Світові комунікації протягом доби будувались навколо КНР. І відправною точною стали наративи від «CNN», яке зазначило, що Китай, не дивлячись на свої протилежні заяви, все одно розглядає можливість надати Росії військову допомогу. Тож LVIV.MEDIA розповідає, які кроки може зробити Китай і якими можуть бути наслідки. Після публікації «CNN» була відповідна реакція особисто від Президента США з попередженням Пекіна не робити це, оскільки за цим рішенням підуть цільові санкції проти Китаю. Тим часом «Bloomberg», аналізуючи поведінку та можливі кроки Пекіна, який зараз зважує свою роль у війні проти України, припускає, що Китай не хоче бути втягнутим у війну, оскільки за цим підуть міжнародне засудження, подальші збитки у відносинах з Європою та санкції США. Тим не менш, є одна дуже вагома причина, через яку Сі все ж таки може втрутитися: він не може допустити, щоб Путін ганебно програв, тим паче так ганебно, як в свій час програв кремлівець Янукович. У підсумку «Bloomberg» акцентує увагу на китайській молоді, яка, отримавши можливість вивчати світові ідеології та політичні програми, може стати тим самим внутрішнім дестабілізуючим фактором для китайського режиму, оскільки це робить майбутні ідеологічні розробки та лояльність громадян менш передбачуваними для режиму. Приводячи при цьому, як приклад, події в Ірані. Щодо Ірану, то 26 лютого в Ірані розпочалися протиповітряні навчання, які триватимуть три доби та, нібито, пов'язані з підготовкою Ірану до відбиття чергового комбінованого американо-ізраїльського удару. Політичний провал китайського авторитаризму Отже, схоже на те, що після оголошення свого «мирного плану» Пекін опинився перед складним вибором, або публічно пропонувати роль посередника у війні, або розпочати надавати Росії військову допомогу. Однак, обидва кроки ведуть до програшу Росії, проте в першому випадку китайський диктатор може «зберегти обличчя», але при цьому забути про своє диктаторське лідерство. Так чи інакше, але все це вказує на політичний провал китайського авторитаризму. Особливо яскраво це було продемонстровано під час зустрічі міністрів фінансів G20, яка проходила в Індії, та закінчилась без спільної заяви – через небажання Росії та Китаю погоджуватись на прийнятні для інших формулювання щодо війни Росії проти України. Іншими словами, Китай знову нічого не зміг запропонувати світу, окрім як грубого блокування рішення засудити Москву за війну проти України і чергової демонстрації всьому світу, що Китай – це адвокат терористичної Росії, державність якої дискредитована. Нові санкції проти Росії і натяк Китаю Варто зазначити, що Євросоюз затвердив новий пакет санкцій проти Росії, який запроваджує більш суворий контроль за експортом, а також торкнеться ряду компаній, індивідів та банків, ядерного сектору, експорту алмазів, та імпорту синтетичного каучуку. Важливо, що відразу після прийняття вказаних санкцій почалася робота над наступними, щодо яких до сьогодні не знаходили консенсусу. А тим часом вже запроваджені санкції працюють – і навіть скептики помічають суттєве посилення їхнього ефекту. Таким чином, Європа показує Китаю його майбутню перспективу в разі подальшої воєнно-політичної асиміляції з Росії. На сьогодні Росія є країною з найбільшою кількістю санкцій у світі. Наразі щодо неї діє 14 081 санкція. Це у 7 разів більше санкцій, ніж у Північної Кореї та у 3,5 рази більше, ніж у Ірану. Захід дає Китаю вибір Окрім того президент Франції відвідає Китай. Ця поїздка запланована на початок квітня 2023 року. А це означає, що Захід дає Китаю час для вибору: або конструктивний посередник відповідно до своєї економічної ваги в світі, або примітивний союзник терориста Путіна з відповідними санкційними наслідками. Розгубленість Росії Тим часом, відсутність путінського звернення у річницю війни (24 лютого) разом із відсутністю кремлівських рішень щодо мобілізації та активізації фронтів, продемонстрували світу не лише розгубленість вищих ланок кремлівської влади, а й відсутність перспектив як таких. Це означає, що російська система вже не тільки не бачить перемоги у війні, вона не бачить ні свого майбутнього, ні можливості змінити прихід того самого майбутнього. І це вказує, що Китай все ж таки не наважиться прямо постачати Росії своє військове озброєння. Адже, військові поставки з боку Китаю можливі лише в тому випадку, якщо Пекін бачитиме перспективи перемоги Москви, а, значить, і зміни світового порядку у бік «китаєцентризму». Але це втрачені можливості, після «Києва за три дні». Загроза залучення Придністров’я у війну У цьому сенсі досить дивно виглядає нова «придністровська ескалація», яка спочатку створювалася як російська зона нестабільності, підхопити яку спробувала Молдова, тим самим бажаючи через Україну запустити трек про можливість деокупації лівобережної частини Дністра. Якщо ж говорити окремо про Молдову, то її «російська загроза» більшою мірою знаходиться «всередині» – в особі проросійської опозиції до президентки, з гаслами про ціни на опалення. Водночас, і тоді, і зараз загроза залучення Придністров'я у війну зберігається, при цьому варіант захоплення Молдови здається досить примарним особливо з урахуванням того, що ситуація для України значно покращилася. Отже, сподівання диктаторів на переговорний процес гасне одночасно з кожним новим успіхом Збройних Сил України та, відповідно, провалом російськоокупаційних військ. На тлі чого Пекін і Коемль демонструють розгубленість і невпевненість: жодної перемоги для диктаторів вже не може бути. Більше того, схоже на те, що Захід розпочинає спеціальні заходи з підготовки наступника для Сі.