Вчора, 20 лютого, в Україні вшановували пам’ять Героїв Небесної сотні. Революція Гідності переформатувала не тільки українське суспільство, яке показало здатність чинити опір Росії. Майдан фактично став початком нової епохи. Так, саме завдяки змінам в Україні її відкрито підтримує США. Зокрема, вчора до Києва прилетів президент США Джо Байден. LVIV.MEDIA розповідає, як цей візит вплинув на справи у Кремлі та чи може змінитися влада у Росії. Що означав візит Байдена до України Сьогодні вже можна більш впевнено заявити, що процес розшарування сучасної Росії, яка є продовженням процесу краху Радянського союзу, розпочався саме 9 років тому, в Києві, на Майдані Незалежності. Майдан та Небесна сотня стали великим подвигом України. Фактично — це була перша українська перемога над Росією (мається на увазі на ментально-духовному рівні). Перемога, яка великою кров’ю дала можливість Україні вирватись з-під контролю Москви. А те, що відбулося 20 лютого 2023 року — це взагалі злам усіх воєнно-дипломатичних шаблонів. Йдеться про неочікуваний, але вкрай символічний приїзд до України Президента США Джозефа Байдена. Президент США наголосив, що Україна досягла успіху у війні всупереч усім очікуванням, і перемагатиме надалі. Головний сигнал візиту однозначний: Джо Байден ніколи б не приїхав, якби перемога України була б під питанням. Іншими словами — президент найсильнішої держави на планеті ясно демонструє всьому світу як мають далі розгортатися обставини навколо України. А отже, як і зазначалося в попередніх висновках, що нещодавня заява Джорджа Сороса про ліквідацію російської державності перегорнула сторінку світової турбулентності, почався відлік нової епохи, де візит Джо Байдена в Україну це, ніщо інше, як пряме підтвердження цьому. Іншими словами, це означає, що з Путіним вирішено покінчити, і Україна отримає все необхідне для цього. Окрім цього відомо, що 21 лютого Джо Байден збирається звернутись особисто до Путіна, а в контексті останніх заяв, для Кремля — це цілковитий негативний чинник. Програш Росії на полі бою очевидний Росія, ймовірно, оголосить про взяття Бахмуту до річниці війни незалежно від того, чи вдасться його взяти, заявила британська розвідка. Основне, що ми можемо почути — це оголошення нової хвилі мобілізації, яка в кремлівських аналітичних матеріалах фігурує як головна можливість змінити становище на полі бою. Але, так чи інакше Росія у річницю повномасштабної війни спробує атакувати і з повітря, і з землі, проте перспектив така передбачувана атака не буде мати. У той же час, зайва ядерна пихатість Кремля свідчить про втрату контролю над ситуацією вже всередині системи комунікації автократій, оскільки «перестати брязкати ядерною зброєю» вимагав навіть Пекін. Торкаючись теми КНР, слід зауважити, що на тлі візиту президента США до України, китайський диктатор відправив свого міністра закордонних справ до Угорщини, після чого китайсько-російська маріонетка Віктор Орбан заявив, що він виявляється прагне багатополярного світу. Такий вчинок з боку Пекіну можна розглянути як спробу ще більше підім’яти під себе Угорщину, яка є «своєю серед чужих», та надасть Пекіну шанс перемкнути світову турбулентність все більше в політичну площину, оскільки на військовій складовій можна поставити крапку. Підтвердженням цього є публічна активізація російського опозиціонера Навального, якому спецслужби Кремля раптом дали можливість опублікувати свій маніфест «15 пунктів громадянина Росії, який бажає благо своїй країні», в якому він вже погоджується, що Крим — це Україна. Про що написав у своєму маніфесті Навальний У п’ятому пункті Навальний написав, що Росія визнала міжнародні кордони України 1991 року. Ці кордони вона має визнавати і зараз. Таким чином, це означає, що РФ наближається до кінця свого режимного циклу, в якому політичний статус-кво стає все більш ненадійним, однак в Кремлі все ще вірять і сподіваються на збереження автократичного уряду. Варто зрозуміти, що все це лише кремлівська гра з маніпуляції свідомістю Заходу. Разом з тим, як для Заходу, так і для України Навальний — це ситуативний потенційний партнер, адже: суспільна думка в Росії в питанні війни все-таки поступово змінюється. І лише «амбітний» політик може сьогодні собі дозволити ось так заявити: про повернення територій і репарації без ризику опинитися за бортом (ще рік тому це було неможливо); така позиція дуже посилить його підтримку Заходом у тому числі в питанні звільнення. Хоча наразі це суттєво підвищує ризик, що в тюрмі його можуть вбити ті ж самі «вагнерівці», які радикально не приймають такої позиції. Також окремо зазначимо і про «вагнерівців», які через Пригожина впевнено продовжують розбалансовувати кремлівську систему. Після останнього пригожинського перформансу ми почали схилятися до висновку, що якщо найближчими днями він не почне знищувати путінських генералів, на нього чекає швидка утилізація. Нагадаємо, 21 лютого Путін вперше за майже два роки виступив з посланням перед Федеральними зборами. Він вдався до шантажу Заходу у разі передачі ЗСУ далекобійних ракет.