Півстоліття тому, 6 жовтня 1973 року, війська об’єднаної арабської коаліції (Сирія, Єгипет, Йорданія, Ірак) несподівано вторглися на ізраїльську територію. Сьомого жовтня 2023-го так само раптово проти Ізраїлю розпочався збройний виступ палестинської організації «Хамас». Обидві події починалися за схожих обставин — у шабат, тобто у суботу, коли віруючим євреям не можна працювати. У першому випадку війна взагалі розпочалася в найбільше юдейське свято – Йом-Кіпур (Судний день), коли релігійні обмеження стають ще серйознішими. 2023 року в день нападу «Хамасу» прихильники юдейської віри святкували відразу два великі свята - Шміні-Ацерет і Сімхат-Тору. І в цей момент також почалася війна. Історія, звісно, має звичку повторюватися у вигляді трагедії чи фарсу, але щоб так буквально… Раптовий напад бойовиків «Хамасу» увійде в історію не лише своєю жорстокістю та кількістю жертв серед мирного населення, а й фактичним руйнуванням міфу про потугу держави Ізраїль, її армію і спецслужби. Того міфу, який окремі політики, ЗМІ та історики поширювали в останні кілька десятиріч. Завдяки йому сформувалося стійке уявлення про те, що офіційна ізраїльська влада контролює ситуацію на своїй території, її армія, озброєна найсучаснішою технікою, міцно стоїть на сторожі «землі обітованої», а потужні спецслужби (Моссад, Шабак і Аман) пильно стежать за ситуацією у ворожому середовищі (арабському, іранському, курдському тощо). Аж раптом таке фіаско. Раптовий вогняний вал, який у суботу хамасівці обвалили на південні та центральні райони Ізраїлю, став повною несподіванкою для армійських чинів, а система ППО «Залізний купол», як виявилося, не здатна ефективно протистояти масовим запускам ракет. Та найбільше здивував провал ізраїльських спецслужб з їхнім іміджем серйозних «контор», які мають своїх людей в усіх сусідніх країнах і особливо – в лавах численних екстремістських організацій близькосхідного регіону. Коли наприкінці 1940-х у молодій єврейській державі починали створювати власні спеціальні служби, то одним з напрямків їхньої діяльності був саме агентурна робота в середовищі ворожих і потенційно ворожих народів та держав. Існувало чітке розуміння того, що без постійно контролю того, що відбувається в організаціях, які не сприймають єврейської державності, не обійтися. Перший директор «Моссаду» Ройвен Шилоах свого часу заявляв: «Ми повинні проникати в ці (арабські) країни... Ми повинні збирати економічну, політичну та військову інформацію і повинні бути готові вчасно попереджати уряд про підготовку ворожих дій. Ми повинні стежити за діяльністю цих держав у всьому світі, зокрема в Європі і Південній Америці ... де присутнє значне арабське населення. Ми повинні активно займатися саботажем, щоб зірвати їхні ворожі плани». І в наступні роки своєї діяльності «Моссад» демонстрував відданість цим настановам: агентурна робота у ворожих лавах була його фішкою. Що ж сталося цього разу? Чому агентура не дізналася про наміри супротивників? Очевидно, ці та інші запитання до розвідувальних служб, армії та уряду Ізраїлю будуть поставлені вже незабаром і їм доведеться дати на них відповіді. Загалом трагічні події 7-8 вересня 2023 року на диво збігаються з подіями півстолітньої давнини. У 1973-му ізраїльське військово-політичне керівництво на чолі з Голдою Меїр арабська агресія також застала зненацька. Щоправда, тоді свою роль відіграло декілька чинників. Один із них — у Тель-Авіві до останнього не вірили в здатність арабського світу відновитися від нищівної поразки в Шестиденній війні 1967 року, за результатами якої Ізраїль взяв під свій контроль Синайський півострів, Голанські висоти, Західний берег ріки Йордан і Сектор Гази. З’ясувалося, противники не лише відновилися, але й зміцніли настільки, що виявилися спроможними на повномасштабні воєнні дії. Після завершення війни уряд Ізраїлю створив слідчу комісію під керівництвом голови Верховного суду Ізраїлю Шимона Аграната, яка повинна була дати відповіді на запитання: хто винен в тому, що ворожим військам вдалося захопити ізраїльтян зненацька? Приблизно через пів року, 1 квітня 1974 року, було опубліковано перший звіт комісії. Вона поклала відповідальність за неготовність до війни Судного дня на керівництво армії та розвідки. Після оприлюднення висновків комісії Аграната у відставку пішли спочатку командування збройних сил Ізраїлю, а згодом під тиском громадськості й парламентської опозиції втратила свою посаду уславлена прем’єрка Голда Меїр. А ізраїльське суспільство після цього дуже довго хворіло «синдромом Судного дня», відмовляючись вірити в щирість намірів арабських лідерів під час мирних переговорів. Можна припустити, що цього разу ізраїльське суспільство чекатиме не менш важка та емоційна процедура пошуку винних у катастрофі 7 жовтня. Адже, хоча опозиція в Кнесеті й солідаризувалася з урядом Нетаньяху на час кризи, після її завершення найімовірніше не втратить нагоди притягнути своїх опонентів до відповідальності.