І Україна, і Росія готуються до контрнаступу. Тож саме у лютому можуть статись ключові події на фронті, які сформують подальший хід бойових дій. Про це заявив в інтерв’ю NV член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Сергій Рахманін. Чому країни Заходу стали постачати бронетехніку Я думаю, що нам слід готуватися до дуже важких, дуже кровопролитних боїв. І власне, рішучість Заходу в наданні Україні необхідної зброї, зокрема і бронетанкової техніки, і цілої низки інших зразків озброєння, пов’язана із переконанням у тому, що Україна здатна отримати військову перемогу, одночасно з переконанням у тому, що Росія не схильна ані виводити свої війська з території України, ані йти на якісь домовленості. Насправді певна частина американських еліт (не лише американських, а й західних — німецьких, французьких) щиро вірили, що можливі якісь перемовини. І коли стало ясно, що обидві сторони налаштовані дуже рішуче, зрозуміли, що треба надавати Україні якомога швидше ту зброю, яка дозволить їй втримати ініціативу, а, за можливості, розвинути стратегічний наступ, який би дозволив завдати Росії військової поразки. Які проблеми є як в українському війську, так і в російському Питання в тому, що обмаль часу. Насправді обидві сторони мають зараз схожі проблеми, пов’язані з необхідністю формування нових з'єднань, із поповненням боєприпасів, із вишколом особового складу. І тут питання в тому, хто швидше впорається з цим завданням. А завдання насправді складне. І у нас воно набагато складніше, тому що ми отримуємо західні зразки зброї, по-перше, дуже різні, по-друге, достатньо складні. Так от: хто перший швидше сформує кулак ресурсу, який необхідний для наступу, хто краще обере напрямок головного удару, той насправді й матиме перевагу. Варіанти напрямків атаки росіян Росіянам потрібна стратегічна перемога. З іншого боку, російські тверезі експерти кажуть, що з огляду на сучасний стан і військово-промислового комплексу Росії, і російської армії, і її чисельності, технічного оснащення, їм дуже важко буде завдати Україні стратегічної поразки. Тобто, завдати такого удару, який би завершився розгромом великої частини української армії з суттєвими територіальними захопленнями. Тому більш тверезі російські політики вважають, що, ймовірніше, наступ Росії буде обмежуватися на якихось тактичних напрямках. Це спроба подальшого наступу на Донбасі, в ідеалі з виходом на Слов’янськ і Краматорськ. Але для цього необхідно насамперед взяти Бахмут і Сіверськ. Або спробують все ж масштабно наступати на Запорізькому напрямку не стільки для того, щоб загрожувати Запоріжжю і Дніпру, скільки для того, щоб відсунути українські війська подалі від так званого сухопутного коридору, який з'єднує Росію через окуповані території з окупованим Кримом. Ще один варіант можливий. Не стільки з військової, скільки з політичної точки зору для росіян він достатньо привабливий. Це чергова спроба наступати на Харків. Це пов’язано з невеликою відстанню, яка є між цим містом і російським кордоном, особливостями Бєлгорода, де є можливість підтягнути резерви, зробити склади, наявність автомобільних і залізничних доріг. І плюс це буде політична перемога, якщо росіянам вдасться, умовно кажучи, захопити великий обласний центр, який є одним з символів України. Це може бути політичною перемогою. Чого не вистачає російським військам У росіян, як і у нас, величезні проблеми зі 152-мм і 122-мм снарядами. Особливо з калібром 122. Це калібр, на якому працюють САУ «Гвоздика» і гаубиця Д-30. Свого часу росіяни під час так званих сердюковських реформ практично попиляли лінії з виробництва цих снарядів. Я знаю, що, наприклад, зі штату певних з'єднань вони взагалі виводять артилерійські системи, які працюють на цьому снаряді. Натомість у них є достатньо багато промислових потужностей, де вони можуть виробляти 152-мм снаряди. На них працюють одразу шість російських артилерійських систем. Вони зараз в дуже пришвидшеному темпі нарощують виробництво, але в них є проблеми. Чи є у росіян кваліфіковані кадри У них є проблеми з кваліфікованими кадрами. Це пов’язано і з мобілізацією, і з відтоком людей за кордон. І в них є певні проблеми з новим обладнанням, з критичними матеріалами. Снаряд — це не така проста штука, як здається. Тому вони частково використовують насамперед арсенал і бази зберігання в Білорусі. Вони фактично їх уже розграбували. Використовують їх як донора в частині поповнення втрат і боєприпасів, і в броньованій техніці, насамперед танків. У Білорусі, якщо я не помиляюся, дві танкові армії розміщувалися. Там величезна кількість танків на складах. І росіяни активно ці можливості використовують. Як Росії допомагають інші країни Залишаються країни, які можуть постачати їм боєприпаси відповідного калібру. Це стосується і країн, які перебувають в орбіті Росії в європейській частині, не будемо їх називати; і країн, які не афішують свою допомогу, але теоретично таку допомогу можуть надавати. Насамперед, це стосується Північної Кореї й Ірану. Немає достеменних підтверджень, що вони постачають боєприпаси Росії. Але є певні ознаки того, що таке постачання відбувається. Хто перший підготується до наступу І Росія форсує підготування, і Україна. І ми, і вони створюємо не просто нові військові частини, а нові з'єднання. Ідеться про великі з'єднання, які мають вирішувати масштабні завдання. А великі з'єднання — це, з одного боку, велика сила. З іншого боку, оперувати такими з'єднаннями набагато складніше, ніж, наприклад, такими тактичними угрупуваннями як батальйонно-тактична група. Це потребує набагато більшої координації, це потребує набагато більшої чіткості взаємодії, кращого використання правил загальновійськового бою, коли у тебе системно працюють всі — від розвідки до артилерії, від авіації до танків. Це коли кожен знає свій маневр і свою взаємодію. Зараз це робиться у пришвидшеному темпі. Але відчувається, що і нам, і росіянам не вистачає трохи часу для того, щоб зробити це найближчими тижнями. Але кожна зі сторін може ризикнути, спробувати вдарити, поки ворог не підготувався до цього. Тут питання і в часі, і у впевненості в тому, що ті сили, ті частини, які створені, готові до масштабного використання. І, знову ж, і у нас, і у росіян великі проблеми, пов’язані з тим, що велика частина тих резервів, які планувалися для масштабного наступу, були використані під час боїв біля Бахмуту. Це стосується і частини наших резервів, які, на превеликий жаль, довелося застосовувати для того, щоб змінити ситуацію, і російських, яким під час і штурмових, і флангових дій довелося використовувати частину, наприклад, повітряно-десантних військ, які планувалися для інших операцій, зокрема для масштабних наступальних операцій. Тому говорити точно, коли це відбудеться, я б не ризикнув. За моїми відчуттями, лютий буде показовий, дуже маркерний час. Хоча не виключено, що це перенесеться на більш пізній термін, але мені здається, що все ж це буде лютий. Чому саме у лютому активізуються бойові дії По-перше, буде ще достатньо промерзлий ґрунт, це важливо для наступу. Не на всіх ділянках, але на переважній більшості це справді має значення для техніки, особливо для колісної. По-друге, в росіян це ще маркерний момент, тому що річниця нападу, річниця агресії, їм потрібно до цієї дати продемонструвати якісь успіхи. Вони військові цілі підпорядковують політичним. Це при тому, що політичні цілі насправді чітко не озвучені та не роз’яснені населенню, але для них ці штуки мають велике значення. Тому я б говорив про те, що це, найімовірніше, відбудеться в лютому. Але тут можливі варіанти. Є купа аргументів, купа застережень, купа обставин, і я їх достеменно всі знати не можу. Це знають лише люди, які планують ці операції, які виношують цей стратегічний задум. Нагадаємо, керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов прогнозує, що у 2023 році Росія зосередиться на спробі захоплення більшої території Донецької та Луганської областей.