, схильним до компромісів і хотів довіряти словам диктаторів. Ставши у 1937 році премʼєр-міністром, розраховував зупинити сповзання світу у нову велику війну угодами та домовленостями з Беніто Муссоліні та Адольфом Гітлером. Вважав, що «пожертвувавши» Чехословаччиною, можна запобігти вибуху нового світового конфлікту. Думав, що політика «умиротворення агресора» може принести сталий ефект і запобігти війні. Щиро не розумів, що вмовлянням та поступками можна тільки розпалити апетити агресора. І що через це агресор незабаром розпочне проти них нещадну війну. Думав, що привіз британцям мир з Мюнхена, а насправді – згоду на новий переділ світу. Його відома фраза після повернення з Мюнхена «Я привіз вам мир» показала, що поважно хворий премʼєр не розумів, що своїм підписом зробив вибух світової війни невідворотним. Показовою на слова Чемберлена стала реакція його наступника – Вінстона Черчилля. Котрий, будучи запеклим прихильником безкомпромісної війни проти Гітлера, сказав: «Англії був запропонований вибір між війною і безчестям. Вона вибрала безчестя і отримає війну». Після відставки Чемберлена в 1940 році (за кілька місяців до його смерті) Черчилль взявся рятувати країну і світ від ганьби та поразки, яку накликав своїми діями його попередник. Саме Черчилль організував країну у війні проти нацистського Третього Райху. Він піднімав бойовий дух своїми палкими промовами у співгромадян, гуртував їх. У своїй найбільш знаменитій промові «Кров, праця, сльози та піт» звернувся до співгромадян зі словами: «Я хочу сказати Палаті... що я не можу запропонувати вам нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту. На нас очікують найтяжчі випробування. Яка наша політика, питаєте ви? Я вам скажу: вести війну на морі, на землі, в повітрі, з усією своєю міццю й усією силою, яку Господь може нам дарувати; вести війну проти звироднілої тиранії, ніким не перевершеної у списку чорних і жахливих лиходійств, на які лиш здатна людина. Ось яка наша політика. Яка наша мета, питаєте ви? Можу відповісти одним словом: перемога; перемога за всяку ціну; перемога всупереч усім жахіттям; перемога, хоч би яким довгим і тернистим був наш шлях, адже без перемоги нам нема життя». Ці слова означали, що страждатимуть усі, і мобілізуватися заради перемоги мають усі. Усвідомлюючи, що внутрішнього потенціалу його країни недостатньо, щоб вистояти і перемогти ворога, зволікав з реформами і головний акцент робив на формування міжнародної коаліції. На його думку, допомога і підтримка США були вкрай важливими. Тому прикладав безліч зусиль для формування трансатлантичної Антигітлерівської коаліції і відкриття третього фронту. В результаті британці не пробачили йому відсторонення від вирішення внутрішніх проблем, які під час війни лавиною нависли над державою. «Пʼять гігантських лих», які вимагали негайного реформування, були ним проігноровані. Пояснення, що реформи, мовляв, відкладалися на повоєнний час – людей не задовольнили. Тому й програв вибори 1945 року. Але згодом зміг «реабілітуватися». Далі пропоную подумати над цими трьома історичними випадками і приготуватися до їх перенесення на сучасний український ґрунт. Про що й піде мова в наступній статті. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA