29 серпня в Дніпрі поліціянт застрелив чоловіка, який почав бійку з правоохоронцями. За попередньою версією Державного бюро розслідувань, патрульні зупинили авто, водій якого порушував правила дорожнього руху. Про трагедію, її наслідки для держави й зокрема правоохоронних органів України LVIV.MEDIA розповіла адвокатка Анна Калинчук. — Ситуація, яка склалася в Дніпрі, розділила суспільство на два табори. Одні підтримують дії патрульних, бо кажуть, що їм загрожувала небезпека й потерпілі чинили спротив. Інші кажуть, що поліція перевищила свої повноваження. Що ви думаєте про цю ситуацію? Я б хотіла сказати насамперед, що тут немає правої сторони, на мою думку. Обидві сторони допустили порушення, перетнули не тільки законодавчі норми, а також етичні. Проте, на мою думку, життя людини цінніше за авторитет будь-якої інституції. Життя є найвищою соціальною цінністю, в Україні це записано в Конституції, і порушення права на життя — це тяжкий злочин, найважчий. Він карається найбільшою мірою покарання. Тобто, як на мене, взагалі нерелевантно, недоречно і неприпустимо порівнювати це з тим, що загиблий і члени його родини проявили неповагу до працівників правоохоронного органу. Тут немає, про що сперечатися, будь-яка людина може зрозуміти, що вони перетнули етичну межу. А далі ця ситуація вже вийшла з-під контролю обох сторін, але вона закінчилася трагедією, смертю. І для того, щоб надавати оцінку дії правоохоронних органів, в цьому випадку працівників патрульної поліції, достатньо розгорнути Кримінальний кодекс України та Закон «Про Національну поліцію». Так, Закон «Про Національну поліцію» дозволяє представнику правоохоронному органу застосовувати вогнепальну зброю. Проте є виключний перелік випадків, коли це можливо. На мою думку, як професійного правника, ця ситуація не потрапляє під жоден з випадків, які передбачені в Законі «Про Національну поліцію». — Чому? Тому що зараз в соціальних мережах експерти чи просто небайдужі, які висловлюють свою думку, апелюють до одного пункту Закону «Про Національну поліцію». Начебто потерпілий, тобто вже загиблий, міг вихопити зброю в патрульних, чи то в жінки, чи то в чоловіка. І саме це давало можливість патрульному відкрити вогонь. Безперечно, цьому буде надана оцінка в процесі досудового розслідування. Наразі відкрите кримінальне провадження. Державне бюро розслідувань здійснює перевірку дій працівників патрульної поліції, чи допустили вони перевищення своїх службових повноважень, чи діяли вони в межах необхідної оборони, і чи вчинили вони умисне вбивство. Хочу наголосити, що ДБР чомусь відкрило кримінальне провадження за статтею 115 Кримінального кодексу, тобто умисне вбивство. На мою думку, це хибна правова кваліфікація, оскільки тут мова йде швидше про 118 статтю Кримінального кодексу: перевищення меж необхідної оборони працівником правоохоронного органу. І звісно, другий елемент, що є дзеркальною частиною в цій ситуації — це те, що жінка, дружина загиблого, також допустила правопорушення, оскільки це був супротив працівникам правоохоронного органу під час затримання. Але я наголошу, на важливому моменті, що відбувалося саме адміністративне затримання, а не затримання у вчиненні кримінального злочину. Для юридичної кваліфікації це має значення. Уявіть собі масштаб цієї проблеми: усе почалося з того, що вони просто порушили правила дорожнього руху. Так, був проїзд на знак «Рух прямо», а вони захотіли повернути ліворуч, і закінчилося це, на сьогоднішній момент, смертю людини. Інша сторона цієї ситуації в тому, що існує недосконалість Закону «Про Національну поліцію». Ви знайдете в соціальних мережах, зокрема YouTube, енну кількість роликів, де громадяни України відмовляються надавати документи, які посвідчують особу. Хоча, як на мене, це законна вимога правоохоронного органу. Навіть не у воєнний час в кожній цивілізованій країні існує таке повноваження в органу правоохоронного — перевірити особу. І ця ситуація — це просто гіперболізований зріз того, що відбувалося з правоохоронною системою упродовж усіх тридцяти років.. — Ця ситуація є прикладом ставлення українського суспільства до працівників правоохоронних органів. Тому що мені тяжко уявити собі такий випадок, якби в тій самій Польщі на вимогу поліції чи правоохоронних органів хтось би не хотів виходити з автомобіля, чи чинив би такий супротив, чи в такій хамській формі поводився. Тут навіть ставлення до правоохоронців йде від суспільства. Так, але, на мою думку, таке ставлення до правоохоронців є результатом того, як правоохоронні органи поводяться стосовно громадян України. Інколи їхня поведінка не те, що не сприяє зміцненню авторитету працівників поліції, а відверто порушує Закон України. І тому для мене не є здивуванням, що громадяни України у такий спосіб реагують на працівників поліції. Поза межами цього випадку поліція дуже часто переходить межі дозволеного. Це створює в суспільства негативний образ працівника правоохоронного органу. Ми знаємо про численні випадки несанкціонованого затримання, порушень прав людини. Згадаємо усі акції мирних протестів, як там поводиться поліція. Згадаємо випадок, коли працівники поліції відкрили вогонь, чим спричинили смерть п'ятирічної дитини, Кирила Тлявова. І на сьогоднішній момент не встановлено виконавців цього злочину. Тому ми ходимо по дуже тонкій межі між тим, коли намагаємося зберегти авторитет патрульної поліції, правоохоронних органів, і між тими гарантіями й запобіжниками, які суспільство й Закон має встановити для того, щоб працівники не перевищували своїх повноважень і ми не перетворилися на поліцейську державу. Бо зараз я бачу, що суспільство схильне сформулювати такі аргументи, про оцю неетичну поведінку чоловіка та жінки стосовно патрульної поліції. І саме цим виправдати смерть. Як на мене, це нерелевантні речі. Смерть людини неможливо виправдати будь-якою нецензурною лайкою. — Повернемось до того, що все почалося з адміністративного правопорушення. Якби порушники оплатили штраф, ці 300-500 гривень, то всі б розійшлися спокійно. І це не прирівняти до втрати життя, також це ж зламана доля поліціянта, поліціянтки, тому що в неї травми: у ЗМІ пишуть, що зламаний ніс і тріщини в черепі. І діти залишились без батька. Щодо жінки, яка нібито сиділа за кермом, попередньо говорять про те, що вони з чоловіком помінялися місцями. Це є теж дуже незрозуміла ситуація до кінця. Чому суспільство не отримує повний зріз фактів, а все збирається по частинках? Наприклад, інформацію про те, що в чоловіка понад два проміле алкоголю в крові, пишуть ЗМІ, проте немає офіційного висновку експертизи. Чому суспільство збирає факти по частинах? Я можу пояснити цю річ. Є таке поняття як таємниця досудового розслідування. Насправді з моменту події до сьогодні пройшло ще замало часу, щоб провести цю експертизу. Також зберігається таємниця досудового розслідування. ДБР на сьогоднішній момент не може, або вважає недоцільним розкривати усі факти, оскільки все це стане предметом перевірки потенційно в суді. І для того, щоб забезпечити цю об'єктивність, їм потрібен час, щоб все зібрати, перевірити. Тобто ми на сьогоднішній момент аналізуємо виключно відео з нагрудних знаків і відео безпосередньо дітей. — І ще відео з вуличних камер спостереження. Але цього замало для того, аби дати оцінку. Ще не зрозуміло, які свідчення дадуть патрульний і патрульна. Не знаємо, які свідчення буде давати дружина загиблого. Також, можливо, там є очевидці. Зрештою, ще надто мало часу пройшло для того, аби говорити про якийсь остаточний висновок в цій ситуації. Єдине, що ми можемо констатувати, що це ненормально, так не повинно бути. Ми повинні зробити все для того, щоб таких ситуацій в майбутньому не повторилося. Для цього потрібно підвищувати правову обізнаність і громадян, і навіть патрульних поліцейських, аби вони розуміли, у який спосіб і коли вони можуть застосовувати вогнепальну зброю.. А громадяни розуміли б чітку межу, у якій формі дозволено спілкуватися з патрульними поліцейськими, і які вимоги можна виконувати, а які вимоги поліцейського немає обов'язку виконувати. — Але вже зараз я читаю в соціальних мережах, що говорять про те, аби патрульні не мали вогнепальної зброї, а перейшли на інші аналоги. Мовляв, навіть є десь у Верховній Раді законопроєкти, щоб це була зброя електричного варіанту, так, щоб не було можливості вбити людину. Наскільки ви вважаєте це доречним? Я все-таки вважаю, що патрульна поліція має володіти вогнепальною зброєю, особливо в контексті теперішніх обставин, під час воєнного стану. Треба розуміти, що патрульна поліція може здійснювати затримання особливо небезпечних злочинців, а також членів організованих злочинних угрупувань, а в них може бути вогнепальна зброя, тому в поліцейських повинна бути релевантна протидія цьому. Однак очевидним є те, що на сьогоднішній момент патрульній поліції потрібно провести додатковий вишкіл, щоб вони розуміли, коли вогнепальну зброю вже слід застосувати, а коли це є перевищенням. — З однієї сторони, суспільство не довіряє патрульній поліції, і поліції в принципі, у зв'язку з тими ситуаціями, які ви вже згадували сьогодні, що в нас були. Ще можна додати справу про зґвалтування жінки кагарлицькими поліцейськими. А з іншої сторони, патрульні теж зараз не почуваються до кінця в безпеці. Виходить так, що вони не мають права себе захистити. Адже в будь-якому випадку, навіть якщо вони будуть дотримуватися кожної букви закону, вони будуть неправі й на них накинеться суспільство. Ні, не зовсім так. Я не погоджуюся з цим твердженням, тому що кожна ситуація є індивідуальною. Не можна сказати, що суспільство не стає ніколи на бік правоохоронного органу. І ми не можемо знати, як суспільство буде реагувати на щось в майбутньому. Наприклад, на сьогоднішній момент ми знаємо, що патрульна поліція залучена до Сил Оборони. І там є підрозділи, які безпосередньо співпрацюють з артилерією. Це викликає повагу в суспільства, однозначно. І я впевнена, що і допомагає суспільство саме таким представникам. Я можу згадати оборону міста Маріуполя, коли проста поліція втекла, а патрульна поліція залишилася, і керівник патрульної поліції попав в полон. Тобто ми розуміємо, що патрульна поліція не є однорідною. Тому треба надавати оцінку діям конкретної людини в конкретній ситуації, і стверджувати, чи це було правильно, чи неправильно. — Зараз з’явилась новина, що відкрито кримінальне провадження через посягання на життя патрульних. Про це повідомляє Нацполіція. Тоді виходить, що два кримінальних провадження відкриті, так? Так, як ми вже зазначали, тут є вчинення правопорушення з обох сторін. І однозначно діям жінки також повинна бути надана оцінка. Тому що тут щонайменше відбувається супротив під час затримання, напад на працівника поліції, або опір під час виконання ним своїх повноважень, а також нанесення тілесних ушкоджень. Правова кваліфікація того, до якого висновку дійдуть, і що вони вважатимуть релевантним підтримувати в суді, ми зрозуміємо згодом. Але, як на мене, тут є склад злочину потенційний, який передбачений 345 статтею Кримінального кодексу. Однозначно, дії жінки також містять склад правопорушення. — Хотіла у вас уточнити, ви вже казали про те, що мають бути зміни в Законі «Про Національну поліцію». Як нам на майбутнє уникнути таких ситуацій, окрім того, щоб підвищувати рівень знань своїх прав та обов'язків, як і громадянина, так і поліцейського? Я бачу доречним, наприклад, передбачити, як це є зараз в США, що перший постріл під час застосування вогнепальної зброї має бути в небо. Це дуже лякає всіх учасників ситуації. І звісно, що таке попередження є кращим за словесне. Бо на сьогоднішній момент Закон «Про Національну поліцію» зобов'язує поліцейського лише висловити попередження про потенційне застосування вогнепальної зброї. Але це попередження можуть не почути, неправильно розцінити, неправильно зрозуміти. Тому було б доречно застосувати таку аналогію з американського законодавства, щоб перший постріл був в небо, а тоді вже безпосередньо ураження особи. І тут є ще також цікавий момент: у соціальних мережах обговорюють те, що працівник поліції повинен був стріляти, наприклад, в ноги, особі. Тут, звісно, можна дуже багато дискутувати. Не можна залишити поза увагою й те, що поліцейський також ухвалював рішення моментально. І, можливо, йому не вистачило часу для того, щоб оцінити ситуацію достатньо, прицілитися і, відповідно, завдати ураження не в живіт чи спину, а в ноги. Але в умовах реального життя і в умовах тієї підготовки, яку проходять патрульні поліцейські зі стрільбища, це, мабуть, просто нерелевантна вимога до них сьогодні. По факту, їх не навчають ні правильного затримання, ні правильного попередження таким діям, які відбулися в Дніпрі. І це спричинило те, що поліцейський відкрив вогонь безпосередньо в тулуб і в органи, які мають життєво важливе значення. І це, на жаль, спричинило смерть. — Я хотіла у вас уточнити, тому що ви, ви ж сказали, що ви були адвокатом в потерпілої, яка зазнала сексуального насильства і знущання в Кагарлику від правоохоронців. На жаль, історія трапилася у 2020 році, тобто, я так розумію, що три роки тривало судове засідання, так, вірно? Так. — І вже є вирок? Є. — Двох обвинувачених за всіма статтями визнали винними, так? Так, у травні цього року Обухівський районний суд Київської області виніс обвинувальний вирок стосовно двох з п'яти обвинувачених в цій історії. Їх визнали винними у застосуванні катувань, здійсненні зґвалтування стосовно п'яти потерпілих. Оскільки ця справа охоплювала три так звані епізоди, епізод зґвалтування був останнім у їхній, скажімо так, правоохоронній діяльності. Тому на сьогоднішній момент захист подав апеляційні скарги на рішення. Рішення не набрало наразі законної сили. Двох обвинувачених тримають під вартою. І вже 25 вересня продовжиться розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції. — Але насправді ця справа була дуже резонансною, вона, мені здається, зачепила всіх громадян України так, як і ця трагедія в Дніпрі. Тому що кожен себе відчув цією жінкою, яку викликали нібито на допит як свідка, а вона опинилася жертвою сексуального насильства, знущання. Як ви вважаєте, якщо у цій справі буде поставлений вирок суду, то рішення якось вплине на імідж поліції чи ні, чи в будь-якому випадку? Я вважаю, що ця справа взагалі є лакмусовим папірцем того, чи можливо в Україні досягнути справедливості. Тобто, якщо в цій справі не буде обвинувального вироку, то говорити про наявність справедливості закону буде дуже і дуже складно. Чи сприятиме це іміджу поліції? Я вважаю, що вирок в цій справі має декілька корисних напрямків. По-перше, це демонстрація суспільству того, що зло може бути покарано. Точно так само, як і обвинувальний вирок у справі вбивства Катерини Гандзюк. Ми вигризаємо ці вироки й ці покарання надзвичайною силою і надзвичайними зусиллями: публічним тиском, юридичним супроводом. Так не має бути.. І інший напрям — це те, що для працівників поліції це стане стримувальним фактором. Тому що, якщо говорити відверто, в Україні є проблема того, що працівники правоохоронних органів відчувають безкарність за все, що вони можуть зробити з громадянами України. Тобто, тебе можуть незаконно затримати, і хоча в тебе є можливість потім подати до суду, і навіть вимагати компенсацію, але яка ефективність цих юридичних інструментів, якщо ти вже постраждав? І ти ще повинен докласти зусиль для того, щоб покарати тих, хто задав тобі страждань, а так не повинно бути. Працівник правоохоронного органу повинен чітко діяти в межах своїх повноважень, і ми не повинні обговорювати в майбутньому взагалі такі ситуації, як сталася в Кагарлику, як сталося в Дніпрі та інші. І це завдання насамперед самих правоохоронних органів.