Вторгнення Росії в Україну є найбільшим військовим конфліктом у Європі з часів Другої світової війни. Водночас воно підштовхнуло Організацію Північноатлантичного договору знову перетворитися на боєздатний воєнний альянс, яким він був під час холодної війни. Про це пише The New York Times. Ці зміни є трансформаційною для альянсу, який десятиліттями був немов у сплячці й невпевненим у собі. Після того, як альянс нещодавно прийняв Фінляндію, яка протягом тривалого часу залишалася нейтральною, для президента Росії Владіміра Путіна це стало ще одним значним провалом, до якого призвела розв’язана ним війна. Зміна потенційної реакції на дії РФ НАТО швидко переходить від того, що військові називають стримуванням шляхом відплати, до стримування шляхом відмови. У минулому теорія полягала в тому, що якщо росіяни вторгнуться, країни-члени намагатимуться втриматися, доки союзні сили, переважно американські та розташовані на місцевих базах, не зможуть прийти їм на допомогу та вступити у бій з росіянами, щоб спробувати відтіснити їх. Але після російських звірств на тимчасово окупованих територіях України, від Бучі та Ірпеня до Маріуполя та Херсона, прикордонні держави, такі як Польща та країни Балтії, більше не хочуть ризикувати будь-яким періодом російської окупації. Вони зазначають, що в перші дні українського вторгнення російські війська захопили території, більші, ніж деякі країни Балтії. Запобігти цьому, стримати заперечення, означає революцію в практичному плані: більше військ, які постійно базуються вздовж російського кордону, більше інтеграції американських і союзницьких військових планів, більше військових витрат і більш детальні вимоги до союзників, щоб мати певні види сил і техніка для ведення бою, у разі необхідності, у заздалегідь відведених місцях. Путін давно скаржився, що НАТО оточує Росію та нібито загрожує країні. Але його вторгнення в Україну спровокувало альянс позбутися перешкод щодо збільшення кількості західних військ уздовж кордону НАТО з Росією. Намір полягає в тому, щоб зробити сили НАТО не тільки більш надійними та боєздатними, але й більш помітними для Росії, що є ключовим елементом стримування. «Дебати більше не про те, чи це «забагато», через побоювання засмутити Москву, «а про те, чи достатньо. Більше недостатньо сказати, що ми готові стримувати, обіцяючи відвоювати, але, що повинні захищати кожен дюйм території НАТО з першого дня», — сказала Каміль Гранд, донедавна помічниця генерального секретаря НАТО з оборонних інвестицій, а тепер членкиня Європейської ради з питань зовнішньої політики. Зараз НАТО розгорнуло батальйон багатонаціональних військ у восьми країнах уздовж східного кордону з Росією. Також є план, як збільшити ці сили до складу бригад у прифронтових місцях, щоб посилити стримування та мати можливість відкинути сили вторгнення з самого початку. А також є доручення тисячам інших сил у разі війни швидко рухатися на підтримку, маючи нові детальні плани мобільності та матеріально-технічного забезпечення та жорсткіші вимоги до готовності. «НАТО — це організація, яка відпочила від історії. Путін нагадав нам, що ми повинні думати про оборону і думати про це колективно», — сказав Іво Даалдер, колишній посол США в НАТО. Як діятиме НАТО Альянс передасть більше військ під безпосереднє управління вищого військового офіцера НАТО, верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі генерала Крістофера Каволі, який також командує американськими силами в Європі. Згідно з новою стратегією «стримувати та захищати», генерал Каволі вперше з часів холодної війни об’єднує плани ведення війни США та союзників, анонімно заявив високопоставлений чиновник НАТО. Він зазначив, що американці повернулися в центр оборони Європи, вирішуючи з НАТО, як саме Америка захищатиме Європу. За словами посадовця, вперше з часів холодної війни країни Східної Європи точно знатимуть, що НАТО має намір зробити все можливе для їхнього захисту, втім кожна країна повинна бути в змозі захищати себе й самостійно. НАТО також узгоджує свої довгострокові вимоги до союзників із поточними оперативними потребами. Якщо раніше країни-члени НАТО могли попросити надіслати деякі легкоозброєні експедиційні сили з гелікоптерами до Афганістану, наприклад, тепер їм буде поставлено завдання захищати окремі частини території НАТО. Так, для Британії це означатиме, що вона надасть більше важкої броні для захисту східного флангу НАТО, навіть якщо британський уряд віддасть перевагу продовжувати розміщувати легшу, більш експедиційну армію, яка потребуватиме менше грошей, менше людей і менш дорогого важкої техніки. Таким чином, планування в НАТО вже є нав'язливим, але стане більш вимогливим і конкретним. Країни відповідають на анкети щодо своїх можливостей та обладнання, а планувальники повідомляють, чого не вистачає та що потрібно поставити. В одному випадку, розповів Роберт Белл, радник з оборони американської місії при НАТО до 2017 року, Данії було наказано припинити витрачати гроші на будівництво підводних човнів. Тоді як Канаді сказали, що вона повинна надати літаки для дозаправки в повітрі. Загалом вимоги тепер будуть суворішими, щоб повернути Альянсу здатність вести бойові дії в Європі та зробити стримування надійним, щоб гарантувати, що НАТО зможе вести інтенсивну війну проти потенційного ворога з першого дня конфлікту. Як у НАТО прийшли до цих змін Зміни в НАТО почалися повільно, ще у 2014 році, після того, як Росія анексувала Крим та розпалила війну на Донбасі. На тогорічному саміті в Уельсі союзники по НАТО домовилися про ціль військових витрат у розмірі 2% ВВП до 2024 року. На даний момент лише 8 із 31 країни, включно з новим членом Фінляндією, досягли цієї мети, але військові витрати зросли. На наступному саміті НАТО цього липня буде погоджено новий план витрат із 2% ВВП, який тепер розглядатиметься як необхідний мінімум. Враховуючи труднощі Росії в Україні, якщо великі країни витрачають від 2,5 до 3% ВВП на армію протягом наступного десятиліття, цього має бути достатньо, зазначив високопоставлений чиновник НАТО. Після 2014 року НАТО також погодилось розмістити невеликі сили у країнах Балтії та Польщі. Ідея полягала в тому, щоб стримувати загарбників й сподіватися отримати підкріплення через тиждень-два після вторгнення. Натомість після повномасштабного вторгнення Росії в Україну минулого року НАТО додала ще чотири батальйони передового базування, щоб створити вісім таких сил уздовж східного краю НАТО, включаючи Румунію, Словаччину, Угорщину та Болгарію. Але загальна кількість військ у всіх восьми бойових групах становить лише 10 232 особи. Зараз НАТО планує розширити сили та розміри бригади, що означає розміщення приблизно 4000-5000 військовослужбовців у кожній країні, щоб зробити посилене стримування НАТО «більш надійним ланцюгом». Це також означатиме покращення протиповітряної оборони НАТО — головного недоліку скорочення збройних сил за останні 30 років, коли мало хто міг уявити, що російські ракети летітимуть в Європі. Крім того, якщо раніше щорічні навчання ядерних сил НАТО, відомі як Steadfast Noon, замовчувалися, то минулого року, після вторгнення Росії, навчання відбулися відкрито. Представник НАТО сказав, що було важливо показати Москві, що альянс не зупиняють ядерні загрози. Нове планування операцій НАТО Військовий штаб НАТО, Верховний штаб об’єднаних сил НАТО в Європі, також посилюється. Тисячі солдатів союзників, які там працюють, перетворюються на головне стратегічне та бойове командування, якому доручено розробити плани альянсу щодо інтеграції та розгортання військ союзників — у тому числі кібернетичних, космічних і морських сил — у різних непередбачених обставин. Вони можуть варіюватися від планування гібридної війни й регіональної війни, яка виходить з-під контролю, до тотального конфлікту із застосуванням ядерної зброї. Зараз командування НАТО має з’ясувати, як включити Фінляндію та, ймовірно, Швецію, а також вирішити, де їхні сили повинні взяти участь у колективній обороні. Наприклад, чи повинна Фінляндія бути частиною штабу, який охоплює Балтію, чи того, який охоплює арктичні маршрути та Крайню Північ, чи взагалі обидва. Керівництво НАТО загалом може залучити до бою 13 корпусів чисельністю від 40 до 50 тисяч кожен у разі необхідності. Але фактична сила НАТО, яка може розгортатися, далеко не така, визнають високопосадовці НАТО. Таким чином, генерал Каволі та його команда повинні з’ясувати, як найкраще і де розгорнути те, що дійсно доступно під час кризи, одночасно намагаючись забезпечити можливість продовжували вдосконалювати свою готовність. Одним із найменш привабливих викликів є мобільність та матеріально-технічне забезпечення: доставити війська, танки й гармати туди, де вони повинні бути так швидко, як це можливо та обслуговувати їх. Прямо зараз існують основні проблеми, з якими НАТО зіткнулось після холодної війни, які включають відсутність складів, відповідних залізничних вагонів, надзвичайних прав на перетин кордонів і використання доріг та проблеми, які пов’язані з рішеннями цивільної влади. Але навіть постачання Україні з мирної Польщі є головним болем з матеріально-технічним забезпеченням, анонімно сказав інший чиновник НАТО. Так, вантажівки забезпечені припасами, але не вистачає залізничних вагонів, які можуть перевозити важке обладнання, наприклад танки. Також потрібно отримувати дозвіл не перевезення такої техніки на кожному європейському кордоні. За його словами, робити це під час війни, коли летять ракети, падають бомби, з’являється збій в Інтернеті та є біженці, які тікають у протилежному напрямку, – це зовсім про інші, нові виклики.