Спостерігаючи за бурхливими внутрішньополітичними процесами в Німеччині та загостренням конкуренції з Францією за першість в Євросоюзі, можна чітко зауважити про те, що німці знаходяться у початковій фазі пошуку своєї нової ідентичності. Як не дивно, але це було не так помітно навіть після обʼєднання країни у 1990 році. Тоді здавалося, що найважливішою є інтеграція німців із комуністичної НДР в єдину німецьку спільноту. Викорінивши комуністичну ідеологію та тоталітарну систему, замінивши їх західними демократичними цінностями і свободами. При цьому сподівалися, що «східні» німці так настраждалися в комуністичному таборі, що за замовчуванням приймуть усі західні цінності. Включно з основним історичним наративом про Другу світову війну. Але на практиці все виглядало не так однозначно. Існували величезні відмінності не тільки в матеріальному статусі, але й у ставленні до базових речей. Часто ці відмінності спостерігалися в тому, як довго німці мають каятися та погоджуватися на обмеження, накладені після Другої світової війни. Нагадаю, що в НДР не було проведено серйозної денацифікації. А багатьох фахівців радо залучив до роботи на себе комуністичний режим. Про демілітаризацію не могло бути й мови, оскільки армія НДР була вагомою складовою сил Варшавського договору. Після обʼєднання, на жаль, не відбулося серйозної дискусії про вироблення спільної історичної платформи для народу ФРН. На практиці пішли формальним шляхом, провівши тотальну люстрацію працівників гуманітарної сфери. Просто замінивши «ендеерівську» професуру фахівцями зі західної частини країни. Знову ж таки, на жаль, тоді також не вистачило відваги зайнятися реконтекстуалізацією загально німецького історичного минулого. Усуненням старих стереотипів, що дозволило б формуватися новій німецькій ідентичності. Складається враження, що в ейфорії одним махом «підписали» усіх без винятку німців каятися за «первородний гріх» нацистських злочинів. До всього, тоді всі ці питання старанно замовчувалися, що було свого роду подякою зовнішнім учасникам процесу, які висловили згоду на обʼєднання. Але рано чи пізно такі проблеми мусили постати перед німцями. І сталося це тоді, коли Росія Путіна брутально інструменталізувала історію для ідейного обґрунтування своєї агресивної неоімперської політики. Яка завдяки системі обмежень за історичні злочини, в тому числі і Голокост, позбавляла права голосу цілу країну. Дійшло до абсурду, Росія, яка здійснює геноцид на окупованій території України, відверто використовує нацистську риторику, наслідує у своїх діях Гітлера, звинувачує Україну в тому, що в Києві править нацистський режим. І, нагадуючи німцям про їхній «первородний гріх» не дозволяє їм відкритою і безумовної підтримки України. Дуже шкода, що тільки тепер одна з провідних країн Євросоюзу починає внутрішню дискусію про те, які її роль і місце у цій війні. Шкода, що буквально до цього часу і відповідальність за Голокост, і злочини націонал-соціалізму були для німців теоретичними конструкціями без застосування у практичному житті. «Ніколи знову» перетворилося для них у плекання цілковитої пасивності і беззубості. Бо від Німеччини не було видно майже жодних конкретних дій проти агресивної Росії. А відсутність реакції з боку Німеччини тільки розпалювала апетити агресора. Були й інші спроби проявити свою присутність на континенті. Одне з таких бажань Берліна проявити свою важливу роль привело до аномально інтенсивної економічної співпраці з Росією. До майже повної залежності від російських енергоносіїв. Застереження про небезпеку підсадження країни на російську газову «голку» не діяли. Оскільки Путін підхвалював таку політику і зовсім не згадував про «первородний гріх». І тільки війна проти України і загроза цілому демократичному порядку змусили німців змінити свої відносини з Росією. Але тепер вже перед Німеччиною назбиралося стільки проблем, що потрібно визначатися з їх пріоритетністю. Потрібно визначитися з тим, що не можна тільки декларувати прихильність демократичним цінностям, а необхідно за них боротися. Навіть зі зброєю в руках. Потрібно перестати втрачати дар мови при загадуванні злочинів Другої світової війни. Вони значною мірою відрефлексовані, винні покарані, а злочинна ідеологія засуджена. Створена чітка система координат, яка допомагала стримувати зародження німецького реваншизму. Безумовно, такою морально-етичною константою був і залишається Голокост. Проте навіть тут потрібна фахова дискусія з метою очищення цієї теми від інструментальних радянських та сучасних російських елементів. Для того, щоб агресор більше не міг прикриватися облудливою риторикою про «денацифікацію» України, де на всенародному голосуванні обрано президентом етнічного єврея. І тут німці мають перестати бути формалістами, а почати дивитися в суть проблем. В німецькому суспільстві має бути досягнутий консенсус в тому, що у війні добра зі злом не можна зберігати нейтралітет. Особливо з огляду на своє непросте історичне минуле. Здається, німці склали іспит з історії на добре. Але замовчування і уникання внутрішньої дискусії про розрахунок з минулим і творення нових моделей поведінки може все-таки привести до вкрай негативних результатів. І тут справа в тих, хто пропонує «реваншистську» альтернативу. Річ у тому, що ситуацію ускладнює те, що партія, яка вперше відкрито стала «вибілювати» нацистське минуле Німеччини, була створена не без «братньої» допомоги з Росії. Партія постала тоді, коли майже не залишилося в живих прямих причетних до злочинів націонал-соціалізму. І те, що на рівні родини десятиліттями замовчувалося, тепер було вправно каналізовано з політичною метою. Якщо традиційні партії зі зрозумілих причин не могли апелювати до історії, то до неї, як і Путін, легко звертаються прихильники Альтернативи для Німеччини, трактуючи її на свій лад і на свою користь. Бо, як уже зазначалося, історія для демократичних німців – це система обмежень і заборон. А прихильники АдН мають розвʼязані руки. Таким чином сучасне керівництво Німеччини опинилося затиснутим в лещатах між «своїми» ревізіоністами історії від АдН, які тиснуть і отримують електоральну підтримку та Росією, яка погрожує відповідальністю за спробу уникнення покарання за «первородний гріх». І поки що, дивлячись на тенденцію зростання симпатій до Альтернативи для Німеччини, у демократичних німців часу залишається обмаль. Через це демократичні еліти Німеччини мають бути активними, відповідальними і відважними при проведенні загальнонаціональної дискусії про нову ідентичність. Треба памʼятати, що дискусії навколо відродження мілітарної потуги Німеччини, збройної підтримки України, участі Бундесверу у миротворчих операціях та інші саме і є тими чіткими складовими творення нової німецької ідентичності. Виросло молоде покоління німців, які резонно ставлять питання, чому вони не можуть гордитися своєю демократичною країною. Чому країна, яка є всесвітньо визнаною демократією, має бути ураженою в правах? Чому система, що склалася після Другої світової війни, має й через вісімдесят років обмежувати її міжнародну діяльність. І особливо це стосується внутрішніх обмежень і заборон щодо військової складової. Тим більше, що історія ХХІ століття показала, що світові потрібно стримувати не Німеччину за її історичні провини, а протистояти реальному злу, яке уособлює собою Росія. Потрібна така система цінностей, оперта на гуманістичний історичний наратив, яка зможе поставити на своє місце Росію. Так, як свого часу відповідальність за злочини націонал-соціалістичного режиму дозволила не допустити німецького реваншизму. Треба зрозуміти, що для німців настав абсолютно новий етап. Усвідомивши глибину злочинів, розкаявшись та осудивши їх, а також довівши свою цілковиту прихильність демократичним цінностям, тепер німці мають повне право довести на ділі, що вони змінилися. Що вони є однією з опор демократичного світу і його збройним авангардом. Пасивне споглядання і ховання за історичними провинами веде тільки до того, що одна з найпотужніших демократій вилучена з війни добра зі злом. Отже, Німеччина просто зобовʼязана виступити на захист демократичного світу. ПС. Оглядаючи німецьке телебачення, відчувається початок переосмислення нової ролі Німеччини. Практично кожного дня можна натрапити на репортаж про позитивний німецький військовий досвід. Нещодавно вийшла позитивна програма про німецьких військових ветеранів. Про тих військових, які брали участь у війні в Афганістані. Лейтмотив такий – держава визнала їх ветеранами, а тепер вони чекають на таке ж визнання від суспільства. «Позитивні» німецькі ветерани – це щось дуже нове в інформаційному полі Німеччини. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA