Ще зовсім недавно федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц демонстративно не погоджувався надати Україні право обстрілювати західною зброєю територію Росії. І зовсім категорично заявляв, що ні крилатих далекобійних ракет Taurus в України, ні тим більше їх використання на території Росії не буде. Отже, ні постачання, ні використання. Але буквально днями позиція канцлера Шольца зазнала істотних змін. Він зробив заяву, що відтепер Україна має повне право, захищаючись від російських атак, бити західною зброєю по території РФ. І вже зовсім безпрецедентною стала заява «несмілого» федерального канцлера, що Німеччина має намір провести консультації зі своїми союзниками щодо надання Україні Taurusʼів. Історія як зброя гібридної війни Такій позиції і особливо її зміні є декілька пояснень. Перша, яка довший час паралізувала німців – це тема провини за злочини націонал-соціалістів. Треба сказати, що післявоєнні денацифікація та демілітаризація добряче позначилися на новій німецькій ідентичності. До цього також доклалася радянська і російська пропаганди, які свого роду «вибороли» для Москви ексклюзивне право бути «історичним суддею» в оцінках німецького минулого. Росія безсоромно інструменталізувала це відчуття для обґрунтування та виправдання своєї агресивної зовнішньої політики. Що цікаво, після розвалу СРСР російській пропаганді на диво легко вдалася маніпуляція із привласненням Москвою перемоги в Другій світовій війні. Росія легко «призначала» героїв Другої світової війни і з такою ж легкістю іменувала зрадниками і ворогами цілі народи. Детальний аналіз російської історичної політики часів Путіна показує, що до історичного «слова» Москви прислухалися в Європі, а найбільше в Німеччині. Дослухалися так, що не помітили, як путінський режим із «історичного судді» трансформувався у послідовника ідей нацизму, а сам Путін почав все більше наслідувати Гітлера. Коротка тривалість цього процесу вказує на те, що подібного роду світогляд був притаманний володарю Кремля і раніше, якщо не завжди. Просто завдяки певним риторичним фігурам та заклинанням йому вдавалося успішно приховувати їхню сутність. Забігаючи наперед, можна сказати, що ця полуда спала з очей європейців лише тепер. Коли на урочистостях з приводу 80-ї річниці висадки союзницьких військ в Нормандії не виявилося російського «денацифікатора». Якого присутні все частіше порівнюють з Гітлером наших днів. Коли й Україні нарешті вдалося позбутися, насадженого Росією образу, неонацистської країни. Де вперше в ролі свого роду «мірила історичної справедливості» від імені українського народу виступив президент України Володимир Зеленський. У звʼязку з чим можна всіх привітати з початком краху російського пропагандистського концепту. Світ переконався в тому, що Росія – це вовк в овечій шкурі, який розпочав масштабну і криваву різню в Європі. Що російські пропагандистські конструкти походять з арсеналу Гьобельса та Гітлера. І що цьому час покласти край, назвавши все своїми іменами. Тепер стає все більш зрозумілим, що російська інструменталізація історії була дієвим інструментом світової гібридної війни. Де на всіх існував свій метод. В тому числі й на українців. Наша провина Сталося так, що офіційна українська історична політика часів президента Порошенка була не тільки шкідливою з погляду внутрішньої консолідації суспільства, але й намагалася позиціонувати Україну рівно за путінськими лекалами. За якими українську участь у ДСВ маргіналізували виключно до локального повстанського руху і колабораціоністських формувань у складі Вермахту. Що дозволяло заявляти Путіну, що в Другій світовій війні перемогли росіяни без участі українців. І демонструвати Європі, що свідомі українці – це ті, хто був разом з нацистами. А от справжні українці – це ті радянські покірні люди, що перемогли нацизм. У звʼязку з цим, пригадую спільну пресконференцію Владіміра Путіна і Ангели Меркель, на якій російський президент однією фразою нівелював усю критику агресивної політики Росії щодо України. На всі резонні зауваження канцлерки про те, що Росія не має жодного права обмежувати суверенітет України, Путін сказав: «А Ющенко надав звання героя України гауптману Вермахту Шухевичу». Що викликало у пані Меркель миттєву реакцію: «Таку політику України ми не підтримуємо». На жаль, тодішні творці історичної політики України робили подарунок за подарунком російській пропаганді. Утверджуючи європейців, а особливо німців, в думці, що українці — спадкоємці та продовжувачі нацистських ідей. Що українці програли в Другій світовій війні разом з нацистами. Підігрували Путіну в тому, що в Червоній армії українці воювали нібито за радянську імперію, а не за свою землю і Батьківщину. В результаті все це працювало на тезу Путіна про необхідність проведення денацифікації України. Тези фальшивої, несправедливої та просто злочинної. Тези, яка особливо не заперечувалася й в політичних колах європейських країн. Ніхто не хотів порівнювати себе з учасниками «Мюнхенської змови». Ніхто не хотів брати на себе відповідальність критично поглянути на Росію і Путіна. Намагалися відсидітися збоку. І навіть продовжували успішно торгувати з агресором, примножуючи його воєнний потенціал. Європі, а особливо німцям, було дуже важко переламати себе, щоб побачити як Путін майже у всьому наслідує Гітлера. Їм було страшно уявити, що потураючи Путіну, вони спільними зусиллями вирощують нового диктатора, ворожого до демократичної цивілізації. Всі ці, мʼяко кажучи, забавки з історією та важке переосмислення історії й подолання історичних стереотипів дуже дорогою ціною обходиться українцям. Тисячі жертв, неймовірні руйнування, вимушена еміграція мільйонів і все це тільки через надуманий привід та історичну маячню одурілого диктатора й імперця. Для зупинки якого навіть використання Taurusʼів – це вже питання часу. Принаймні політичне керівництво Німеччини до цього майже дозріло. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA