Експерти не прогнозували падіння СРСР, і його керівництво також. Однак, це все-таки сталось й імперії більше не існує. Про це пише Yahoo News. Історик Роберт Томбс зазначає, що ніхто не очікував Французької революції, яка приведе Людовіка XVI на гільйотину. Ніхто не очікував, що повстання вищого класу в Палермо в 1848 році переверне всю Європу. «Хто подумав, що самогубство вуличного торговця в Тунісі в 2010 році могло вплинути на те саме з арабським світом? Німецька імперія розвалилася в 1918 році лише через кілька місяців після закінчення Першої світової війни. Попри те, що Французька та Британська імперії вийшли переможцями у Другій світовій війні, імперії почали розпадатися», — пише він. Якби була можливість визначити переломний момент у народному невдоволенні або знайти ознаки «розчарованих очікувань», можна було б передбачити або запобігти політичному краху. Однак це ніколи не спрацьовувало. Ленін, який трохи тямив у таких справах, казав: «недостатньо, щоб низи відмовилися жити по-старому; необхідно також, щоб вищі класи не могли жити по-старому». Держави — навіть середньовічні та ранньомодерні держави, такі як Франція Людовика XVI — зазвичай можуть перемогти внутрішнє інакомислення. Натовпи, які кидали каміння, мали мало шансів проти солдатів, які стріляли дробом, і ще менше проти сльозогінного газу, водометів і танків. Тож за словами Роберта Томбса, щоб держави та імперії зазнали краху, зазвичай потрібна зовнішня сила, яка не тільки підриває їхній престиж і здатність залякувати. Вона також послаблює їхні репресивні можливості. У більшості випадків це військова невдача. «Іноді ефект очевидний і прямий, як, наприклад, коли Російська та Німецька імперії були повалені в 1917 і 1918 роках їхніми власними солдатами, які відмовилися воювати та покинули своїх правителів», — пояснив він. Наприклад, коли британці зрозуміли, що після виснажливої війни вони більше не можуть керувати величезною та дедалі мовчазною імперією. У 1946 році віцекороль Індії лорд Вейвелл усвідомив, що «у нас більше немає ресурсів і, я думаю, необхідного престижу та впевненості в собі». Однак, французам знадобилося більше часу, щоб дійти такого висновку, а потім саме небажання призовників та їхніх родин вести війну в Алжирі на початку 1960-х років поклало край баченням постійної французької імперської «спільноти». За словами історика, у всіх цих випадках вирішальною була не повна поразка чи знищення війська, а відчуття того, що боротьба не виграшна чи не довга. «Солдати та поліцейські не ризикуватимуть своїм життям чи майбутньою кар’єрою заради програної справи та дискредитованого режиму. Настає момент, часто дуже раптовий, коли нагота Імператора стає очевидною, і гра змінюється», — каже він. Роберт Томбс заявляє, що очевидно, Росія йде цим шляхом. «Це вже проходило через це раніше. У 1917 році могутня імперія була фатально послаблена Німеччиною, а в 1989 році — суворістю холодної війни. Двічі вона вмирала, але незабаром воскресала в іншій формі, за іншого імператора, навіть якщо великі шматки (прибалтійські держави, центральноазіатські колонії, східноєвропейські залежні території) були відсутні. І зараз? Чи спроба Путіна відвоювати частину імперії прискорить її остаточну загибель?», — пише історик. Він наголошує, що Китай тут хоче забрати азійські володіння, завойовані в 19 столітті, і Японія, Туреччина та інші також мають претензії. «Найкращий шанс для російського народу на світле майбутнє — це постімперська демократична національна держава, яка відкидає імперські амбіції Путіна та йому подібних», — зазначає Томбс. За його словами, занепала імперія залишає за собою довгу тінь. «Частина може бути позитивною, як у випадку Римської імперії: мова, культура, закони, інфраструктура та інституції. Але це також неминуче залишає хаос, насильство та боротьбу за владу. Немає безболісного результату», — додав він. Нагадаємо, представник ЄС із зовнішньої політики Жозеп Боррель заявив, що президент РФ Володимир Путін не збирається відмовлятися від цілей вторгнення в Україну.